Війна з саламандрами
Шрифт:
Постає тільки питання: чому вона не розвивалася досі? Чи не пов’язане з цим фактом те, що в ефіопсько-австралійському регіоні нема — чи принаймні поки що не відкрито — ніяких саламандр? Може, в цьому регіоні протягом міоцену відбулися якісь зміни, біологічно несприятливі для них? Мабуть, так воно й є. Скажімо, з’явився якийсь специфічний ворог, що цілком винищив саламандр. Тільки на одному островці, в ізольованому озерці міоценова саламандра збереглася — щоправда, ціною зупинки в своєму розвитку, припинення еволюційного процесу. Вийшло щось подібне до туго скрученої пружини, яка не могла розкрутитись. Не виключено, що природа мала для цього зоологічного виду якісь особливі плани, збиралась розвивати його далі й далі, підносити вище й вище, бозна на яку височінь… (Від цієї думки в професора Угера аж мороз по спині пробіг: хто зна, чи не мав Andrias Scheuchzeri справді стати людиною міоценової доби?)
І ось — маєте! Цей недорозвиненийвид неподівань попадає в нове, безмірно сприятливіше середовище; накручена пружина еволюції в ньому розпростується… З яким життєвим розмахом, з якою міоценовою буйністю й нетерплячкою поривається Andrias на шлях розу витку! Як гарячково надолужує він сотні тисяч і мільйони років, прогаяні в еволюції! Чи можна думати, що він задовольниться тим ступенем розвитку, на якому стоїть нині? Чи зупиниться він на цьому ступені при такому еволюційному розгоні, свідком якого ми стали, чи, може, він стоїть тільки на порозі своєї еволюції, тільки готується підноситись вище — хто може сказати нині, до яких висот?
Ось які міркування й припущення квапливо записував професор Владимир Угер, сидячи над пожовклою вирізкою зі старої газети й тремтячи від духовного захвату першовідкривача. “Пошлю це в газету, — казав він собі, — бо наукових журналів ніхто не читає. Нехай усі знають, глядачами якої великої природної містерії довелось нам стати! А назву дам таку: “ Чи мають саламандри майбутнє?”
Але в редакції “Лідових новін” тільки подивились на статтю професора Угера й покивали головою. Знов ці саламандри? Наші читачі вже ситі ними по саму зав’язку. Пора вже дати їм щось нове. І взагалі, такі наукові розумування — не для газети.
Через це стаття про еволюцію і майбутнє саламандр так і не побачила світу.
12.
Голова зборів Г. X. Бонді задзвонив у дзвіночок і підвівся.
— Шановні панове, — почав він, — я маю честь відкрити позачергові загальні збори акціонерів Тихоокеанського експортного товариства. Вітаю всіх присутніх і дякую за активну участь у зборах. Панове, — провадив він, — мені припав невеселий обов’язок — повідомити сумну новину. Капітана Йозефа ван Тоха вже нема на світі. Помер наш, так би мовити, засновник, людина, в чиїй голові зародилася щаслива думка зав’язати торговельні зносини з/тисячами островів далекого Тихого океану, наш перший капітан і найретельніший співробітник. На початку цього року він помер від апоплексичного удару на борту нашого пароплава “Шарк”, поблизу острова Фаннінга, під час виконання службових обов’язків. (“Певне, сколотив страшну бучу, серде га”, — майнуло в голові у Бонді). Прошу вшанувати його пам’ять уставанням.
Присутні попідводились, грюкаючи стільцями, і застигли в урочистій тиші, опановані спільною думкою: чи не затягнуться ці загальні збори дуже надовго? (“Бідний старий Вантох, — подумав по-справжньому зворушений Г. X. Бонді. — Що з нього стало тепер! Певне, скинули на дошці в море — ото, мабуть, шубовснуло! Славний був чолов’яга… І очі такі голубі!..”)
— Дякую вам, панове, — додав він коротко, — за те, що ви так щиро вшанували пам’ять капітана ван Тоха, мого особистого приятеля. А тепер я попрошу пана директора Волавку познайомити вас із економічними перспективами ТЕТ у цьому році. Цифри ще не остаточні, але навряд чи можна сподіватися, що вони істотно зміняться до кінця року. Прошу, пане директоре.
