Українські поезії

Гулак-Артемовский Петр Петрович

13 февраля 1852 г., Харьков

ЦОКОТУСІ

Вернулася ж Химка Допрядать починка. Ой насуче ниток, Що буде з півміток! Язик - веретено І бреше скажено! Накрутить десятки, Витче і двадцятки; Буде й полотенця, Буде і ряденця! І кождій свашці Спече по ковбасці! Кого і принадить, Кого і пригладить, Кого і почеше, Та бреше, та бреше! Хоч пряжа і рветься, Та вона сміється: Поки клоччя стане, Сукать не перестане. Язик - мотовило, Чом не крутить сміло? Поки не одубіє, Нехай меле й віє!

[Початок 1852 р.]

***

Истязал еси беззаконие мое и грехи моя

изследил еси. Руцо твои сотвористе мя

и создаете мя; потом же, преложив,

поразил мя еси.

Иова, кн. 1

1

Ну,

вже таки

Далась взнаки

Мені та Галка Біла!

Мов чиряки

На печінки,

Отак притьмом і сіла!

2

Було, всі дні

На черені

Пряжусь та позіхаю,

То шість разів

До пирогів

Із печі я злізаю.

3

Ряди-в-годи

До бороди,

Було, доходить діло...

От розскубеш,

В жмені помнеш,

Та й вп'ять у просо сміло!

4

Було, й сопеш,

Було, й хропеш,-

І нікому - й байдуже!

Так, отже, бач:

Хоч сядь та й плач,-

От, треба Галки дуже!

5

Звізду прислав.

Та й наказав,

Щоб щодня я голився.

Перину слав,

Пику вмивав

І щодня б чепурився!

6

Ой! Він мене

З світу зжене

Московською пенею!

Оце біда

Ота звізда,

Нехай там госпідь з нею!

7

Ну й схаменусь,

І підголюсь:

Чого там розходився?

Та я ж під час

На місяць раз

І без того голився!

8

Тілько не лайсь

Та не знущайсь,

Бо кепська вийде справа,

Як зашморгнусь

Та й удавлюсь

Стрічкою Станіслава!..

Март 1852 г., Харьков

ПЕСНЯ КОРМИЛИЦЫ СОНИЧКИ [21]

«Ой час їхать, Марусенько, Тобі до господи!.. Ох, болить моє серденько Від сеї невзгоди! Ой збирайся, моя галко, Ти до чоловіка! Жаль нам тебе, серце, жалко, Жаль буде довіка!» «Як покину немовлятко, Що я ж годовала?.. Плаче мати, плаче батько... Ой бідна ж я стала! Що ж робити? така доля Припала нам з неба! Хоч їхать жаль,- їхать треба! На те панська воля! Ой прощайте ж, добрі люди! Прощай, моя Соню! Нехай Госпідь з вами буде! Прощай і ти, Фроню!»

21

– Соничка - дочка П. Гулака-Артемовського.

16 октября 1852 г., Харьков

НА ПОБЕДЫ РУССКИХ НАД ТУРКАМИ, ОДЕРЖАННЫЕ ГЕН[ЕРАЛ]-МАЙОР[ОМ] АНДРОННИКОВЫМ В АЗИИ 14-ГО И ВИЦЕ-АДМИРАЛОМ НАХИМОВЫМ 18 НОЯБРЯ 1853 г. НА ПОРТЕ СИНОПА

Сидить Абдул, [22] Губи надув І гадку гадає: Що там моє, Турецькеє, Військо поробляє? Скільки ж воно В море на дно Москалів пустило! Скільки ребят З рушниць, з гармат Трупом положило! Ой, вже ж тії, Турецькії, Війська розчухрали! Вже ж над ними Й «Со святими» Дяки одспівали! Вже й в П'ятенбурх Гінець Явтух Чкурнув, що мав сили, З листом об тім, Що туркам всім Пинхву в ніс встромили. Сполать тобі В Руській землі, Андронче [23] козаче! Ти бусурман Зм'яв на гаман - Нехай Абдул скаче! Сполать тобі В Руській землі, Нахименку [24] хвацький, Що попалив І потопив Вайдаки султанські. Та вже ж лизнув, Та вже й мазнув Султана по пиці! Провів шрамки: Будуть втямки На морді синиці. Так, бач, султан, На сей із'ян. Ще й морду пиндючить, На панотця, На Воронця [25] Аркан з шовку сучить. Сучи ж аркан, Дурний султан, Та й скручуй тугенько! Бо туркам всім Висіть на їм Прийдеться довгенько.

