Українські поезії

Гулак-Артемовский Петр Петрович

6 февраля 1854 г., Полтава

НА СМЕРТЬ Н. А. КУПЧИНОВА [34]

Не виглядай, матусенько, В віконечко - в поле; Не клич дарма татусенька: Не вернеш ніколи! Вибравсь татусь, вибравсь рідний В далеку дорогу, Та й наказав тобі, бідній, Молитися богу. Пішов татусь в той край гожий, Де місяць і сонце З світлиць божих на світ Божий Дивляться в віконце.

34

– Купчинов - один з близьких знайомих П. Гулака-Артемовського в Харкові.

24 октября 1855 года, Харьков

В ПОЛТАВУ, МОЕЙ МИЛОЙ ПОЛИНАШКЕ [35]

І

Коли

б тебе, Полінашко, Як я, знали люди, За тобою, моя пташко, Літали б усюди. Коли б тебе, як я, знали Багатії й бідні, Вони б тебе покохали, Як братики рідні. Коли б знали хист і сили Розуму й серденька, На руках тебе б носили, Як тато та ненька. До серденька б пригортали, Як я пригортаю, За тобою б пропадали, Як я пропадаю. Соловейко в клітці тісній Пісні виспівує... А хто ж тії дивні пісні На улиці чує!..

35

– Аполлінарія - дочка П. Гулака-Артемовського, з 1849 р. вчилась у Полтавському інституті шляхетних дівчат.

23 декабря 1855 года, Харьков

II

Віє вітер, несе пташку, Та не з того краю, Відкіль мою Полінашку Щодень виглядаю. Повій, вітре, та з досвіту, З другої країни; Навій мені добру вістку Об моїй дитині. Лети, пташко, з захід сонця, Защебечи в шибку, Довго ж ще біля віконця Ждать дівчину-рибку! Дмухнув вітер, звилась пташка, Вістоньку звістує,- Що в Полтаві Полінашка За татом жалкує.

24 декабря 1855 года, Харьков

III

Текла річка Невеличка Та й понялась морем; Була радість, Хоч на старість,- Та й залилась горем! Нема пташки Полінашки, Нема й співів рідних! Полетіла, Не схотіла Тішити нас, бідних! Ой ми, доню, Твою долю Не ганьбим, не гудим: Будь щаслива, Добротлива, То й ми в добрі будем. Твої сміхи - Нам утіхи, Поки тебе стане, Твоє сонце У віконце І до нас загляне. Смійся ж, серце, Натщесерце, Смійся і по страві: Нехай пташку Полінашку Полюблять в Полтаві.

27 декабря 1855 года, Харьков

IV

В ПОЛТАВУ

'a ma bien-aim'ee Apollinaire, sur l'oubli de son beau manchon

Tu as bien fait, ma ch`ere fille, D'avoir oubli'e ton manchon: Le feu de ton esprit p'etille Sans la chaleur d'un vil torchon. Les 'etoffes les plus co^uteuses D'un sot sont un triste ornement; L'or et les pierreries pr'ecieuses P^alissent aupr`es d'un talent. Lorsque d'un clavier most tu tires Des sons vivants et m'elodieux, J'oublie la terre, et tu aspires, Dans tes br^ulants transports, aux cieux. Ou, lorsque ta main filiale Veut caresser mes cheveux gris, Mon coeur bondit, mon coeur tressaille, Et jusqu'aux pleurs tu m'attendris. Voil`a tes joyaux, ta parure, Ma ch`ere enfant! soigne les bien, Et que ta vertu nous assure Et notre bonheur et le tien. Et quand, par un sort immuable Mon heure sonnera d'adieux. Ange de paix! fille adorable. Ta main me fermera les yeux.*

30 d'ecembre 1855, Harkoff

* B ПОЛТАВУ

до любої моєї Аполлінарії з приводу її забутої муфти Вчинила добре ти, дитино, Свою забувши муфту в нас: Нащо горнутися в шматину, Як серце гріє повсякчас! Вдягни дурного в пишні шати І з того буде тільки сміх, А хто талантами багатий - Алмази бліднуть проти них. Коли ти

клавіші торкаєш І мелодійний будиш звук,- До неба душу пориваєш Від грішного падолу мук. А як ласкавою рукою Мені ти пестиш сивину,- Я чую, повен супокою, Сльозину ва щоці ясну. Ось де оздоби найпишніші, Моє дитя! Пильнуй же їх, Живи в чесноті,'в милій тиші, Батьків чаруючи своїх. Коли ж у темну домовину Прийде мені пора лягти,- Закриєш очі в ту хвилину Мені, мій янголе, лиш ти.