— Вельмишановні панове, — задзюркотів голос пана директора Волавки — і посипались прикрі новини: — Становище на ринку перлів украй незадовільне. Після минулого року, в якому видобуток перлів зріс у двадцять разів проти дуже сприятливого тисяча дев’ятсот двадцять п’ятого, ціни почали катастрофічно падати і впали аж на шістдесят п’ять процентів. Тому правління вирішило не викидати на ринок добутий цього року товар, а зберігати його, поки зросте попит. На жаль, торік восени перли вийшли з моди — очевидно, тому що так подешевшали. В нашій амстердамській філії на сьогоднішній день лежить понад двісті тисяч перлин, збути які зараз майже неможливо. Натомість у цьому році, — дзюркотів далі директор Волавка, — видобуток перлів значно зменшився. Довелося облишити цілу низку родовищ, бо прибуток із них не покриває навіть транспортних видатків. Родовища, відкриті два-три роки тому, очевидно, вже більшою чи меншою мірою вичерпані. Тому правління вирішило звернути увагу на інші продукти морських глибин: корали, перламутр і морські губки. Справді, збут ювелірних виробів з коралів пощастило. пожвавити, але ця кон’юнктура поки що сприятливіша для італійських коралів, ніж для тихоокеанських. Правління вивчає також можливості інтенсивного рибальства в глибинах Тихого океану. Проблема полягає головним чином у тому, як транспортувати звідти рибу на європейські та американські ринки; поки що результати досліджень нр дуже втішні.
Директор трохи підніс голос:
— Зате до певної міри зріс обсяг супутноіторгівлі іншими товарами: вивіз на тихоокеанські острови тканин, емальованого посуду, радіоприймачів та рукавичок. Цю торгівлю можна ще розвивати і розширювати; вже цього року її баланс буде підбито з досить незначним дефіцитом. Одначе про те, щоб наприкінці року ТЕТ виплатило по своїх акціях якісь дивіденди, нема чого й думати; і тому правління наперед оголошує, що цього разувоно відмовляється від будь-яких тантьєм і винагород…
Запала довга й гнітюча тиша. (“Цікаво, який він на вигляд, той острів Фаннінга? — думав Г. X. Бонді. — Сердега Вантох — помер, як справжній моряк. Жаль його — добрий був чоловік. Ще ж не такий і старий… не старший за мене…”)
Слова попросив доктор Губка; далі ми цитуватимемо протокол позачергових загальних зборів Тихоокеанського експортного товариства.
Д-р ГУБКА питає, чи не ставиться питання про ліквідацію ТЕТ.
Г. X. БОНДІ відповідає, що правління вирішило в цій справі почекати інших пропозицій.
ЛУЇ БОНАНФАН висловлює закид правлінню, що Товариство не мало на родовищах постійних представників, які, приймаючи добуті перли, перевіряли б, чи видобуток провадиться досить інтенсивно й кваліфіковано.
ДИРЕКТОР ВОЛАВКА зауважує, що таке питання розглядалось, але з’ясовано, що це надміру збільшило б накладні витрати. Довелось би тримати принаймні три сотні платних агентів; а потім — зважте самі, як можливо було б контролювати цих агентів, чи здають вони всі добуті перли.
Г. БРІНКЕЛАР питає, чи можна довіряти саламандрам, що вони справді здають усі знайдені перли, а не продають їх ще комусь, окрім уповноважених осіб Тихоокеанського ег портного товариства.
Г. X. БОНДІ відзначає, що це була перша публічна згадка про саламандр. Досі вважалося за правило не згадувати на зборах акціонерів ніяких подробиць того, в який спосіб добувають перли. І нагадує, що саме заради цього була обрана нейтральна назва “Тихоокеанське експортне товариство”.
Г. БРІНКЕЛАР знову ставить запитання: чи на зборах заборонено говорити про речі, які стосуються інтересів Товариства, а крім того — давно відомі якнайширшій громадськості.
Г. X. БОНДІ відповідає: йдеться не про заборону, а просто про те, що досі цього не було. Він навіть радий, що тепер можна говорити відвертіше. На перше запитання пана Брінкелара він може відповісти, що, наскільки йому відомо, нема ніяких підстав сумніватись у бездоганній чесності й працьовитості саламандр, зайнятих на добуванні перлів та коралів. Одначе треба рахуватися з тим, що наявні родовища перлів уже вичерпані або ж будуть вичерпані найближчим часом. Ну, а щодо нових родовищ треба сказати, що саме в пошуках ще не експлуатованих островів помер наш незабутній співробітник капітан ван Тох, і поки що нема змоги замінити його людиною, що мала б такий досвід і відзначалася б такою чесністю й такою любов’ю до справи.
