Українські поезії

Гулак-Артемовский Петр Петрович

ЦІКАВИЙ І МОВЧУН

(Приказка)

Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав: «Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?» «Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці) Всередині, як ти, порожній він»,- сказав.

1 декабря 1820 года, Харьков

ЛІКАР І ЗДОРОВ'Я

(Приказка)

Йшов Лікар у село - селу на безголов'я, А із села біжить, злякавшися, Здоров'я: «Куди, Здоров'ячко?
– пита він.- Як ся можеш?» «Та цур тобі!.. я йду, куди ти не заходиш!»

1 декабря 1820 года, Харьков

ТВАРДОВСЬКИЙ

(Малоросійська балада)

«Нуте, хлопці! швидко, шпарко! Музики, заграйте! Гей, шинкарю, гей, шинкарко, Горілки давайте!» Ріжуть скрипки і бандури, Дівчата гопцюють; Хлопці, піт аж ллється з шкури, Коло їх гарцюють. Бряжчать чарки, люльки шкварчать, Шумує горілка; Стук, гармидер, свистять, кричать, Голосить сопілка. Пан Твардовський в кінці стола З поставця черкає. «Гуляй, душа! тра-ла-ла-ла!» - На ввесь шинк гукає. В батька й матір отамана І громаду лає; Скрутив жида, як гамана, Ще й усом моргає! Сікнувсь улан - він вздовж його Шаблюкою тріснув. Улан - тю-тю!.. га-га!.. го-го!.. Зайцем в кутку приснув. Взяв набакир писар шапку, Пан грішми забрязкав. Аж гульк! писар - верть в собаку І на всіх загавкав. А шевцеві пан Твардовський В такі знаки дався, Що, мабуть, із час московський Барилом качався. В ніс втеребив дві бурульки; З бурульок, мов з кухви, Б'ють під стелю через рульки Джерела сивухи. Б'ють джерела... пан-гульвіса Кухоль підставляє; Аж зирк в кухоль!
– що у біса? В'юн

