Вежа блазнів
Шрифт:
— Вибачте мене… — ледве зміг проговорити рабин між кількома черговими спазмами. — Це ніяка не політична демонстрація. То звичайна блювота…
Канонік Отто Беесс, препозит у Святого Йоанна Хрестителя, всівся зручніше, поправив пілеус [138] , подивився на кларет [139] , який погойдувався в келиху.
— Дуже прошу, — сказав він своїм звичайним деренчливим голосом, — простежити, щоб вогнище старанно прибрали й розграбали. Усі рештки, навіть найменші, прошу зібрати і висипати в ріку. Бо множаться випадки, коли люди підбирають обвуглені кісточки. І вшановують їх як реліквії. Прошу шановних радників подбати про це. А братів — доглянути
138
Фетровий головний убір, який щільно прилягав до скронь (лат.).
139
Легке сухе червоне вино.
Присутні в кімнаті замку стшелінські радники мовчки поклонилися, домініканці та мінорити схилили тонзури. І ті, й інші знали, що канонік звик просити, а не наказувати. Знали також, що різниця полягає тільки у слові.
— Братів Проповідників, — продовжував Отто Беесс, — прошу й далі, відповідно до вказівок булли Inter cunctas [140] , уважно стежити за всіма проявами єретицтва і діяльністю таборитських емісарів. І доповідати навіть про найменші та, на перший погляд, незначні явища, пов'язані з такою діяльністю. У цьому я також розраховую на допомогу світської десниці. Про що прошу вас, шляхетний пане Генріх.
140
Перші два слова першої фрази булли папи Мартіна V, яка вимагала більш пильно стежити за діями гуситів.
Генріх Райдебург нахилив голову, але тільки злегка, після чого відразу ж випростав свою масивну постать в оздобленому шахівницею вапенроці [141] . Староста Стшеліна не приховував погорди та пихи, він навіть не думав вдавати з себе смиренного і покірного. Було видно, що візит церковного ієрарха він терпить, бо мусить, але тільки й чекає, щоби канонік нарешті забрався з його території.
Отто Беесс про це знав.
— Прошу також, пане старосто Генріху, — додав він, — докласти більше, ніж досі, старань у розслідуванні скоєного під Карчином убивства пана Альбрехта фон Барта. Капітул дуже зацікавлений у викритті винних у цьому злочині. Пан фон Барт, попри певну різкість і неоднозначність поглядів, був мужем благородним, vir rarae dexteritatis [142] , великим благодійником генриківських і бжегських цистерціанців. Ми вимагаємо, щоб його убивць заслужено покарали. Зрозуміло, йдеться про справжніх убивць. Капітул не задовольниться обвинуваченням першого-ліпшого. Бо ми не віримо, що пан Барт загинув від руки спалених сьогодні вікліфістів…
141
Туніка з гербом, яку одягали поверх обладунків (нім.).
142
Муж рідкісної прозірливості (лат.).
— У цих гуситів, — відкашлявся Райдебург, — могли бути якісь спільники…
— Ми цього не виключаємо, — канонік пробуравив лицаря поглядом. — Не виключаємо нічого. Надайте, лицарю Генріху, більшого розмаху розслідуванню. Попросіть, якщо треба, допомоги у свидницького старости, пана Альбрехта фон Колдіца. Попросіть, зрештою, допомоги у кого хочете. Були б результати.
Генріх Райдебург натягнуто поклонився. Канонік повернув уклін, однак досить недбало.
— Дякую вам, шляхетний лицарю, — промовив він голосом, що пролунав так, немов відкривали заржавілу цвинтарну браму. — Я вас більше не затримую. Панам радникам і благочестивим братам також дякую. Не перешкоджатиму у виконанні обов'язків, яких, гадаю, у вас безліч.
Староста, радники і ченці вийшли, човгаючи черевиками і сандаліями.
— Панове клірики і диякони, — додав після паузи канонік вроцлавського кафедрального собору, — також, думаю, пам'ятають про свої обов'язки. Тому прошу до них приступити. Негайно. Брат секретар і отець сповідник хай залишаться. А також…
Отто Беесс підняв голову і прошив Рейневана поглядом.
— Ти також залишися, хлопче. Мені треба з тобою поговорити. Але спочатку прийму прохачів. Прошу викликати ксьондза з Олави.