ПОЛКОВНИК Д. В. БРАЙТ, беззастережно визнавши заслуги капітана ван Тоха, відзначає проте, що капітан, смерть якого сповнила жалем усіх, надмірно панькався з вищезгаданими саламандрами. ( Схвальні вигуки). Не було ніякої потреби постачати саламандрам ножі та інше знаряддя такої високої якості, як це робив покійний капітан ван Тох. І не треба було так багато витрачати на їхню годівлю. Можна було значно зменшити видатки, пов’язані з утриманням саламандр, і тим самим підвищити прибутки Товариства ( Гучні оплески).
ВІЦЕ-ГОЛОВА Д. ГІЛБЕРТ висловлює згоду з полковником Брайтом, але відзначає, що, поки був живий капітан ван Тох, у цьому напрямку нічого не можна було зробити. Капітан ван Тох твердив, що він має перед саламандрами особисті зобов’язання. Із різних причин неможливо й недоцільно не зважати в цьому відношенні на бажання старого капітана.
КУРТ фон ФРІШ питає, чи не можна знайти для саламандр іншу роботу — по змозі прибутковішу, ніж добування перлів. Варто було б узяти до уваги їхні природжені, як у бобрів, здібності для будування дамб та інших споруд під водою. Може, вдалось би використати їх для поглиблення гаваней, будівництва хвилерізів та для всяких інших підводних робіт.
Г. X. БОНДІ повідомляє, що правління інтенсивно працює над цим питанням; безперечно, в цьому напрямку відкриваються великі можливості. Він відзначає, що число саламандр, які є власністю Товариства, становить уже близько шести мільйонів; а коли зважити, що пара саламандр дає за рік близько сотні пуголовків, то наступного року ми можемо мати триста мільйонів саламандр, а за десять років їхня чисельність досягне просто-таки астрономічної величини. Г. X. Бонді ставить питання, щб збирається Товариство робити з цією безліччю саламандр, яких і тепер уже на переповнених саламандрових фермах через нестачу природної поживи, доводиться підгодовувати копрою, картоплею, кукурудзою тощо.
К. фон ФРІШ запитує, чи м’ясо саламандри їстівне.
Дж. ГІЛБЕРТ. Ні. Шкіра їхня теж ні на що не придатна.
Л. БОНАНФАН ставить перед правлінням запитання, що в такому разі воно збирається робити.
Г. X. БОНДІ ( підводиться). Шановні панове! Ми скликали ці позачергові загальні збори, щоб відверто повідомити вас про те, що перспективи нашого Товариства вкрай сумні, хоч у минулі роки, дозвольте мені нагадати, воно з гордістю виплачувало від двадцяти до двадцяти трьох процентів дивідендів, опріч достатніх відрахунків у резерви й на амортизацію. Тепер ми стоїмо на роздоріжжі: спосіб провадження справ, такий вигідний у минулі роки, практично вже дав усе, що міг, і нам лишається тільки шукати нових шляхів. ( Вигук із зали: “Ну й чудово!”)
Я б сказав — це перст долі, що саме тепер від нас пішов наш друг, наш незабутній капітан ван Тох. З його особою була поєднана романтична, прекрасна і, додам відверто, трохи навіжена ідея торгівлі перлами. Я вважаю її вже закінченим етапом нашої діяльності; в ній був свій, так би мовити, екзотичний чар, але для нашої доби вона не підходила. Шановні панове, перли ніколи не можуть стати об’єктом підприємства великого масштабу, розвиненого вшир і вглиб. Для мене особисто ця історія з перламіґбула тільки побіжною розвагою. ( Занепокоєння в залі). Так, панове, але розвагою, що давала й вам, і мені чималі гроші. Крім того, на самому початку нашої діяльності саламандри мали якусь, сказав би я, принадність новизни. Але триста мільйонів саламандр такої принадності вже не матимуть. ( Сміх).