22

– Абдул - Абдул Меджіт (1823–1861), турецький султан.

23

– Андронко - Андронников І. М. (1798–1869), командуючий одного із з'єднань російської армії, яке розгромило турецькі війська під Ахалціхе 14 листопада 1853 р.

24

– Нахименко - Нахімов П. С (1802–1855), видатний російський флотоводець. У бою з турками у Сінопській бухті російська ескадра під командуванням Нахімова знищила флот і берегову артилерію ворога.

25

– Воронець - Воронцов М. С. (1782–1856), генерал-фельдмаршал, князь, намісник Кавказу в 1844–1853 рр.

[Грудень 1853]

НА РАЗБИТИЕ ГЕН[ЕРАЛ]-АД[ЪЮТАНТОМ] БЕБУТОВЫМ 19 НОЯБРЯ 1853 г. В АЗИИ 36-ТЫС [ЯЧНОГО] ТУРЕЦКОГО КОРПУСА, СОСТОЯВШЕГО ПОД НАЧАЛЬСТВОМ АБДИ-ПАШИ. ПОСЛАНИЕ П. И. Л[ОНГИНО]ВОЙ В ОТВЕТ НА ЕЕ ЗАПИСКУ С ПЕРВЫМ ИЗВЕСТИЕМ ОБ ЭТОЙ ПОБЕДЕ

Що там у хріна, Пані, сокочеш: Яких там віршів Від мене хочеш? [26] Співав тобі я Андронка славу, Співав козацьку Нахимка справу; Співав, як турчин З ним зчепився. Що й сам не рад був, Не одхрестився; Співав я сором Й ганьбу султанську, Стоптану силу Його поганську; Так, отже, тобі Сього ще мало! Хіба ж Меджіду Ще гірше стало? «Ой, стало гірше Від

того часу, Як турчин з ляхом Удрав до лясу; [27] Як Бебут [28] дався Взнаки невірі, Взяв стан й гармат Двадцять чотири». Оце до шмиги, Любая пані! Так се Бебут їх Вихльостав в бані? Нехай же дурні Здорові зносять Та й ще в Бебута Парку попросять! Поки ж той турчин З невдячним ляхом Чухрають лісом, Небитим шляхом,- Я із гармат їх Запалю люльку І заспіваю Таку їм думку: Як до тебе, Меджіде, Оця звісточка прийде, Що наш бравий князь Бебут Дав Абді-паші капут, То не дмись вже, мов той сич, А в сірка очей позич Та прийди і повинися, Низько в ноги поклонися, В церкві богу помолись, Та не дуже-то й скупись І на сповідь кинь гривняку, Щоб Бебут не втер ще маку; Побожись та й дай заріку, Що до смерті, що до віку Не зачепиш більш ніколи Білого царя Миколи.

26

– До цього рядка в автографі подано примітку: «В замену радостного известия об этой блестящей победе П. И. Л[онгино]ва непременно требовала в ответ малороссийских стихов». П. І. Лонгінова - дружина Н. М. Лонгінова, сусіда П. Гулака-Артемовського.

27

– До лясу - польська ідіома, що означає втечу. До цього рядка в автографі подано пояснення: «Известно, что в разбитом корпусе Абди-паши находилось много отчаянных польских политических коноводов».

28

– Бебут - Бебутов В. Й. (1791–1858), російський генерал, військо якого 19 листопада 1853 р. розгромило турецький корпус під Башкадикларом (Туреччина).