30 грудня 1855, Харків. Переклад М. Рильського

V

Сидить батько на лаві, Насупивсь... сумує; Дочка ж його в Полтаві З хлопцями гарцює, Виліз батько із хатини - Дочку виглядати... І не чувать дитини!.. Що за вража мати! «Вертайсь, дочко, додому, Годі гопцювати, Годі ж сього содому В людях виробляти! Чи се ж таки не диво, Та й не дивовина, Щоб по тижню мед, пиво Смоктала дівчина!» «Ой я б, тату, вернулась,- Не пускає мати; В шість узликів стягнулась,- [36] Хоче танцювати. Ой я б, тату, не дуже Тих медів бажала, Коли ж мати... байдуже! «Пий, дочко!» - сказала. «Та пий,- каже,- поки п'ється! Нехай легко там ікнеться - І батькові, і дитині, І в господі всій родині! Хай цибулю батько лупить, А нам капшук з скрині цупить Та в Полтаву надсилає, Поки мати тут гуляє! Скачи ж, дочко!.. мати скаче: Нехай дома батько плаче!..»

36

– «Un corsage а six noeuds» [корсаж на шести вузлах] - Примітка автора.

31 декабря 1855 г., Харьков

ЗАПРОШЕННЯ НА ВЕЧІР З ТАНЦЯМИ ВОЛОДИМИРУ АЛЧУ ПР-МУ З СІМ'ЄЮ

Володьку, не казись!.. Поб'ю! Послухай раду ти мою! Коли не преш зо мною в сварку, Так ти схопи своїх, Олену й Варку, Та надвечір поки й чухрай До нас на збіжень, ось, бач, чай, Моя стара й дочка сказали, Що будуть кобзи і цимбали Дівчатам натщесерце грать І хлопцям голод проганять. А ти шепни Олені й Варці, Що я од жінки вкрав калганної по чарці Та деякий таки й курятини шматок. Заберемось собі в куток, Згадаємо свою родину Та й гукнемо, вони ж нехай ковтають слину!

16 января 1856 г., [Харків]

МОЇЙ ЖІНЦІ

(На вечір з танцями у нас 12 січня 1856)

Скачи, мати, серед хати, Підтикай запаску! Шахрай нитки і півмітки За шинкарську ласку. Хай сусідки папослідки Дивляться й регочуть: Поморгають, покивають Та й пересокочуть. Круглий, мати, щоб всім знати, Поки ще з півжмені Бряжчить бідних шагів мідних В батьківській кишені! А не стане - він достане: Се його вже діло. Через кладки без оглядки Махай у шинк сміло! А не вірять, а не мірять Набір у шиночку - Сунь очіпок, застав діток, Скинь плахту й сорочку!.. Все то бридні, все то злидні: Згине й наживеться; А мед, пиво (тож-то й диво!) Тільки й пить, як п'ється!..

21 января 1856 г., Харьков

ДО ЛЮБКИ

Нащо ти, Любочко, козацьке серце сушиш?.. Чого, як молода та кізочка в бору, Що чи ногами лист сухенький заворушить, Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе, чи ящірка зелена Зашелестить в кущі - вона, мов тороплена, Шукає матері, дрижить, втіка... Ой чом же, Любко, ти жахливая така?.. Чи зуздриш, то й дрижиш; себе й мене лякаєш! Чи я до тебе - ти, як від мари, втікаєш!.. Та я ж не вовк, не звір та й не медвідь-бортняк З Литви: вподобав я не з тим твою уроду, Щоб долею вертіть твоєю сяк і так І славу накликать на тебе та пригоду!.. Та й час би дівчині дівоцькеє гадать: Не вік же ягоді на гілці червоніти, Не вік при матері і дівці дівовать... Ой час теляточко від матки одлучити!..