Я сказав — нові шляхи. Поки був живий мій добрий приятель капітан ван Тох, годі було й думати про те, щоб надати нашому підприємству інакшого характеру, відмінного від того, що я назвав би стилем капітана ван Тоха. ( Голос із зали: “А чому?”) А тому, добродію, що добрий смак не дозволяє мені змішувати різні стилі. Стиль капітана ван Тоха — це був, сказав би я, стиль пригодницьких романів. Стиль Джека Лондона, Джозефа Конрада та інших. Давній, екзотичний, колоніальний, майже героїчний стиль. Не заперечую, що він по-своєму чарував мене. Але після смерті капітана ван Тоха ми не маємо права провадити далі цю авантюрну дитячу епопею. Те, що стоїть перед нами, — це вже не новий розділ, а нова концепція, панове, виплід нової, принципово інакшої творчої уяви. ( Голос із зали: “Ви про це говорите, наче про роман!”) Так, добродію, маєте рацію. Комерція цікавить мене як митця. Без хисту, добродію, не можна дридумати нічого нового. Ми повинні бути поетами, коли не хочемо, щоб світ зупинився. ( Оплески. Г. X. Бонді кланяється).
Панове, я не без жалю ставлю крапку після цього, так би мовити, вантохівського розділу. В ньому ми вичерпали те, що було дитячого й авантюрного в нас самих. Час уже закінчити цю казку про перли та корали. Сіндбаб-мореплавець помер, панове. Постає питання: що далі? ( Голос
Г. X. БОНДІ ( підносить голову). А я й не скидаю з себе відповідальності, панове. Я беру її всю на себе. Хто хоче, той може хоч і зараз позбутися акцій Тихоокеанського експортного товариства. За кожну акцію я готовий заплатити… ( Голос із зали: “Скільки?”) Повну вартість, добродію! ( У залі гомін. Президія оголошує перерву на десять хвилин).
Після перерви першим просить слова Г. БРІНКЕЛАР. Він висловлює своє задоволення з приводу того, що саламандри так щедро плодяться, примножуючи майно Товариства. Одначе розводити їх просто так, панове, каже він, це було б видиме безглуздя. Якщо ми самі не маємо для них відповідної праці, то чом би попросту не продавати їх як робочу силу будь-кому, хто хоче розпочати якісь роботи у воді або під водою? ( Оплески). Прогодувати саламандру коштує кілька сантимів на день; якщо пару їх продавати, скажімо, за сто франків і якщо робоча саламандра може прожити, скажімо, тільки один рік, то таке вкладення капіталу чудово оплатиться кожному підприємцеві. ( Схвальні вигуки).
Дж. ГІЛБЕРТ відзначає, що саламандри досягають віку значно більшого, ніж один рік; яка взагалі тривалісь їхнього життя ще не встигли з’ясувати.
Г. БРІНКЕЛАР тоді вносить поправку в свою пропозицію: в такому разі ціна однієї пари саламандр нехай буде триста франків, з транспортними видатками включно.
С. ВАЙСБЕРГЕР запитує: а які, власне, роботи могли б виконувати саламандри?
ДИРЕКТОР ВОЛАВКА. Завдяки своїм природним інстинктам і надзвичайній технічній кмітливості саламандри особливо придатні для спорудження гребель, дамб та шарів намулу, очищання водних шляхів; вони можуть укріплювати й регулювати морські береги, насипати новий суходіл і таке інше. В усіх цих випадках ідеться про роботи великого обсягу, які потребують сотень і тисяч робочих рук, — роботи такого масштабу, що й сучасна техніка не наважиться їх розпочати, коли не матиме в своєму розпорядженні надзвичайно дешевої робочої сили. ( Вигуки: “Правда!”, “Чудово!”)
Д-р ГУБКА зауважує, що, продаючи саламандр, які, очевидно, зможуть плодитись і в нових власників, Товариство втратить свою монополію на них. Він пропонує тільки віддавати в найми будівникам водних споруд робочі колони відповідно навчених, кваліфікованих саламандр з умовою, що їхній можливий приплід ставатиме власністю Товариства.
ДИРЕКТОР ВОЛАВКА відзначає, що в воді неможливо встежити за мільйонами чи навіть мільярдами саламандр, а за їхнім приплодом і поготів; на жаль, чимало саламандр уже вкрадено для зоопарків та звіринців.
ПОЛКОВНИК Д. В. БРАЙТ. Варт було б продавати чи там віддавати в найми тільки саламандр-самців, щоб вони не могли розмножуватись ніде, крім саламандрових розплідників та ферм, які є власністю Товариства.
