Відважні
Шрифт:
— Невже ти думаєш, що, вирішивши зрадити, я чинив би це на очах у всіх?
— Я вимагаю, щоб ти сказав, про що ви говорили, — гостро повторив Юренєв, — інакше я залишаю за собою свободу дій…
— Що це означає?
— Я не зобов'язаний говорити про це… своєму ворогові!
— То ось як ти заговорив! — Олексій глибоко затягнувся міцним димом. — Ну гаразд, роби що хочеш!..
І, рвучко повернувшись, він відійшов убік, взяв лопату і спустився на дно котлована…
Майже всю другу половину дня вони працювали поряд, встановлюючи бетонний ковпак, їхні руки часом дотикалися і тут же відсмикувались. Взаємна ненависть, що досі таїлася десь в глибині
«А що, коли він знає, де я зберігаю свої записи? Що, коли він бачив Миколку?» — думав Олексій. Одчайдушні плани народжувалися в його голові, пролітали вихором.
Від тривалої роботи занила спина. Олексій випростався і аж скрипнув зубами від болю. Як добре хоч хвилинку постояти, розправити плечі і глибоко, на повні груди вдихати чисте повітря, що пахне першим снігом!
Раптом його погляд спинився на темній западині сусіднього недобудованого дота. Десь в дорозі затрималася арматура, і Вернер наказав тимчасово припинити в цьому доті роботи.
Олексій уявив собі вузьку коротку траншею, крутий поворот, за ним ще один, а потім глибокий котлован із стрімкими стінами. Зовсім недавно в цьому котловані його група пережила кілька неприємних хвилин.
Скориставшися тим, що поліцаї ненадовго відвинулися в своїх справах (а вони часом це робили, вважаючи, що ніхто не втече, — рівне поле стелеться майже до обрію, заховатися ніде, і куля скрізь дожене), Олексій влаштував у котловані коротку нараду. Сидячи спиною до траншеї, на краю котлована, він дивився в той бік, куди пішли поліцаї, і не помітив, як, зрештою, й інші, що Кравцов потайки виліз з котлована з іншого боку, підслухав за поворотом траншеї всю їхню розмову до останнього слова, а потім зненацька вискочив і всіх налякав. Хто б міг подумати, що ця траншея — щось на зразок довгої слухової труби! Юренєв навіть не повірив, спеціально ходив за поворот і слухав…
Олексій похмуро усміхнувся. Чи не повторити ще раз, але тепер вже не для жарту, а серйозно? «Клюне він чи ні? — Олексій скоса глянув на Юренєва, який укладав бетонні плити. — Що ж, спробувати можна. Вийде, то вийде!.. А якщо не вийде? — Він замислився. — Так, ставка надто велика — власне життя!..»
І раптом його охопив якийсь злий, гострий азарт. Все одно гинути!.. Недавній випад Юренєва — це останнє попередження. Зараз він зробить усе, щоб розчавити його, Олексія, тим більше, що у нього в руках такі вагомі козирі: відмова від утечі, контакт з поліцаями. Ні, якщо діяти, то негайно, не відкладаючи. Адже за вечір і ніч багато що може змінитися. Юренєв підмовить когось убити його як зрадника або викаже усіх сам, — це теж дуже ймовірно: він розуміє, що висить на волосинці. Може статися й так, що обох поліцаїв завтра пошлють в інший наряд, і тоді він, Олексій, не зможе здійснити свій план. Якщо ж навіть залишиться живий, то в очах товаришів ціна йому буде ламаний гріш, всі цуратимуться його, як прокаженого. Доводь потім, чим ти керувався, які благородні були в тебе таємні задуми! Стоячи на краю могили під прицілом автоматів, товариші проклинатимуть тебе. Ні, цього він не допустить!..
Вибравши момент, коли поліцаям набридло ходити поміж працюючими і вони знову присіли на колодах покурити, Олексій відклав лопату і підійшов до них.
— Ось що, Василю Дмитровичу, — сказав він, — твоя правда, незручно мене залишати після роботи…
— Ну, чого ж ти хочеш?.. — Поліцай сплюнув на землю.