на дні іграє! «Дух святий; миряни, з нами! Вилупіть лиш баньки!» В'юн утік, а цап з рогами Вилазить із склянки. Мекнув, мов його родимець Почав мордувати. Та й стриб в комин; аж гульк - німець Стоїть серед хати! Ніс - карлючка, рот свинячий, Гиря вся в щетині; Ніжки курячі, собачий Хвіст, ріжки цапині. Дриг ногою!.. Круть ріжками!.. В пояс поклонився: «Ну, Твардовський, час, із нами Щоб ти розплатився! Гуляв єси, верховодив, Усім взнаки дався; Дівчат дрочив, жінок зводив, Над всіма знущався. Чого душа забажала, Мав всього ти стільки!.. Курей, ковбас, м'яса й сала, Бочками горілки. Нагрів і нам ти чуприну, Як сам здоров знаєш: Окульбачиш, мов скотину, Та всюди й гасаєш. Годі глузувать з чортами, Слова - не полова. Чи забув, яка між нами З тобою умова? Лиса гора... бритва... палець... Паперу під карти... Гайда в пекло!.. Кров на смалець,- З чортами не жарти. В письмі стоїть, читай сміло: На кагал бісовський З начинкою душу й тіло Одписав Твардовський. Служить йому чорти мають (Так прийшлось в умову), Поки в Римі не піймають, Амінь сьому слову! Що тепер, Твардовський, буде, Про те в пеклі знають: Сю корчму хрещені люде Римом називають». «Бач, чортяка!., бач, падлюка!.. Як умудрувався! Се вже, бач, німецька штука,- Твардовський озвався. Та вже ж чи йти в пекло справді, То й підем, байдуже! Але й ти роби по правді І не чванься дуже. Заглянь в контракт свій зі мною,- Яка там умова?» «Ще три штуки за тобою; Витнеш - ні півслова!» «От, бач, висить над дверима, Завбільшки із цапа, Перед твоїми очима Мальована шкапа. Нехай шкапа підо мною Огиром гарцює; Нехай крутить головою, Стриба і басує. Ти тим часом піску в жменю: Гарапник трійчатий Сплети з піску, як з ременю, Коня поганяти; Ще ж попасать коня треба, Стать на одпочинок: То вже, гляди, щоб, як з неба, Вродився будинок. Будинок з лушпин горіха, Отам за байраком; Із борід жидівських стріха, Цвяхована маком. От і гвіздок на починок Чверть ліктя завдовжки. По три в кажду вбий з мачинок, А менше - ні трошки». Біс перистий свиснув, кляснув,- Аж кінь вже басує; Батіг з піску в руці ляснув... Твардовський сумує. Скік в стремена, давай драла... Аж що за одмінок? Стріха в хмарах заблищала, І стоїть будинок. «Виграв справу! Бач, псяюха, Задихавсь, мов скажений. Ну, тепер скупайсь по уха В водиці свяченій». «Змилуйсь, свате, я в сій зроду Лазні не купався». Скорчивсь, зморщивсь - шубовсть в воду Та й назад порвався. Захлинувся, чхнув і приснув, Тричі закрутився, Тричі тупнув, тричі свиснув, Аж шинк затрусився. Хмара, як ніч, налетіла, І сонце сховалось; Галок, круків, ворон сила На стрісі зібралось! Крукають, кавчать, мекечуть Всіма голосами: То завиють, то шепечуть, Бряжчать ланцюгами! «Ну, Твардовський, другу справу Виграли чортяки!» «Не кваптесь лиш: ще на славу Втру я вам кабаки. Куц програв, куц виграв справу. Ще як доведеться. Виграй третю,- глянь на лаву: Що тобі здається? Цмокнись з жінкою моєю, Вона твоя буде; Як я жив на світі з нею Про те знають люде. Будь ти їй за чоловіка (Остання умова). Присягайсь любить довіка, Та тогді й ні слова! Нехай піп вам руки зв'яже, Тепер, по сій мові, Люде добрі, що чорт скаже,- Бувайте здорові!» А чортові не до соли: Хвостиком киває, Ніс скопилив, мов ґринджоли, І дверей шукає. Стриб по хаті, хап за клямку, Твардовський - по пиці, Трісь по гирі - розбив склянку І горщик з полиці. «Ей, не бийсь,- кажу,-- Твардовський! Гвалт, рятуйте, люде! Бо вилаю по-московській,- Сором слухать буде». А тим часом скік к одвірку - Ну цапом стрибати! З прогонича зуздрів дірку - Та й шморгнув із хати. «Ой, держіть, ловіть псяюху!» - Усі загукали, А псяюхи нема й духу: Поминай, як звали! «Жінко люба, годі плакать,- Твардовський озвався,- Хотів з чортом вас посватать,- Та й чорт одцурався. Мабуть, всі чорти - бурлаки, Та ще й розум мають, Знають, де зимують раки,- Од жінок втікають. Може, в пеклі інше діло, В нас сього немає: Жінка гризе душу й тіло, Мужик попиває! Нуте ж, хлопці, швидко, шпарко! Музики, заграйте! Гей, шинкарю! Гей, шинкарко! Горілки давайте!»

[1827]

РИБАЛКА

(Малоросійська балада)

Das Wasser rauscht, das Wasser fliesst

Ein Fischer sass daran,

Sah nach der Angel ruhevoll,

K"uhl bis ans Herz hinan.

Goethe [11]

Вода шумить!.. вода ґуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: «Ловіться, рибочки, великі і маленькі!» Що рибка смик - то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?..не зна він,- а сумує! Сумує він,- аж ось реве, Аж ось гуде,- і хвиля утікає!.. Аж - гульк!.. з води Дівчинонька пливе І косу зчісує, і брівками моргає!.. Вона й морга, вона й співа: «Гей, гей! не надь, Рибалко молоденький, На зрадний гак ні щуки, ні лина!.. Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький? Коли б ти знав, як Рибалкам У морі жить із рибками гарненько, Ти б сам пірнув на дно к липам І парубоцькеє оддав би нам серденько! Ти ж бачиш сам,- не скажеш: ні - Як сонечко і місяць червоненький Хлюпощуться у нас в воді на дні І із води на світ виходять веселенькі! Ти ж бачив сам, як в темну ніч Блищать у нас зіроньки під водою; Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч,- Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою! Зирни сюди!.. чи се ж вода?.. Се дзеркало,- глянь на свою уроду!.. Ой, я не з тим прийшла сюда, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!» Вода шумить!., вода гуде... І ніженьки по кісточки займає!.. Рибалка встав, Рибалка йде, То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!.. Вона ж морга, вона й співа... Гульк!.. приснули на синім морі скалки!.. Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!.. І більше вже нігде не бачили Рибалки!