ДИРЕКТОР ВОЛАВКА. Ми не можемо твердити, що саламандрові ферми є власністю Товариства. Не можна придбати у власність чи взяти в оренду ділянки морського дна. Юридичне питання, кому насправді належать саламандри, які живуть у територіальних водах, скажімо, її величності королеви Голландії, вкрай неясне і може викликати багато суперечок. ( Занепокоєння в залі). В більшості випадків за нами не забезпечене навіть право вилову риби; ми закладали свої ферми на тихоокеанських островах, по суті, нелегально, панове. ( Занепокоєння зростає).
Дж. ГІЛБЕРТ відповідає полковникові Брайту, що ізольовані від самиць саламандри-самці, як відомо з досвіду, скоро втрачають енергію і працездатність; вони стають мляві, нерухливі, а часом і гинуть із туги.
Фон ФРІШ питає, чи не можна призначених на продаж саламандр спершу каструвати чи стерилізувати.
Дж. ГІЛБЕРТ. Це коштувало б занадто дорого; одне слово, ми ніяк не можемо перешкодити проданим саламандрам плодитися.
С. ВАЙСБЕРГЕР як член Спілки захисту тварин висуває вимогу, щоб майбутня торгівля саламандрами провадилась гуманно, способами, які не вражають людських почуттів.
Дж. ГІЛБЕРТ дякує за цю пропозицію; звичайно, виловлювання й транспортування саламандр буде доручено тільки кваліфікованому персоналові під відповідним наглядом. Проте ніхто не може ручитись, за те, як поводитимуться з саламандрами підприємці, що куплять їх.
С. ВАЙСБЕРГЕР заявляє, що він задоволений поясненням віце-голови Дж. Гілберта. ( Оплески).
Г. X. БОНДІ. Панове, треба наперед відмовитись від думки, що ми зможемо й у майбутньому зберегти монополію на саламандр. На жаль, за наявним законодавством ми не можемо їх запатентувати. ( Сміх у залі). Своє провідне становище в торгівлі саламандрами ми повинні й можемо забезпечити іншим способом; правда, необхідна передумова для цього — інший стиль ведення справ і багато ширші масштаби, ніж досі. ( Вигуки: “Слухайте!”) Ось на столі, панове, ціла пачка попередніх угод. Правління пропонує утворити новий, кількаступневий трест під назвою синдикат “Саламандра”. Членами цього синдикату, крім нашого Товариства, мають стати певні великі підприємства й фінансово сильні компанії; наприклад, один концерн, який вироблятиме спеціальні патентові металеві інструменти для саламандр. ( Голос із зали: “Чи не МЕАТ?”) Так, добродію, я говорю про МЕАТ. Далі — хімічний і харчовий картель, який вироблятиме дешевий патентований фураж для саламандр; група транспортних компаній, яка — на підставі наявного досвіду — запатентує спеціальні гігієнічні резервуари для перевезення саламандр; об’єднання страхових товариств, що візьме на себе страхування куплених тварин на випадок каліцтва чи загибелі як під час перевезення, так і на місці роботи; і нарешті ще низка промислових підприємств і комерційних та фінансових закладів, яких ми з поважних причин поки що не назвемо. Мабуть, для вас, панове, досить буде, коли я скажу, що цей синдикат на початок матиме капітал чотириста мільйонів фунтів стерлінгів. ( Збудження в залі). Ось у цій папці, друзі, лежать угоди, які досить тільки підписати — і виникне одна з найбільших економічних організацій нашої доби. Правління Товариства просить вас, панове, надати йому повноваження, потрібні для утворення цього гігантського концерну, завданням якого буде раціональне розведення і експлуатація саламандр. ( Оплески й вигуки протесту).