12 декабря 1853 г, Харьков

СОВЕТ СУЛТАНУ НА ЗАТЕЮ ЕГО ПЕРЕНЕСТИ СВОЙ ДВОР, ЗНАМЯ И СОРОЧКУ МАГОМЕТА В АДРИАНОПОЛЬ

Ой не мандруй, султане, До Адринополя, Бо там тебя застане Лихенькая доля! Ой не бажай, султане, Водиці з Мариці, [29] Бо в животі та стане Гірша од гірчиці! Не розвертай, султане, Хорогви Магмета: Москаль з древка хоч стягне, Хоч проб'є з мушкета! Не розвішуй, султане, Сорочки пророка: Москаль зцупить, як гляне,- Ох, буде морока! Ой не схиляйсь, султане, До Балканів ухом, Бо з їх віє погане... Кулевчинським духом! [30] Нехай твій ніс, султане, В гори й не сягає, Бо з гір Дибич як встане,- До смерті злякає. Не поглядай, султане, На Чорнеє море: В Чорнім морі в тумані Пливе твоє горе! Бач, в Синопії, султане, Клубки диму в'ються? Отож твої моряни, З Нахименком б'ються! Бач, як море, султане, Од їх гармат стогне? Твоє військо кохане З байдаками тоне! Ой не дивись, султане, За море - к Ацхуру, [31] Там достав вже й достане Турчин хльосту в шкуру, Не посилай, султане, Війська к Арпачаю, [32] Бо вернеться в Каре п'яне Від руського чаю! Не накликай, султане, На руських Шаміля, [33] Бо й він, либонь, не встане З даргського похмілля!.. Не поможуть, султане, Пранці й ягличванці,- Москаль свого дотягне Не в вечір, так вранці! Так спи ж дома, Меджиде,- Ми буркать не будем, А як москаль надійде, Ми тогді й розбудим.

29

– Мариця - річка в Болгарії.

30

– Кулевча - село у Східній Болгарії, під яким 29 травня 1829 р. відбувся бій російської армії під командуванням фельдмаршала І. І. Дибича (1785–1831) з турками, в результаті якого ворог поніс величезні втрати.

31

– Ацхур - турецька фортеця на Кавказі, якою російські війська оволоділи в 1828 р.

32

– Не посилай, султане, війська к Арпачаю...- Влітку 1807 р. біля Арпачаю на Кавказі російські війська завдали відчутного удару турецькій армії, яка відступила на Каре.

33

– Не накликай, султане, на руських Шаміля...- Шаміль (1797–1871), керівник визвольного руху горців Дагестану і Чечні, спрямованого проти царизму, а також місцевих феодалів. Тут ідеться про одну з поразок горців у бою з царськими військами 1845 р. під Дарго.

16 декабря 1853 г., Харьков

ПОСЛЕДНИЙ ЭКЗАМЕН, ПРОИЗВЕДЕННЫЙ МНОЮ ВОСПИТАННИЦАМ ПОЛТАВСКОГО ИНСТИТУТА В ЯНВАРЕ И ФЕВРАЛЕ 1854 г.

У Полтаві, в славнім місті, Будинки біліють; В тих будинках дівчат з двісті, Як мак, червоніють. Вовтузяться ж ті дівчата, Та не з парубками: На лавочках, пташенята, Сидять над книжками! З стембулкою в пальченятах Стих свій у часловці Промовляють, ластенята, Аж тріщить в головці! Чого ж взялись так дівчата За той стих в часловці? Щоб погладила їх мати Гарно по головці! Хто ж їх мати? Хто родина Об їх печалиться? Їх родина - Україна, А ненька - цариця. Гребе квочка на сміттячку, Курчаток скликає; Кличе й ненька сиріточку, В світлицях ховає, Няньчить її й доглядає, Одверта, що шкодить, Обчісує й одягає, До глузду доводить. Чкурнув поштар до цариці З лепортом щосили, Що панночки в товстій книжці Вже стих свій довчили... Ну! чухрай же й ти, Гулаче, У Харків щомога; Там з дітками жінка плаче,- Жде тебе небога!