Вогнесміх
Шрифт:
— Мене вразила ідея ворожості до квітки. Невже це серйозна філософська течія?
— Слова «серйозність», «філософія» — не для нас, — спокійно відповів чоловік. — Хіба серйозні вітер або сонце? Чи філософствують гори або хмари? Так зрозумій суть нашої групи шукачів. Мене звуть Дао, в древній етимології це означає путь. Ходімо до нашого притулку, тебе чекають.
Над глибокою прірвою пливли ніжно-фіолетові тумани. Блакитно-перлисте небо над зубцями гір пломеніло відблисками невидимого сонця. Дихати було легко, у скронях поколювало, здавалося, що вся суєтність і клекіт світу лишилися десь у потойбіччі, у маренні. Самоцвітні скелі мерехтіли матовими іскрами. Дао пройшов широкою терасою, провівши гостю до входу у лабіринт коридорів, потім, взявши її за руку, кілька хвилин обережно ступав у повній темряві. З шерхотом відсунувся чорний камінь, за ним відкрилася освітлена печера. Русалія побачила кільце сидячих людей — чоловіків і жінок. Молодші мали тільки напоясники, старші, як і Дао, загорнуті в білі гіматії. З склепіння притулку лилося м’яке сяйво, подібне до сонячного, здавалося, що саме каміння промінилося.
Присутні уважно оглядали постать дівчини: вона мала на собі індійське сарі, тримаючись впевнено й спокійно. Одразу ж відзначила вогняний погляд широкоплечого юнака з чорною гривою волосся, що сягало нижче плечей, і пушком бороди та вусів. Подумала, що це, напевне, легендарний Космоандр, про якого їй розповідав тато. Глянувши на Дао, зрозуміла, що інтуїція підказала їй правильно. Юна дівчинка мовчки постелила біля входу білий килимок, жестом запросила сідати. Русалія опустилася на діл, завмерши в позі лотоса, як і всі інші.
— Воїни Шіви, — сказав Дао, — ви вже знаєте про гостю з далекої північної країни. Вона — прихильник флори, квітки, і хоче знати протилежну концепцію. Ми чекаємо твоїх запитань, смілива дівчино. Говори.
Русалія на мить зосередилася, і великий спокій зійшов на неї. Щезають відстані, тане простір і час. Друзі зійшлися на перехресті Чумацького шляху, діляться досвідом путі, визначають вартості добутого. Щирість — ось її метод. Радість прокладе мости понад всі упередження й протиріччя.
— Ви називаєте себе «воїнами Шіви». Ми знаємо, що в образі Шіви синтезуються сили цілковитої руйнації і нового творення. Чи так я мислю?
— Так, — кивнув Дао. — В основному — правильно.
— Чи є ваша течія релігією?
— Ти волієш свої сумніви розв’язати в межах відомих слів і понять, — сказав Дао. — Сфера логосу безмежна, як безмежний всесвіт. Ми обмацуємо лише шкаралупу слів. Що таке «релігія»? Як і йога — це слово означає «зв’язок». Люди містифікували це поняття, вважаючи, що вони «зв’язуються» з Вищим, з Парабраманом. Ми — поза всякими релігіями, оскільки всі вони узурповані силами мороку. Шіва для нас — не бог, не вчитель, не ідол. Це — сам дух Життя, котрий, сміючись, формує і руйнує світи, знаючи про свою надвмиручість.
— Прекрасно, — захоплено мовила Русалія, заворожена щирістю Дао. — Ви в коротких символічних знаках ілюструєте діалектичну сутність природи, вічно живої матерії, як її розуміємо ми. Де ж тоді протиріччя? Звідки ідея ворожості до флори? Адже вона — основа біосфери?
— Земної біосфери — так. Але не життя взагалі.
— Хіба земна біосфера не частка єдиного життя всесвіту?
— Запитання на запитання: віддзеркалення людини є людиною?
— Безумовно, ні. Це лише мертва тінь у дзеркалі. Образ.
— Те саме з динамікою земної біосфери. Вона є тінню правдивого вогненного життя, віддзеркаленням у хаосі. Флора — лише імітація, підробка краси мегакосмічної квітки вищої реальності.
— Знову якась трансценденція, — задумливо мовила дівчина. — Ви заперечуєте містифікації релігій, але будуєте свої витончені міражі.
— Наше знання грунтується на досвіді, — заперечив Дао. — Вже століття тому наші архати прийшли до висновку, що пізнання йде манівцями, доки відсутній точний гнозис — хто в біосфері лідирує, де її центр і основа. Воїни Шіви одразу відкинули традиційну думку про лідерство девів-богів, бо вони ніколи й нікому не маніфестували себе в природі, хіба що в казках та міфах. Але й гордовита думка про лідерство людини падала при найпростішому аналізі: для того, щоб людина була, діяла, — потрібна динаміка практично всієї сфери життя і взагалі — буття. Гігантський ієрархічний ланцюг: мегасвіт — метагалактика — Галактика — Сонце — Земля, а далі — флора; все це потрібне, щоб людина була тим, чим вона є. То хіба може вона бути лідером в такому невимірному кільці? Ми збагнули: людство — активний агент біосфери для певних цілей. Яких же? Хто скаже про це? Сформувалася думка, що флора в сукупності є грандіозним розумом. Окремі люди входили з ним в контакт, знали мову дерев і квітів.