11

– Вода шумить, вода тече, коло неї сидить Рибалка і дивиться на вудку з спокійним серцем (Гете).

27 октября 1827 г.

БАТЬКО ТА СИН

(Байка)

«Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись!
– Так панотець казав своїй дитині: - Шануйсь, бо, далебі, колись Тму, мну, здо, тло - спишу на спині!» [12] Хведько не вчивсь - і скоштовав Березової кашки, Та вп'ять не вчивсь і пустовав Побив шибки і пляшки; І, щоб не скоштовать од батька різочок, Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток. Аж батько за чуб - хіп!
– і, не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав!.. Тоді Хведько скрізь слізки Так батькові сказав: «Коли б було знаття, що гаспидська дрючина Так дуже дошкуля, то, песька я дитина, Коли б я так робив: Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!»

12

– До цього рядка у першодрукові подано авторську примітку: «Кто учился у дьячка по старинному славянскому букварю, тот знает, что значит: тма, мна, здо, тло, кто, что, мню и проч. Сколько воспоминаний!..»

29 октября 1827 г.

ДВІ ПТАШКИ В КЛІТЦІ

«Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш? Хіба ж ти трясці захотів? Що заманулося, чого ти не попросиш, Чи сім'ячка, просця, пшонця, чи то крупів,- Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш, Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш»,- Так в клітці підлітка корив снігир старий. «Ой дядьку, не глузуй!
– озвався молодий.- Недарма я журюсь і слізками вмиваюсь, Недарма я просця і сім'ячка цураюсь. Ти рад пожорні сій, бо зріс в ній і вродився; Я ж вільний був, тепер в неволі опинився».

1 ноября 1827 г.

РИБКА

(Басня)

В ставочку Пліточка дрібненька Знічев'я зуздріла на удці черв'яка, І так була раденька! І думка то була така, Щоб нідвечірковать смачненької Ну, дейко! до його швиденько! То збоку ускубне, То спереду поцупить, То хвостика лизне, То знизу вп'ять підступить, То вирне, то пірне, То сіпне, то смикне, Вовтузиться, ялозиться і пріє,- Та ба!.. та ротеня таке узеньке, бач, Що нічого не вдіє, Хоч сядь - та й плач! «Ой горенько мені на світоньку,- мовляє,- За що мене так доля зневажає? Тим пельку і живіт дала з ковальський міх, Тим зуби, мов шпички; а нам, на глум, на сміх, Рот шпилькою неначе простромила!.. Ой правду дядина небога говорила, Що

тільки на світі великим рибам жить! А нам, малим, в кулак трубить!» Так Пліточка в воді на долю нарікає, А на гачку черв'як все хвостиком киває!.. Черв'як кива - аж ось! Зі дна Гульк Щука!.. бовть!.. вона За удку хіп! А удка - сіп!.. З води шубовсть в окріп!.. «Ой лишечко! Оце ж як дядина збрехала!..» - Із ляку Пліточка сказала. І більш не скаржилась на долю пліточок, За ласенький на удочці шматок: Що бог послав,- чи то багато, чи то трошки,- В кушир залізши, їла мовчки!

2 ноября 1827 г.

ДО ПАРХОМА

І

Aequam memento rebus in ardui

Servare mentem: non secus in bonis etc.

Horat. Lib. II. Od. 3 [13]

Пархоме, в щасті не брикай! В нудьзі притьмом не лізь до неба! Людей питай, свій розум май! Як не мудруй,- а вмерти треба! Чи коротаєш вік в журбі, Чи то, за поставцем горілки, В шинку нарізують тобі Цимбали, кобзи і сопілки; Чи п'яний під тином хропеш, Чи до господи лізеш рачки І жінку макогоном б'єш, Чи сам товчешся навкулачки,- Ори і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани Лупи - та все одкинеш ноги! Покинеш все: стіжки й скирти, Всі ласощі, паслін, цибулю.. Загарба інший все, а ти З'їси за гірку працю дулю!.. Чи соцьким батько твій в селі, Чи сам на панщині працює,- А смерть зрівняє всіх в землі: Ні з ким, скажена, не жартує!.. «Чи чіт, чи лишка?..» - загука. Ти крикнеш: «Чіт!..» - Ба, брешеш, сину!» - Озветься паплюга з кутка - Та й зцупить з печі в домовину!

