Украинская революция (1917-1921)
Шрифт:
Тому буде зрозумілою ота горячкова праця суспільства з околиць Олевська, яке несподівано дістало підтримку від українського регулярного полку, що з'явився з пралісу.
Таким же скаженим був і розгін праці гайдамаків: догляд за вантаженням майна, поміч населенню, ревізія приходячих потягів, постійне поготівля проти Сарнів та демобілізованих "ополченців" і т. д. Все те страшенно томило і денервувало гайдамаків, які щойно виконали важкий перехід, щойно вирвались із хаосу боротьби на фронті.
Від 13. до 15. відправлено 7 потягів, із яких два зі зброєю до Київа, впорядковано міліцію
Ця горячкова діяльність спричинила зменшення стану полку. Біля 30 гайдамаків виїхало з потягами, як провідники та варта, 5-х захоріло на тиф, на червінку – наслідок перевтоми та недоїдання – 10 лежало в горячці в полковій лічниці, а двох гайдамаків дезертувало (оба з Кам'янецького повіту).
Ранок 15-го січня приніс знову тривожні вістки про Київ. Командант Коростеня передав, що він дістав наказ відправити скільки можна козаків у Київ, але його Полуботківці вважають необхідним виконувати завдання удержання Коростеня, – тому він непевний у виконанні наказу про виїзд до Київа і не може його видати.
Коло 3-ої години гайдамаки, що виїхали з останнім потягом набоїв, донесли, що їх не приймає ст. Святошин, тому вони спинились у Малині, та що з боку Київа чути гарматні стріли. За годину донесли залізничники, що по їх відомостях у Київі бій. Кого – з ким? невідомо.
Відомости страшенно зворушили гайдамаків. Летучі мітінґи, – розмови, вигуки, нервове напруження зробило своє.
Головна тема розмов – необхідність щось робити: "У Київі б'ються – хто зна чи не контр-революція.. Чого ми йшли на Україну? Не сидіти тутки в дірі, коли там вирішується доля народу! Не даром маємо рушниці! В Київ, а там побачимо!"
Штаб полку намагався вияснити положення. Вдалося дістати телеграфічне получення зі стацією Київ ч. 1. Якийсь старшина радив російською мовою не турбуватись. Російською мовою?! Це вже надто ясно було для нас – що в Київі, мабуть, контр-революція...
Видано наказ вантажитись у похід на Київ. Залізнича вуглярка перед паротягом озброєна в два "Максими" і два "Шоші" на паротязі, – решта скорострілів на поготовлі у возах. Передаємо варту складів на стації сформованому вільному козацтву, вчимо, як поводитись із мінометами та бомбометами; та перед досвітком 16.1. виїзджаємо на Коростень-Київ.
IV. Подорож до Києва
Коростень. Декілька потягів, заповнених Полуботківським курінем, – майже втричі більше людей, як у нас: добре вдягнуті, ситі, не те, що ми, обідрані. Від розмов ухиляються: в Києві і без них війська досить, самих Полуботківців два куріні, Січові Стрільці, Богданівці, Сагайдачники, дивізія Сердюків – раду дадуть... А з Малина передають наші гайдамаки, що в Києві бій. "Центральна Рада" нібито вже не істнує.
– Вперед! – там видко буде! – 3 гуркотом їде потяг, гайдамаки мерзнуть в углярці біля скорострілів і в неопалених возах.
Малин – наша стежа 5 гайдамаків з одним скорострілом вартує потягу із мінами.
Забезпечуємо їх їжою на 10 діб, декількома скриньками набоїв.
Доїздимо до Святошина. Там стрічає нас молоденький старшина і каже, що він має наказ не пропускати в Київ ні одного потягу з військовими частинами. Дійсно на стації стояв якийсь потяг з навантаженими гарматами російської батареї.
Починаю довгі пертрактації телефоном, які не дають нічогісенько певного. Хтось із Києва ч. 2. українською мовою переказує, що прибуття впорядкованих українських частин бажане. Київ ч. 1. та Пост-волинський (перестанок перед Київом, перехрестя залізниць з Рівного та з Сарнів) подає, що київський вузол не може приняти ні одного потягу, хоч командант стації Святошина каже, що це брехня. Дріт Святошин-Київ-пошта (Святошин-Київ 8 до 10 кільометрів) не працює. З Києва чути поодинокі рідкі вибухи.
Командант Святошинської стації пояснює, що нібито в Києві почали Москалі повстання проти "Центральної Ради". Що до них мали приєднатись і деякі Малороси; проти повстання змагаються тільки Богданівці, частина Полуботківців і, здається, Січові Стрільці. Решта залоги "нейтральна". Каже, що він напевно знає, що сердюки, які стоять у касарнях на Лукіянівці, держуть "нейтралітет" – повний і що якась технічна частина, в касарнях на шосі Святошин-Київ, держить "нейтралітет", ворожий "Центральній Раді" та, разом із бельгійськими панцирниками-автомобілями, не пропускає нікого озброєного до Київа. Держить невтральність, але сприяючий Українцям і польський курінь, що стоїть у Святошині та який висилає стежі вартувати на стацію. І дійсно, я побачив на ст. Святошин стежу з біломалиновими стрічками та з балачок із ними довідався, що активних українських військ у Києві дуже мало та що провід повстання в руках чи то російських большевиків чи то С-рів і що навіть російська буржуазія співчуває повстанцям, здержуючи у ворожій невтральности офіцерство, яким переповнений Київ.
Після тих усіх інформацій Гордієнківці вирішили по сотнях рушити далі, а там вже видно буде.
Вже вечеріло, коли я рішуче повідомив стацію Пост-волинський, що потяг з Гордієнківським полком від'їздить та що для нього мусить знайтися вільний шлях.
Командант Святошина, з формальних мотивів протестував, але дав зайвий паротяг, який пішов уперед з озброєною угляркою та командантом полку, а за ним ешелон у повнім поготівлі.
Ми в'їхали на Пост-волинський, незважаючи на зачинений семафор, і заняли його без перешкод.
В залізничій обслузі на стації Пост-волинський видно наглядний поділ – частина залізничників допомагає, частина явно нам ворожа; до остатньої треба зачислити всіх вищих урядовців. Всі ті, що неприхильні нам найбільше, не вміють по українськи.
З Посту-вол. видно далекий Київ, що у темряві ночі горить загравою наче великий світильник. Там, направо – на тлі неясного сяйва чорніє "Кадетська роща", під якою скупчилось світло: – це Київ І. та майстерні біля нього.
Раптом з боку Києва, з над самого Дніпра заторохкотів скоростріл. Його докладно чути у морозній тиші ночі; близше відповів другий.