Українські поезії

Гулак-Артемовский Петр Петрович

16 марта 1856 г.

УПАДОК ВЕКА

Печально я гляжу на наше поколенье.

Лермонтов

Як подивлюсь на хист теперішніх людців, На витребеньки їх... Та що з ними мороки!.. То, далебі, дрючок отак би і вхопив, Та й ну їх лупцьовать, замірків, на всі боки! Яка пожива з їх?.. Як з цапа молока!.. Учора - байдики, сьогодні - перелоги; Косить - живіт болить, жать - спека, бач, така, До церкви - ніс набряк, попухли литки й ноги! І кат їх батька зна, над чим таким важким Дихтовні животи вони понадривали? Сказать би, не в примір, приміром би таким, Що над горілкою - так ні! не коштували. Та й де їм, вишкваркам, горілку ту круглять, Як їх батьки колись та їх діди кругляли!.. Не вспіють квартою в ротах пополоскать,- Вже й по-індичому в шинку заґерґотали! З похмілля нудяться, їдять за горобця, Об

Семені дрижать, об Петрі - зранку мліють, А схопить трясця: «Гвалт!.. покличте панотця - Хай сповіда!..» Притьмом конають і дубіють! Та й без пропасниці - не скілько з їх добра, І кращих не в примір кладуть у домовині! Худобоньки - дасть біг!., ні хати, ні двора, В Великдень - без штанів, в різдво - в старій свитині! Та ще й яка на їх одежина стирчить!.. Як звізди на небі - на латці латка сяє; Сорочка - решето, очкур пірнув в живіт, Манаття з-під матні, мов злодій, виглядає. І що за пляшкою придбали їх батьки,- Вони потверезу протринькали і натще; Не з'їли, не спили, та все, небораки, На хмари дивлячись, здихають важче й важче! Ледачий з їх москаль та й миршавий козак! Чи трапиться стрілять...- пшик порох на пановці!.. Уже й злякалися! беркиць... об землю ряк! «Хто в бога вірує,- кричать,- рятуйте, хлопці!» І все обридло їм, і все їм не в користь; Тут не вередить їм, а там друге завадить; Полизкають борщу, ковтнуть галушок з шість,- Уже й кородяться, що й бабка не порадить. І марно як жили, так марно і помруть, Як ті на яблуні червиві скороспілки, Що рано відцвіли та рано й опадуть, Ніхто по їх душі та й не лизне горілки! І років через сто на цвинтар прийде внук, Де грішні кості їх в одну копицю сперли, Поверне череп їх, та в лоб ногою стук, Та й скаже: «Як жили, так дурнями і вмерли!»

24 марта 1856 г., Харьков

СЫНУ МОЕМУ [37]

при посылке ему в С.-Петербург делового портфеля

Колись було, Та вже давно - Аж за Богдана Хміля, Аби папір, Черкай на спір!.. Писалось без портхвіля. Тепер інак, Та й мудро так: Вся сила, бач, в портхвілях! За те ж не лай І вибачай, Що пишуть, мов з похмілля! Воно й не див! Бо розум жив Тогді в старій хатинці, Тепер зійшов, Жить перейшов В мальованім будинці!

37

– Син поета Й. П. Гулак-Артемовський (1828–1880) служив у Петербурзі.

2 марта 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 125

К тебе возведох очи мои,

живущему на небеси и проч.

До тебе, господи, що там живеш на небі, Звертаю очі я в пригоді і в потребі. Як наймит з панських рук рятунку й ласки жде, Або як наймичка прохать до пані йде, Щоб запобігла їй чим в нуждочці, небозі, - Так ми шукаємо добра й підмоги в бозі. Ой, змилуйсь, господи! та змилуйся ж на нас! Бо ворог дошкуля до сліз під інший час; А гірш од всіх чваньки нам допекли ті пишні. Що тільки, бач, вони святі, а ми всі грішні.

18 ноября 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 132

Се что добро или что красно,

но еже жити братии вкупе и проч.

Нема вже й кращої людської в світі долі! Як вкупці братики живуть по божій волі, Так миро дороге лиснить на голові, По Аароновій стікає бороді І капа на його одежу саєтову, Так аермонськая, сказать, приміром, к слову, Роса паде в горах Сіонських з мокрих хмар, Так і на їх росить із неба Божий дар. А з ним щасливеє життя й благословення, І буде вік в честі їх у людей імення.

