Війна з саламандрами
Шрифт:
10. Свято в Новому Страшеці
Пан Повондра, швейцар у домі Бонді, саме був у відпустці в своєму рідному місті. Другого дня мало бути храмове свято, і коли пан Повондра вранці вийшов на вулицю, ведучи за руку свого восьмирічного сина Франтіка, по всьому Новому Страшеці пахло пирогами, а на вулицях так і мелькали жінки та дівчата, що несли сирі пироги до пекаря. На майдані вже поставили свої лотки два кондитери, один торговець склом та порцеляною і одна голосиста дама, що продавала всіляку галантерею. Було там ще й велике
Пан Повондра зупинився подивитися, що ж це має бути.
Щуплявенький чоловічок зліз із драбинки і вдоволено задивився на щойно почеплену вивіску. І пан Повондра здивовано прочитав:
КАПІТАН Й. ВАН ТОХ
ТА ЙОГО ДРЕСИРОВАНІ САЛАМАНДРИ
Пан Повондра згадав кремезного, опасистого чоловіка в капітанському кашкеті, якого він колись упустив до пана Бонді. “От до чого докотився, бідолаха, — з жалем подумав швейцар. — Капітан, а мусить їздити по світі з якимсь нікчемним цирком! А такий же показний, здоровий чолов’яга був! Треба його побачити”, — співчутливо сказав собі пан Повондра.
Тим часом чоловічок почепив біля виходу до шатра ще одну вивіску:
ЯЩЕРИ,
ЩО ВМІЮТЬ ГОВОРИТИ.
НЕЧУВАНА
НАУКОВА СЕНСАЦІЯ!!
ВХІД — 2 КРОНИ
ДІТЯМ У СУПРОВОДІ БАТЬКІВ — 1 КР.
Пан Повондра завагався. Дві крони і крона за хлопця — трохи забагато. Але Франтік добре вчиться, а знати чужоземних тварин потрібно для освіти. Задля освіти пан Повондра здатен був на деякі жертви, а тому підійшов до низенького щуплявого чоловічка.
— Слухайте, приятелю, — сказав він, — я б хотів побалакати з капітаном ван Тохом.
Чоловічок випнув груди в смугастій майці:
— Це я, добродію.
— Ви капітан ван Тох? — здивувався пан Повондра.
— Так, — відповів чоловічок і показав витатуюваний на руці в нього якір.
Пан Повондра розгублено покліпав очима. Невже капітан так зсох? Та ні, не може бути.
— Я знаю капітана ван Тоха особисто, — сказав він. — Я Повондра.
— А, це інша річ, — відказав чоловічок. — Але наші саламандри справді від капітана ван Тоха, добродію. Справжні австралійські ящери, з гарантією. Будь ласка, заходьте. Саме починається велика вистава, — розсипався він, піднімаючи полотнище на вході.
— Ходімо, Франтіку, — сказав Повондра-батько і ввійшов до шатра.
За невеличкий столик поквапно сіла навдивовижу дебела й опасиста жінка. “Чудна парочка!” — подивувався пан Повондра, платячи свої три крони. В шатрі не було нічого — тільки стояла бляшана ванна і чимось неприємно тхнуло.
— А де ж ваші саламандри? — спитав пан Повондра.
— Он у ванні, — байдуже відповіла гігантська дама.
— Не бійся, Франтіку, — сказав Повондра-батько й підійшов до ванни.
Там безживно лежало в воді щось чорне, завбільшки зі старого сома; тільки шкіра на потилиці в нього ледь підіймалась і опадала.
— Оце й є та допотопна саламандра, що про неї писали в газетах, —
“Знову попався на гачок, — думав він, — але нащо про це знати хлопцеві? А шкода трьох крон!”
— Тату, а чого вона у воді? — спитав Франтік.
— Бо саламандри живуть у воді.
— Тату, а що вона їсть?
— Рибу і всяку таку всячину, — відповів Повондра-батько. (Мусить же вона щось їсти!)
— А чого вона така бридка? — допитувався Франтік.
Пан Повондра вже не знав, що сказати; але в ту мить до шатра ввійшов миршавий чоловічок.
— Прошу вас, дами й панове, — хрипким голосом почав він.
— То у вас вона тільки одна? — докірливо спитав пан Повондра.
“Якби їх хоч дві, не так би жалко було грошей”, — думав він.
— Друга здохла, — відказав чоловічок. — Отже, дами й панове, перед вами — славнозвісний Андріаш, рідкісний і отруйний ящер з австралійських островів. У себе на батьківщині він досягає людського зросту й ходить на двох ногах. Ну-бо, — сказав він і штрикнув дубцем те безживне чорне створіння, що нерухомо лежало у ванні.
Воно заворушилось і насилу підвелося з води. Франтік відсахнувся, але пан Повондра стиснув його руку: не бійся, я коло тебе.
Створіння вже стояло на задніх лапах, а передніми лапками спиралося на край ванни. Чорна паща хапала повітря, зябра на потилиці конвульсивно здригалися. Шкіра на ньому обвисла, пообдирана до крові, вся в бородавках; булькаті жаб’ячі очі час від часу якось болісно затягувалися плівкою нижніх повік.
— Як бачите, дами й панове, — захриплим голосом провадив чоловічок, — ця тварина живе у воді, тому вона має зябра, а щоб могла дихати, коли виходить на берег, — ще й легені. На задніх лапах у неї по п’ять пальців, на передніх — по чотири, і вона вміє брати ними різні предмети. На, візьми!
Тварина затиснула в пальцях дубець і піднесла його перед собою, немов якийсь блазенський жезл.
— Вона вміє також зав’язати вузол на мотузці, — сказав чоловічок, забрав у тварини паличку і подав їй брудний уривок шворки. Саламандра хвильку подержала ту шворку в лапах, а потім справді зав’язала на ній вузлик.
— Уміє також бити в барабан і танцювати, — прохрипів чоловічок і подав тварині дитячий барабан і паличку.
Саламандра кілька разів ударила в барабан і покрутила верхньою половиною тулуба. Паличка випала в неї з лапки.
— Я тобі дам, паскудо! — гримнув чоловічок і виловив паличку з води. Потім додав урочисто піднесеним голосом: — Ця тварина така розумна й здібна, що вміє говорити по-людському. — І заплескав у долоні.
— Guten Morgen [79] , — прорипіла тварина, болісно кліпнувши нижніми повіками. — Добридень.
79
Доброго ранку(нім.).