13

– Пам'ятай, що треба зберігати розум не тільки в злі, при лихих обставинах, але й в добрі (Горацій, кн. 11, ода 3).

4 ноября 1827 г.

II

Tu ne quaesieris, scire nefas, quern mihi, quem tibi

Finem Di dederint. Leuconoe; nee Babylinios

Tentaris numeros etc.

Horat. Lib. I. Od. 11 [14]

Пархоме, не мудруй! ворожки не питай, Як довгий вік прокоротаєш; Що виковала вже зозуля - поживай! А більше - шкода, що й бажаєш... Хоч всіх ти упирів збери і знахорів, Хоч покумайся ти з відьмами: Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів, Що доля завтра зробить з нами! Чи доведеться ще подушне заплатить, Чи до снаги вже розплатився?.. Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?.. Дурний! дурний!.. а в школі вчився!.. Терпи!.. За долею, куди попхне, хились, Як хилиться від вітру гілка; Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!.. Журись об тім, чи є горілка!.. А, є? так при на стіл!.. Частуй та й сам кругляй!.. Чи нам, Пархоме, треба скільки!.. Та вже ж - чи вкорочать свій вік, то вкорочай В шинку над бочкою горілки! От ми базікаєм,- а час, мов віл з гори, Чухра: його не налигаєш! От, скільки б випили до сеї ми пори, Так ти ж буцім недочуваєш! Ну ж, цуп останню ти гривняку з капшука, Поки стара пере ганчірки, Бо вже як вернеться, то думка, бач, така, Що помремо обидва без горілки!

14

– Не питай, не намагайся узнати, який тобі кінець дадуть боги. Левконоє, не перевіряй вавілонських чисел. (Горацій, кн. І, ода 11).

5 ноября 1827 г.

XXXIV ОДА ГОРАЦІЯ, КН. І

Parcus deorum cultor et infrequens,

Insanicntis dum sapientiae

Consultus erro; nunc retrorsum.

Vela dare atque iterare cursus.

Cogor relictcs etc. [15]