Панове, я звертаю вашу увагу на всі вигоди від такого співробітництва. Синдикат “Саламандра” буде постачати не тільки самих саламандр, а й усі знаряддя га фураж для них кукурудзу, крохмаль, воловий лій і цукор для підгодівлі мільярдів тварин; далі він бере на себе транспорт, страхування, ветеринарний догляд і інше обслуговування — все це за найнижчими цінами, що забезпечать нам коли не монополію, то принаймні цілковиту перевагу над будь-яким конкурентом, що захоче торгувати саламандрами. Хай-но хтось спробує, панове; довго він з нами не позмагається! ( Вигуки: “Браво!”) Та це ще не все. Синдикат постачатиме й будівельні матеріали для підводних робіт, які виконуватимуть саламандри, а тому за ними стоятиме й важка промисловість, цемент, дерево, цегла… ( Голос із зали: “Ще хтозна, як ті саламандри працюватимуть!”) Панове, дванадцять тисяч саламандр уже працюють тепер у сайгонському порту на спорудженні нових доків, рейдів і молів. ( Вигук: “А нам ви про це не казали!”) Ні, не казали. Це перша спроба великого масштабу. І спроба ця, панове, виявилась напрочуд вдалою. Сьогодні вже нема ніяких сумнівів щодо майбутнього саламандр. ( Бурхливі оплески).
Але й це ще не все, панове. Завдання синдикату “Саламандра” аж ніяк цим не вичерпуються. Синдикат буде підшукувати працю для мільйонів саламандр по всій земній кулі. Він постачатиме ідеї та плани підкорення морів. Пропагуватиме утопії й грандіозні мрії. Виготовлятиме проекти нових берегів і каналів, дамб, що з’єднають континенти, цілих низок штучних островів для трансокеанських польотів, нових материків, збудованих посеред океану. У цьому — майбутнє людства. Панове, чотири п’ятих поверхні земної кулі покрито морем. Хто заперечуватиме, що це забагато? Поверхню нашого світу, карту морів і суходолів треба виправити. Ми дамо світові морських робітників, панове. Це вже не буде стиль капітана ван Тоха; пригодницьку казку про перли ми замінимо переможним гімном праці. Перед нами вибір: або крамарювати, або творити; та коли ми не зуміємо мислити в масштабі континентів і океанів, то занедбаємо власні можливості. Тут ось говорилося, за скільки продавати пару саламандр. Я б хотів, щоб ви думали не про пари, а про мільярди саламандр, мільйони й мільйони робочих рук, про перетворення земної кори, нове створення світу, нові геологічні періоди. Нині ми можемо говорити про майбутні Атлантиди, про старі континенти, що наступатимуть на всесвітній океан, про Нові світи, які людство збудує собі само… Вибачте, панове, — може, це звучить для вас утопічно. Так, ми. справді вступаємо в край Утопії. Ми вже в ньому, друзі мої. Треба тільки обмислити майбутнє саламандр із технічного боку… ( Голос із зали: “Із економічного!”)
Так. Особливо з економічного. Панове; наше Товариство занадто мале для того, щоб самостійно експлуатувати мільярди саламандр. Це не під силу нам ні в фінансовому відношенні, ні в політичному. Коли почне змінюватись карта морів і суходолів, цим зацікавляться й великі держави, панове. Але про це ми не говоритимемо; ми не згадуватимемо тут високопоставлених діячів, які вже тепер ставляться до синдикату вельми прихильно. Прошу вас, панове, не забувати про величезну вагу тієї справи, яку ви маєте зараз вирішити своїми голосами. ( Бурхливі оплески. Вигуки: “Чудово!”, “Браво!”)
Усе ж таки перед голосуванням у справі синдикату “Саламандра” довелось пообіцяти, що на акції Тихоокеанського експортного товариства цього року буде виплачено принаймні десятипроцентний дивіденд за рахунок резервних фондів. Після цього вісімдесят сім процентів акціонерів проголосувало “за” і тільки тринадцять— “проти”. Таким чином, висунутий правлінням проект було схвалено. Синдикат “Саламандра” вступив у життя.
З усіх боків поздоровляли Г. X. Бонді.
— Як ви гарно говорили, пане Бонді, — похвалив його старий Сігі Вайсбергер. — Страх як гарно. А скажіть мені, пане Бонді: як вам набігла така думка?
— Як? — неуважливо перепитав Г. X. Бонді. — Сказати вам правду, пане Вайсбергер, усе це вийшло через старого ван Тоха. Він так трусився за своїми саламандрами… Що б він сказав, бідолаха, якби ми покинули тих його tapa-boys виздихати з голоду або винищили їх?
— Яких tapa-boys?
— Та отих потвор — саламандр. Тепер, коли вони матимуть якусь ціну, з ними хоч поводитимуться по-людському. Та й взагалі, пане Вайсбергер, ці страшидла тільки для якогось фантастичного діла й годяться.