Ксьондз Ґранцішек, увійшовши, мінявся на лиці, незбагненним чином то червоніючи, то бліднучи. І негайно бухнувся на коліна.
— Твоя проблема, отче Філіпе, — деренчливо почав він, — полягає у браку поваги і довіри до начальства. Індивідуальність і власна думка — безперечно, цінні, часом більше заслуговують визнання і похвали, ніж тупа і бараняча покірливість. Але є такі питання, в яких керівництво має цілковиту рацію і є абсолютно безпомилковим. Як, приміром, наш папа Мартін V у суперечці з конциліяристами [143] , всякими там Герсонами і різними полячками: Влодковицями, Вишами і Ласкажами, яким хотілося б кожне рішення Святого Отця виносити на обговорення. І інтерпретувати відповідно до власних забаганок. А це не так, не так і ще раз не так! Roma locuta, causa finita [144] . Тому-то, дорогий отче Філіпе, якщо церковне керівництво говорить тобі, що ти повинен проповідувати, ти зобов'язаний виявити покірність. Тому що тут цілком виразно йдеться про вищу мету. І цього, природно, чекають від тебе. І від усієї твоєї парафії. Бачу, ти хочеш щось сказати. То кажи.
143
Священики, які усупереч прийнятій за догму тезі про безгрішність папи та абсолютність його авторитету утверджували верховенство соборів.
144
«Рим сказав своє слово, справу закінчено»(лат.), тобто Курія ухвалила своє рішення.
— Три чверті моїх парафіян, — витиснув із себе ксьондз Ґранцішек, — люди не дуже тямущі, я б сказав, pro maiore parte illiterati et idiote [145] . Але залишається ще одна чверть. Та, якій я ніяк не можу говорити в проповідях того, що вимагає курія. Звичайно, я кажу, що гусити — єретики, убивці та виродки, а Жижка і Коранда — втілення диявола, злочинці, блюзніри і святотатці, що на них чекає вічне прокляття і пекельні муки. Але я не можу стверджувати, що вони поїдають немовлят. І що мають спільних жінок…
145
Переважно безграмотні та дурні (лат.).
— Ти не зрозумів? — різко перервав його канонік. — Ти не зрозумів моїх слів, плебане? Roma locuta! А для тебе Рома — це Вроцлав. Ти повинен проповідувати те, що тобі наказано, ксьондзе. Про спільних жінок, про поїдання немовлят, про живцем зварених черниць, про виривання язиків у католицьких священиків, про содомію. Якщо тобі накажуть, ти будеш говорити, що від причастя з гуситської чаші виростає волосся на піднебінні, а собачі хвости — із задниць. Я зовсім не жартую, бо я бачив відповідні листи в єпископській канцелярії.
— Зрештою, — додав він, з легким жалем дивлячись на скоцюбленого Ґранцішека, — звідки тобі знати, що хвости в них не ростуть? Ти був у Празі? У Таборі? У Краловім Градці? Приймав причастя sub utraque specie?
— Ні! — ледве не задихнувся на вдиху ксьондз. — Ні в якому разі!
— От і пречудово. Causa finita. [146] Аудієнція — теж. У Вроцлаві скажу, що тобі досить було вказати на огріхи і що більше з тобою клопотів уже не буде. А тепер, щоб у тебе не склалося враження, ніби твоя поїздка була марною, ти висповідаєшся моєму сповідникові. І відбудеш спокуту, яку він тобі накаже. Отче Феліціяне!
146
Справа закінчена (лат.).
— Так, ваша превелебносте?
— Нехай полежить хрестом перед головним вівтарем у Святого Готарда всю ніч, від комплети до прими [147] . Решта на твій розсуд.
— Хай береже його Господь.
— Амінь. Бувай здоров, плебане.
Отто Беесс зітхнув, простягнув порожній келих у бік клірика, який негайно налив кларета.
— Сьогодні більше ніяких прохачів. Що там у тебе, Рейнмаре?
— Велебний отче… Перш ніж… У мене є прохання.
— Слухаю тебе.
147
Комплета — вечірня молитва (близько 18.00). Прима — молитва перед світанком (близько 6.00). Тобто ксьондз Ґранцішек мав би пролежати перед вівтарем не менше 12 годин.