Великий день iнкiв
Шрифт:
Тим часом “Голіаф” наблизився до індіянських пірог, які перетинали ріку. Всі човни за чиєюсь командою зрушили з місця і швидко посунули до корабля. Індіяни, які не сиділи на веслах, посхоплювалися зі своїх місць, підняли над головами луки й списи і сповнили річкову просторінь відчайдушними криками. Вони неймовірно галасували, люто, войовничо потрясаючи в повітрі зброєю і, певно, намагаючись залякати пасажирів “Голіафа”.
Професор стояв вражений.
Капітан Пабло схопив його за плечі і, немов пробуджуючи від сну, щосили трусонув.
— Негайно всім у трюм! — закричав розпачливо. — Кураре! Чуєте, сеньйоре професор? Кураре!
Страхітливе слово ніби електричним струмом пронизало мозок. Треба якнайшвидше сховатися в трюмі.
Збігаючи по східцях на палубу, професор спробував заспокоїти себе: “Чому неодмінно кураре! Хіба ми заподіяли індіянам щось погане? Капітан застерігає, очевидно, про всякий випадок”.
Бунч, Самсонов і Олесь, почувши наказ капітана, сполошилися.
— Спускайтеся швидше! — наказав Крутояр, квапливо підходячи до них. — Індіяни, здається, замислили щось недобре. Ану, Олесю, негайно в трюм!
Усі зайшли до тісного трюмного приміщення, що правило за кают-компанію. Посідали на дубові лави попід стінами. Сторожко почали прислухатись до невиразних звуків, які долинали ззовні.
“Чого ми зайшли сюди? — думав Олесь. — Невже індіяни можуть щось заподіяти нам? “Голіаф” витримає напад сотень пірог”.
“Ми даремно з ними панькаємось, — пронеслося в свідомості Самсонова. — Один рушничний постріл, і тубільці кинуться врозтіч”.
“Тепер мені ясно, що тут точиться запекла війна”, — майнула думка в професора.
Вони сиділи, думали й мучились через своє безсилля.
Самсонов перший не витримав мовчанки:
— Гляну, що там робиться.
Схопившись за поручні, ривком вискочив по трапу на палубу. Ріка сяяла сріблом. Капітан Пабло, як і раніше, стояв у своїй рубці. Трохи заспокоєний, Самсонов, розправивши плечі, пішов до носу. В цю мить він побачив дві чорні, блискучі голови. Глибоко запалі очі люто дивилися на нього з-за борту.
Від несподіванки Самсонов відступив назад.
Червоношкірі, мабуть, теж розгубилися, побачивши перед собою могутнього білолицього велетня, бо враз голови їхні зникли за бортом.
Зненацька хмара стріл посипалася на “Голіаф”.
Перекинувши кілька пірог, судно вийшло повним ходом на відкриту річкову гладінь. Індіяни лишились позаду. Вони шалено обстрілювали корабель, але жодна стріла не досягла палуби.
Це була пригода, якої ніхто не сподівався. Навіть капітан Пабло, що звик до всіляких несподіванок, геть розгубився. Він полегшено зітхнув, коли суденце нарешті поминуло небезпечні місця! Зітхнув і посміхнувся. Свята мадонна не підвела капітана Пабло, не віддала його на поталу поганим нехристам! Він і досі не може отямитися від жаху, який опанував його під час сутички з тими клятими зайдиголовами.
“Голіаф” усе далі забирається вгору по течії. Люті напасники майже зникли з поля зору.
Але що це? Що сталося з машиною? Хтось наче сіпнув суденце, схопив і не пускає.
— Сільвестер! Що там?
Сільвестер визирає з моторного відділу, на замазюканому його обличчі винувато блискають очі, губи ворушаться безгучно й сполошено. Він сам не знає, що зараз скоїлося.
— Повний газ, Сільвестер!
— Я й так витиснув усе, сеньйоре капітан…
Очі капітана Пабло втуплюються в берегову смугу, і раптом жах проступає в його сірих, вицвілих зіницях. Капітан Пабло помічає, що берег спинився, спинилися високі пальми, спинилися завислі над водою ліани, потворні корчі на шумовиннях… Отже, “Голіаф” теж спинився.
Капітан Пабло збігає в трюм. Що сталося з мотором? Він бере важіль передачі, переводить уперед, вмикає вал гвинта і наслухається до шумів під днищем. Корабель рвучко сіпається вперед, але не може зрушити з місця.
Здогадки, одна страшніша за іншу, проносяться в голові Пабло: “Сіли на мілину. Зламали гвинт. Уперлися в корч”. Капітан гарячково дошукується відповіді, що може врятувати їх від смертельної небезпеки.
— Сільвестер… Ми, здається…
Високий мулат, піднявши брови, нерухомо завмер біля мотора. Для нього капітан Пабло — другий бог, якому він підкоряється душею й тілом. Що каже сеньйор капітан?
Небезпека напружує кожен м’яз у тілі капітана Пабло, робить цього чоловіка невпізнанно вольовою, рішучою людиною.
— Гвинт! — каже він з холодною рішучістю, немов цим словом хоче затаврувати свого найлютішого ворога.
— Так, сеньйоре капітан, гвинт заплутався в ліанах, — кволо погоджується Сільвестер.
— Індіяни близько. Це їхня робота. Старий прийом. Ліанова перепона через ріку. Корабель попав у неї, мов риба в сіті.
Треба щось робити, рятуватися якнайшвидше. В них лишилося не більше чверті години. Коли індіяни наздоженуть їх, то вчинять з “Голіафом” все, що завгодно.
У трюмному відсікові відбувається коротка нарада. Розповівши все, як є, капітан Пабло безпорадно схиляє голову і жде якусь мить, що скажуть пасажири.
— А хіба не можна пірнути під корму і зрізати ліани? — питає географ.
— Хто ж пірне? Тут, сеньйоре, не штука й кайманові на зуби потрапити. — Сільвестер боїться води гірше ніж самого диявола. Вода забрала його старшого брата й обох синів. Він гадає, що у воді людину чекає вірна смерть.
— Смерть там! — вимовляє терпким, глухим голосом Крутояр, що саме визирнув з дверей і пильно дивиться в далечінь, на крихітні цятки індіянських пірог.
— Свята мадонна, що ж робити? — нервує старий Пабло. — У сеньйорів немає зброї?
— Ніякої зброї у нас немає, — владно кидає Крутояр, — і битися з туземцями ми не збираємося. Краще подумайте, капітане, як зняти корабель з ліан!
— Не знаю… Клянусь богородицею Гваделупською, що не знаю.
— Ви пробували підняти корабель мотором?
— Пробував, сеньйоре. Мало не порвав машину. Нічого не допомагає.
— Ще раз спробуйте!
— Даремно, сеньйоре.
Стає тихо, як у судний час. І кожному раптом прокльовується в серці тоскне передчуття страшної розв’язки. Немає порятунку, немає сили, яка б звільнила їх з безглуздої ліанової сітки. Переляк, холодний жах опановують кожним, немов отрута.