7 декабря 1857 г., Харьков

ДО ВАРКИ

Ну, дядино Варко! Прийшлось було шпарко: Таке напало, Опановало, Що притьмом згинуть І ноги одкинуть! Груди підперло, Нутро замерло; Очі - цибульки, На носі бурульки, А з носа... крий боже! Що й сказать не гоже: Знай, хлюпа і плюска, Мов в калюжі гуска! А в пельці ж то, в пельці! Неначе в бутельці; Зашпунтовало, Замуцьовало, Що ні ковтнути, Ані дихнути! Так тебе скрутить,- Аж баньки помутить,- А в роті бридко, Що й плямкнуть гидко: Приміром, вівці Стояли на днівці!.. Язик - мов з сириці, На язиці печериці... Така

нудота, Шо й вмерти б охота! А тіло мліє, В очах жовтіє, І млосно, і нудно, І так якось чудно: Все б то на воміти... От жінка й діти Голосять: «Тату! Покличмо в хату Варку, то, може, Трохи поможе!» Покликали Варку, Піднесли їй чарку: Вона ж як погляне. «Се,- каже,- погане! Се, бач, од пристріту! Подай воду гріту!» Подали водиці І кухоль з полиці. Звернула до сходу, Подула на воду. Перехрестилась І помолилась; І над водою - Кив головою! Кивала-кивала, Шептала-шептала, Подивилась в вічі, І сплюнувши тричі, Та й бурх солі в склянку, Мабуть, з хвиліжанку! «Випий же,-каже,- Жінка дьогтем змаже». Випив, скривився, Трохи не скрутився! Бридка од одмінка! От шмарує жінка; Вона ж ялозить, А тут морозить; А піт підо мною Ропа ропою! Я зціплю зуби - Трусяться губи... Тут - гульк!
– надо мною Нічною добою Скоїлось диво - З сирівцю пиво! От я й оклигав! А то б проплигав По пеклу довгенько... Ну, дядино-ненько! Воно за сю ласку Дав би й на запаску, Та грошей не маю, Хіба заспіваю. А ти, кобзарю, Заграй про Варю!

Пісня

Ой не вода клубком крутить В криниці й шумує. То вдівонька сльози губить І гірко жалкує. Ой дарма тій воді литься З повної криниці, Як нікому в ній напиться Свіжої водиці. Нащо й слізки вдові лити, Коли той вже в небі, Що вмів сльози осушити В незгоді й потребі? Ой не горлиця ж на дубі В діброві воркує,- То вдова по мужі любім Стогне і горює. Не воркуй же ти, горленько, Так смутно на гілці,- Не почує твій друженько, Захоплений в сілці! Плакала й ти, Варю, вволю: Мертвим сліз не треба; Тепер дбай на дітську долю. А долі жди з неба!

28 декабря 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 139

Изми мя, господи, от человека лукава;

от мужа неправедна избави мя.

О, вирви, господи, мене з рук чоловіка, Що шарпає мене, мов горлицю шульпіка! І од лукавого мене ти слобони, Бо в серці щось лихе задумують вони І гострять на мене свої, мов стріли, зуби; Шукають, де ступлю, вони моєї згуби. Язик їх - патока, а думка не така - Отрута лютая, ще гірш от мишака. О! визволи мене од хитрих ворогів, Що підо мною день і ніч копають рів! Бач, притрусили, як тенета, квіточками! Бач, під моїми, як капкан, стирчить ногами, І, мов тим пліточкам, принаду на гачках Розставили вони скрізь на моїх стежках! От в смутку я й кажу; ти, госпідь мій, надія, Рятуй! бо до землі моя приклякла шия! Ти ж боронив мене, за мене скрізь знайшовсь, Як з ворогами я за честь твою боровсь. Не попусти й тепер мене ти в вражі руки, Бо так роз'юшаться, що наберусь я муки! А що ті брехуни на мене там несуть,- На їх же голови ті кривди і спадуть. Із неба угілля спаде і злих попалить, І янгол кари їх на дно до пекла звалить. Та вже не пановать на світі брехунам, Не здобровать і злим, що допікають нам. Хоч присягнуть,- їм суд у господа недовгий, Всяк одбере своє: зобидчик, пан і вбогий. Прославить же тебе правдивий чоловік, І перед лицем твоїм в раю жив буде ввік.

7 декабря 1858 г., Харьков

ПОЯСНЕННЯ

застарілих та маловживаних слів

Базграти - писати, творити

Брашно - їжа, страва

Бузівок (бузимок, назимок) - однолітнє теля

Волос - пухлина

Вотще - даремно, марно

Враны - ворони, круки

Выя - шия

Габелок - шкіра з шиї коня або вола

Гостець - хронічний ревматизм суглобів

Дейко - хутко

Дзвінка - бубнова масть у картах

Дихтіти - важко дихати

Днесь - нині, сьогодні

Жовна - дятел

Збитень - гарячий напій з меду з прянощами

Звакувати - втрачати, гаяти час

Змирщини - примирення

Извет - обмова, наклеп

Калантир - карантин

Каляти - бруднити, поганити

Класы - колоски

Клезнути - вдарити по обличчю

Кляскати - хлопати, ляскати батогом

Ковы - підступи

Кородитися - скаржитися на біль

Ланіти - щоки

Лопатка - недозрілий гороховий стрючок

Наригувати (нариглювати) - надряпати, намалювати

Обрадована - кривдження, ображання

Обрящет - здобуде, знайде

Окульбачити - осідлати

Отверзты - відомі, відкриті

Панівка - частина затвора рушниці для насипання пороху

Перебендювати - капризувати, вередувати, базікати

Перелоги - судоми, корчі

Перса - груди

Пістряк - великий прищ; гриб-паразит

Поставець - посудина для пиття