— А ви поведіть мене он, у той дот! Матеріали там у нас залишилися — відра, кирки… Ось і поговоримо.
Поліцаї
— Ну що ж, — ліниво сказав Петро, — це можна!.. Коли вести?..
— А от я ще трохи попрацюю — ти підійди і гукни…
— Добре, ступай, — поблажливо сказав Василь Дмитрович. — Бачу, язик у тебе дуже свербить. Що ж, поговоримо, коли така охота… Тільки дивись, кажи діло, а то… — І він багатозначно поклав руку на автомат, що лежав поруч.
Олексій обернувся і спокійно, наче ця розмова не мала для нього ніякого значення, пішов назад… Коли б хто знав, як неймовірно важко вести цю жорстоку гру, в якій йому треба переграти професіонального актора і не менш професіонального зрадника!
З юрби працюючих на нього пронизливо втупилися потемнілі очі Юренєва, та Олексій дивився мимо, наче й не бачив їх. Дві таємні розмови з поліцаями за один день у всіх на очах. Очевидно, Юренєв уже повною мірою скористався цим, щоб викликати до нього, Охотникова, недовір'я. Коли Олексій підійшов, усі примовкли, удаючи, що напружено працюють. Тільки з розгубленого, сповненого відчаю погляду Кравцова Олексій зрозумів, що той остаточно збитий з пантелику.
Хвилин за п'ять поліцаї встали з колод, накинули на плечі ремені автоматів і підійшли ближче.
— Ей, Охотников! — крикнув Василь Дмитрович. — Давай сюди…
— Знову! — почув він за спиною приглушений вигук Юренєва.
Олексій ще кілька разів махнув лопатою. Проте Василь Дмитрович добре ввійшов у свою роль.
— Тобі скільки разів повторювати? — гаркнув він сердито.
Коли Олексій встромив лопату в землю і почав спускатися з горбка, на якому всі працювали, запанувала мертва мовчанка.
Поліцаї не сказали, для чого забирають Олексія, і це огорнуло таємничістю несподіваний його виклик. Що їм там потрібно, в недобудованому доті? Чому вони повели Охотникова туди? І раптом усі, хто стояв на горбку, згадали недавню нараду. Звичайно, кращого місця й не вибрати. Охотников і поліцаї, напевно, про щось змовлятимуться. Тепер зрозуміло, чого Олексій не бажає тікати разом з усіма. У нього зовсім інші плани. В поліцаї, мабуть, хоче. Ось і дружків собі завів… Дивіться, як ідуть — наче не вони його ведуть, а він їх…
Короткими, ущипливими репліками Юренєв прагнув розпалити вже посіяне недовір'я до Охотникова. Він стояв посеред юрби і висміював кожен рух Олексія. Єременко спробував було вступитися, але тут же дістав доброго штовхана в спину.
— Мовчи! Дружка захищаєш! — крикнув Свиридов.
Невисокий, кремезний, він, не ремствуючи, виконував найважчу роботу і часто приходив на виручку Єременку, а тепер і він більше не вірив ні йому, ні Охотникову.
Коли поліцаї і Олексій зникли в котловані, полонені деякий час пригнічено мовчали. Все складалося так, як твердив Юренєв. Людина, якій вони вірили, буквально на їхніх очах перебігає до ворога і вже настільки знахабніла, що навіть не приховує цього.
Юренєв, примружившись, глянув на котлован і раптом обернувся до Кравцова, у якого від хвилювання сіпалася верхня губа.
— Юро! Піди-но послухай. У тебе ж є досвід!..
Кравцов ступив крок уперед і нерішуче зупинився.
— Ну й боягуз ти, брате! — з презирством поморщився Юренєв. — Як до діла дійшло, то в кущі…
А в цей час Олексій і поліцаї сиділи на дні котлована, примостившись на купі щебеню, і вели бесіду. Поліцаї знову старалися набути незалежного вигляду. Це у них не виходило, і вони сердилися ще більше. Якийсь полонений затягнув їх у чортову яму, і сиди тут, чекай, поки він розкриє, навіщо все це йому потрібно.