От і допивсь! І дохмеливсь!.. Довіку тямить буду! Ні в рот не брать, Ні коштовать Не хочу аж до суду! Коли б вона Уся до дна Повитікала в бочках, То ще б в церквах Народ в свитках Стояв би і в сорочках! Ні, Грицьку, ні! Хоч би мені Повіситься й на гілці!.. Ані під ніс!.. Нехай їй біс, Тій гаспидській горілці! Вона мене З світу зжене. Коли б той ісказився, Хто Божий дар Гнать через жар У винниці навчився! Ох! ох! ох! ох! Зубів щось з двох І ніг не долічуся! Живіт, на сміх, З ковальський міх,- Здається ж, і не дмуся! Самі кишки, Мов бульбашки У чавуні, клекочуть; А пуп набряк; Під пупом - так, Мов жаби, знай, скрегочуть! Ніс, як пістряк; І скрізь синяк; Бач, пика як набрякла! Одна нога Щось шкутильга, Друга зовсім заклякла. Така нудьга! Така туга! Що чортзна-де і діться! От тут пече, Тут гаряче, А все б хотілось гріться... А їсти щоб? Та хоч у лоб! Крий боже, як цураюсь! Все б дудлив, бач. Так от, хоч плач!.. Щось од води жахаюсь!.. Помацай чуб; Бач, як оскуб, Диявольська личина! Тільки то сям Стирчить, то там З чуприни волосина! Та вже ж чіплявсь, Товк і знущавсь - Скажена москалюка! Коліньми грів, Поки не впрів, А там і взявсь до дрюка! Ох! ох! ах! ах! Жовч в печінках, Мабуть, всю стовк, псяюха!.. Геть, Грицьку, геть! Та лучче смерть. Ніж гаспидська сивуха! Кахи!кахи! Се за гріхи Мене пеня спіткала! Та вже й дурів! За всіх кнурів... Вже душка погуляла! Була, була На півсела Худобинка і гроші: Ізслизло се, Проциндрив все, Зостались тілько воші! Пустив діток Без сорочок, І жінку без запаски, А сам в шинку На привалку Жду Лейбиної ласки! А Лейба-гершт В боки, як хверт, Та Рухлі щось гергоче, На мене зирк! Та, знай, пирк-пирк!.. Невіра, ще й регоче. Забрав волів, Овець, корів, Ще він же і здрочився! Загарбав кіз І жита віз... Бодай їм подавився! Ой, так мені! Так сатані! Катюзі - по заслузі! Жлоктав живіт Аж лився піт, Тепер засуха в пузі! До церкви дзвін, А пан Охрім, Бувало, в шинк мандрує, В церквах «свят, свят», В корчмі «ґвалт, ґвалт!..» - Охрім жидів муштрує! Було, в пости, Іще чорти Не б'ються навкулачки: А вже Охрім, На глум усім, П'яненький лізе рачки! Було, піп Петр В чистий четвер Іуду величає, Охрім в корчмі Пойді кумі Весільних затягає. Чи в хату піп, Охрім захріп, Запінивсь, мов сказився, Не сповідавсь, Не причащавсь Сім рік - і не хрестився! Попи й дяки В різдво - в святки - З хрестом ідуть, з кропилом: А вже коли Дере козли Охрім і риє рилом! На часточки, На свічечки Шагом не поплатився, А мисочок І грамоток Не чув, як і вродився! Ох! ох! ох! ох! Зубів щось з двох І ніг не долічуся! Живіт, на сміх, З ковальський міх,- Здається ж, і не дмуся! Ой, так мені! Так сатані! По ділу ся халяндра!.. Нехай хутчій, Попа мерщій Покличуть Олександра! Скажу: допивсь І дохмеливсь! Довіку тямить буду! Ні в рот не брать, Ні коштовать Не тілько що - й до суду! А ти пляшки; Грицьку, й чарки Трощи, що маєш духу!.. Тільки... тривай... З їх позливай В барильце всю сивуху!

15

– Шанувальник богині долі, недбалий і непевний, наслідуючи поки що нерозумній мудрості, блукаю я; однак повинен повернути свій човен і правити ним.

26 февраля 1832 г.

***

Петро мужик непокорний, Та вдавсь собі проноза з біса: Здається, з пики і дурний, Та годзунковатий гульвіса. От ґедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи, Бажає бачить П'ятембурх І, знай, черка писульки до Миколи. [16] «Нехай, - каже,- поки не випре з мене дух, Хоч раз тобі я поклонюсь, Нехай на П'ятембурх доволі надивлюсь!» Микола, гарний, любий пан, Черка йому: «Надінь ти, Петре, свій жупан, А на жупан з відлогою свитину, І решетилівський кожух, І хліба деяку шматину, Та й чимчикуй щомога в П'ятембурх». От наш Петро і в П'ятембурсі В свитині новій і в кожусі! Петра за гостя прийняли, Петра у люди повели... Чого Петрова душка забажала, Усе побачила, всього покоштовала... Петро, мов єднорал, між панством виступає, Перед Петром москаль рушницю піднімає, Петрові в тарілках підносять панську страву, Та що й казать: Петро пішов у славу! Але Петрові все нудненько щось стає; Петро буцім то сяде, то встає, Все груди мацає, кородиться і кашля, І нищечком під ніс собі, скривившись, кашля. Петрові стрічку й хрест Микола втеребив, Петра Микола в двір до Самої водив; Петро буцім повеселів, Та вп'ять здурів І світом нудить, Других і сам себе посеред ночі будить... Петра напали перелоги, Петра з нудьги не носять ноги, В Петра буцім усе в господі умира, В Петра всі хворі там: і жінка, й дітвора, Петро притьмом додому, до двора! Микола-пан швидчій Петровій жінці В царині випрохав намисто в сто червінців; Петро уп'ять повеселів, На всі чотири поглядів Та й: «Папочку,- сказав,- здорові ж оставайтесь І в П'ятембурх мене вже більш не сподівайтесь».

16

– Микола - Лонгінов М. М. (1780–1853), високопоставлений чиновник, у 20–30-х рр. керував учбовими та благодійними закладами, які перебували у віданні імператриці. Він був покровителем Гулака-Артемовського