Вальдшнепи

Хвильовий Микола

Вовчик зараз не має бажання грати в шахи: йому треба пiти до Дмитрiя. Але вiн не може

вiдмовитись, бо тьотя Клава все одно постановить на своєму i все одно йому доведеться грати в шахи. Вiн повертається до гамака й раптом бачить у ньому Аглаю. Вона зараз маячить там неясним силуетом. "Що думає ця чудна дiвчина?" — приходить йому в голову. Але питання цього вiн i не думає розв'язувати… та й прийшло воно зовсiм випадково.

Тьотя Клава, як i треба було чекати, спершу влаштувала

з ним подорож у глибину абрикосового саду й там, пiд пишною бузиною, притиснула його до своїх грудей. I тiльки коли все було зроблено, вона взяла його пiд руку й, трохи похитуючись вiд задоволення, пiшла з дим до Євгенiя Валентиновича.

— О баядерка!.. — наспiвувала вона, наближаючись до дверей.

На порозi їх зустрiв мужчина в золотому пенсне i простягнув Вовчиковi обидвi руки:

— А… я дуже радий! — сказав вiн i дав дорогу трохи збентеженому лiнгвiстовi.