— Чудово! — зраділа Русалія. — Ви прекрасно виклали мої погляди на взаємини людини й квітки. Флора сформувала мислячу істоту з примату тваринного світу, щоб оквітчати його, одухотворити, зробити садівником в далеких світах…
— Не поспішай, — суворо відповів Дао, застережливо піднявши долоню, ніби зупиняючи потік її захоплених слів. — Та концепція, яку ти сповідуєш, лежить на поверхні. То — дитячий гнозис очевидності. Наші архати дослідили, що весь рослинний світ сукупно утворює тіло Смарагдового Дракона, Зеленого Змія, прекрасного монстра хижості, котрий паразитує на світлі Сонця, енергетиці планети, праху покійних, психодинаміці мислячих істот. Свою форму дракон хаосу сформував по образу вищої квітки, котра існує в світах нерушимості, підробив її красу, щоб полоняти жителів з далеких світів радості й повноти. Ми повірили обману, ввійшли до нової світлиці, а вона виявилася в’язницею.
— Наш Космос — в’язниця?
— Це відчуває кожний чутливий дух. Дитині цей світ спочатку може здаватися цікавим лабіринтом для гри, але, ввійшовши сюди, дитя вже безсиле вийти, повернутися додому. І вся потуга істот з краю повноти йде на відгодовування Зеленого Змія, на формування біосфери паразитичної, кривавої, сповненої ненависті й безвихідної муки. Одягнувшись у тілесність, діти вічної квітки забули, хто вони, звідки, відчуваючи проте, що потрапили в пастку. Все те, що я кажу, лише система символів, за яким — суворий гнозис реальності. Ти маєш сама продумати все до кінця.
— Те, що ви кажете, має своєрідну логіку, — тамуючи тривогу, сказала Русалія. — Але згодьтеся, що в цьому світі краса квітки — основа найкращих порухів душі людської. Квіти безмовні й терплячі, ніжні й вседаючі. Адже вони формували дух і естетику народів, вся творчість світу пронизана ними.
— То й що? — іронічно запитав Дао. — Те, що ти мовила, і є основною зброєю Дракона. Щоб панувати над дітьми повноти, він повинен мати абсолютну зброю краси. Проте результати, плоди свідчать про його обман. Як у казках, де золото, подароване демонами, згодом стає черепками або сухим листям. Зелений Змій, безумовно, призначив людині масштабний шлях — мандрівника всесвіту, котрий розсіватиме зерна флори у безмірність. О, сила, закладена в зерні Дракона, страхітлива. Він сповнений безмірної експансії, він жадає пронизати собою Галактику, Мегасвіт, підібрати ключі до найглибших таємниць субстанційної основи, розпанахати її, як паросток розпанахує камінь. Яка ще сила є в Бутті, страхітливіша від сили Змія? Проаналізуй динаміку мислячого життя, породженого квіткою, розглянь плани й перспективи розумних істот, як вони вимальовуються навіть тепер, на перших кроках космічного народження. Оточувати зірки, сонця штучними ковпаками, котрі забирали б всю енергію світил, утилізувати речовину планет, розсіювати так звані цивілізації по всій безмірності. Ось кредо Людини. Але по суті йдеться про виснаження енергії буття, за яким настає згасання пломеню Всесвіту. Людина мріє про смолоскип Прометея, а стане руйнатором буттєвості, віддавши свій творчий принцип хитрому Змієві.
— Але ж ви, воїни Шіви, теж волієте зруйнувати космос Смарагдового Змія…
— Ми руйнуємо ідею обману, а не космос, — пояснив Дао. — Те, чого прагне Дракон, є виснаження вогненної основи буття. А ми хочемо повернути полум’яний потік життя у рідну сферу, не напоювати ним примарного світу. Руйнувати містифікацію, якою б вишуканою вона не була. Дві з половиною тисячі літ тому перший пробуджений Гаутама рішуче порвав з традиційним схилянням перед мерехтінням ілюзорних килимів «живої природи». Він покликав до повноти пробудження, до повноти знання, до виходу у цілість буття. Але хто збагнув його? Навпаки — його ім’ям сформовано нові пастки, нові обмани. Головне для Змія — посіяти сумнів і розірвати цільність прагнення й розуміння. Для цього існує система снів: від так званого природного сну до розумових марень. Навіть сама «смерть» є грандіозна вигадка Дракона. Вічнодіючий розум швидко збагнув би істину, тому сон і смерть було запрограмовано, як періодичне перепрограмування або те, що арійські космогонії називали перевтіленням. Саме — перевтілення, рутинна зміна форми, при якій не встигаєш передати естафету досвіду. Ми збагнули цю диверсію ворога і прагнемо осягнути цільність свідомості, щоб подолати сон, смерть і повернутися в рідний дім.