Вежа блазнів
Шрифт:
— Ти казав, — процідив він нарешті, — зовсім інше. Ой і обдурив ти мене, брате Тибальде, ввів в оману. І все це для того, щоб я послав кінних на Франкенштейн. Ти ж бо знав, що інакше я б їх не послав!
— V nouzi, — тихо вставив Шарлей, — poznas pritele.
Амброж зміряв його поглядом, нічого не сказав. Потім повернувся до Рейневана і голіарда.
— Мені треба би було наказати, — буркнув він, — щоб усіх вас, друзі, по одному взяли на муки, бо в усій цій афері з колектором і його грошима мені страшенно чимось тхне. І всі ви здаєтеся мені, перепрошую, крутіями. Воістину, я мусив би передати вас кату — усіх, як ото ви є.
— Але, — священик уп'явся поглядом у Рейневана, — заради пам'яті Петера
— Достойний брате, — Шарлей відкашлявся. — Не кажучи вже про непорозуміння… Ми розраховували…
— На що? — фиркнув у бороду Амброж. — На те, що я дозволю вам приєднатися до нас? Що візьму під своє крило? Що доставлю в безпеці на чеський бік, у Градець? Ні, пане Шарлею. Ви були в'язнями Інквізиції. А хто там сидів, того могли перетягнути на свій бік. Коротше кажучи, ви можете виявитися шпигунами.
— Ви нас ображаєте.
— Краще вас, ніж власний розум.
— Брате, — розрядив напруженість, підійшовши, один із гуситських командирів — симпатичний грубань із зовнішністю збирача пожертв або ковбасника. — Брате Амброж…
— Що там, брате Глушічка?
— Городяни принесли викуп. Виходять, як було умовлено. Спочатку баби з дітьми.
— Брат Велек Храстицький, — показав рукою Амброж, — бере кінних і патрулює навколо міста, щоби ніхто не вислизнув. Решта за мною, всі. Усі, я сказав. Панові з Клінштейна доручаю тимчасово наглядати за нашими… гістьми. Уперед, ходімо!
З брами Радкова й справді виходила колона людей, які перестрашено і невпевнено вступали поміж наїжачені вістрями шеренги гуситів. Амброж і його штаб зупинилися недалеко від колони, розглядали тих, хто виходив. Дуже уважно. Рейневан відчув, як йому волосся стає сторч. У передчутті чогось жахливого.
— Брате Амброж, — запитав Глушічка. — Чи ви виголосите перед ними проповідь?
— Перед ким? — знизав плечима священик. — Перед цією німецькою голотою? Вони по-нашому не розуміють, а мені по-їхньому говорити не хочеться, бо… Гей! Там! Там!
Його очі зблиснули по-орлиному і хижо, обличчя раптом застигло.
— Там, — гаркнув він, показуючи. — Там. Хапай!
Він показав на закутану в опанчу жінку, яка несла дитину. Дитина виривалася і ревла, аж заходилася. Збройні підскочили, розштовхали юрбу ратищами гізарм, витягли жінку, зірвали опанчу.
— Це не баба! Це хлоп, перебраний за жінку! Ксьондз! Папіст! Папіст!
— Давайте його сюди!
Притягнутий і кинутий на коліна ксьондз тремтів від страху і вперто опускав голову. Дивитися в обличчя Амброжу його змусили силою. Але й тоді він стулив повіки, а губи його ворушилися в беззвучній молитві.
— Гляньте, гляньте, — Амброж взявся в боки. — Які люблячі парафіянки. Щоб урятувати свого ксьондзика, дали йому не тільки бабські лахи, а й немовля. Яка жертовність! Ти хто такий, ксьондзе?
Священик ще міцніше замружився.
— Це Миколай Мегерлейн, — озвався котрийсь із селян, що супроводжували гуситський штаб. — Пробощ тутешньої парафіяльної церкви.
Гусити зашуміли. Амброж почервонів, голосно втягнув повітря.
— Отець Мегерлейн… — протяжно промовив він. — Оце так-так. Який щасливий випадок. Ми мріяли про таку зустріч. Від часу останнього єпископського рейду на Трутновсько. Ми від такої зустрічі багато для себе сподівалися.
— Браття! — випростався він. — Дивіться! Ось ланцюговий пес вавилонської курви! Злочинне знаряддя в руках вроцлавського єпископа! Той, хто переслідував істинну віру, видавав добрих християн на муки і на страту! А під Візмбурком власноручно проливав невинну кров! Бог віддав його в наші руки! Нам доручив покарати зло і неправедність!
— Чуєш,
553
Об'явлення св. Івана Богослова, 14; 9-10.
Пробоща схопили декілька гуситів. Він побачив, що несуть інші, і почав кричати. Дістав древком сокири по обличчі й затих, повиснувши на руках, які його тримали.
Самсон рвонувся, але Шарлей і Горн негайно його схопили. Побачивши, що двох може виявитися замало, Галада поспішив їм на допомогу.
— Мовчи, — сичав Шарлей. — Ради Бога, мовчи, Самсоне…
Самсон повернув голову і подивився йому в очі.
Пробоща Мегерлейна обклали чотирма снопами соломи. Подумали — і додали ще два, так що голова священика повністю сховалася в колоссі. Усе старанно і міцно обв'язали ланцюгом. І підпалили з кількох боків. Рейневан відчув, що йому стає недобре. Відвернувся.
Він чув дике, нелюдське ревіння, але не бачив, як вогняна лялька біжить, заточуючись, по неглибокому снігу крізь шеренги гуситів, які відштовхували її списами та алебардами. Як врешті-решт падає, борсається і сіпається в диму й іскрах.
Солома, згораючи, не дає достатньої температури, щоб убити людину. Але дає температуру, достатню для того, аби перетворити людину на щось, що на людину мало схоже. На щось, що тіпається в конвульсіях і нелюдськи виє, хоч уже не має рота. На щось, що треба врешті-решт втихомирити милосердними ударами палиць і сокир.
У юрбі радків'ян голосили жінки, плакали діти. Там знову виник розгардіяш, і невдовзі перед лице Амброжа притягли і кинули на коліна ще одного священика, худорлявого старого. Цей не був переодягнений. І тремтів як осиковий лист. Амброж нахилився над ним.
— Ще один? І хто це?
— Отець Штраубе, — послужливо поспішив пояснити доноситель-селянин. — Він був тут пробощем раніше. До Мегерлейна…
— Ага. Значить, ксьондзус emeritus [554] . Ну, діду? Твоє земне життя, як бачу, добігає кінця. Чи не час подумати про вічне? Про те, щоби відкинути папістські помилки і гріхи та і зректися їх? Ти ж не будеш спасенний, якщо залишишся при них. Ти бачив, що ми зробили з твоїм побратимом? Прийми Чашу, присягни чотирма статтями. [555] І будеш вільний. Нині і навіки.
554
Тут — пенсіонер; від лат. emerere — заслужити (лат.).
555
Прийняті в 1420 р. т. зв. «Чотири празькі статті», які об'єднували всі течії гуситів: вільна проповідь слова Божого, причастя з чаші для всіх віруючих, позбавлення церкви права володіти майном (секуляризація церковної власності), публічні покарання за гріхи проти моральності не тільки для мирян, а й для духовенства.