Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

Гудкайнд Террі

Нарешті, отямившись від нападу болю, він сів. В стороні стояв один з елітних стражників, одягнений у шкіру і кольчугу, з великим арсеналом на широкому поясі. Перед собою він тримав світловолосу дівчинку. Ту саму, яка недавно посміхнулось Зедду. Старий чарівник прикрив на секунду очі, страждаючи від думки, що вони можуть зробити з цієї бідної крихтою, яка так нагадувала йому когось, кого він знав. Коли він відкрив очі, дівчинка знову посміхалася. Потім вона підморгнула йому. Зедд моргнув. Крихітка ледь-ледь підвела поли свого ситцевого платтячка,

зовсім небагато, але так, щоб Зедд зміг побачити два ножі, прикріплені до її стегнах. Побачивши зброю, він знову недовірливо моргнув, а потім глянув у її усміхнене лице.

— Рейчел, — прошепотів старий чарівник, не вірячи своїм очам.

Її усмішка зробилася ще ширше.

Зедд вдивився в обличчя здорованя, що стояв позаду дівчинки.

— Великі духи… — прошепотів Зедд. Це був охоронець кордону Чейз.

— Я чув, що в тебе неприємності, — мовив Чейз.

В цю мить Зедд подумав, що старий друг напевно тут з-за предметів. І ще він зрозумів, чому Рейчел здавалася йому одночасно і знайомою і чужою. Минуло два з половиною роки з тих пір, як він востаннє її бачив. Обрізане світле волосся відросло. Вона підросла приблизно на фут.

Чейз засунув за пояс великі пальці.

— Еді, знаючи тебе як вельми врівноважену особу, насмілюся припустити, що в цю неприємність тебе втягнув Зедд.

Старий чарівник глянув поверх його плеча. На обличчі Еді застигла прекрасна, наповнена печаллю посмішка. Зедд не міг пригадати, коли останній раз бачив її усміхненою.

— Він сам весь ходяча неприємність, — відповіла Еді колишньому охоронцю.

Минуло вже два з половиною роки з тих пір, як він бачив Чейза. Охоронець кордону був старим другом їхньої родини. Він був тим, хто привів їх до Еді, тим, завдяки кому вона змогла показати Річарду шлях через кордон до того, як Даркен Рал осліпив її. Чейз був старше Річарда, але був одним з його найулюбленіших довірених друзів.

— Фрідріх, старший охоронець, прийшов побачитися зі мною, — пояснив Чейз. — Сказав, що лорд Рал послав його в Замок попередити вас про якусь небезпеку. Він сказав, Річард розповідав йому про мене, і, так як ви зникли, а Замок захопили, Фрідріх пішов в Західні землі, шукаючи мене. Охоронцй кордону завжди можуть покластися один на одного. Загалом, ми з Рейчел вирішили прийти і витягнути ваші худі шкури з вогню.

Зедд швидко глянув на сонце, що виднілося через відкритий вхід.

— Вам треба забиратися звідси, — сказав він. — До заходу сонця — або загинете. Швидше, забирайтеся звідси, поки можете.

— Я пройшов весь цей шлях, і не збираюся йти без вас обох, — підняв брову Чейз.

— Але ти не розумієш…

У стіну намету встромився ніж і прорізав щілину в матерії. У щілину протиснувся один з елітних вартових. Зедд здивовано дивився на нього. Людина здался йому знайомою, але він не міг його розгледіти.

— Ні! — Крикнув Зедд Чейзу, побачивши, як здоровань потягнувся до висячої на поясі сокирі.

— Стійте, де стоїте, — наказав Чейзу увійшлий. — Зовні стоїть людина, яка проткне вас мечем, якщо тільки зрушите з місця.

У Зедд а відвисла щелепа.

— Капітан Зіммер?

— Звичайно. Я прийшов витягнути вас звідси.

— Але… Але у вас чорне волосся, — вражено промовив старий.

— Сажа, — відповів капітан, блиснувши однією зі своїх самих заразливих посмішок. — Виблискувати світлим волоссям в центрі табору Джегана не найкраща з ідей. Я прийшов спасти вас.

Зедд був повний скепсису.

— Але вам всім потрібно вибиратися звідси. І швидше, поки сонце не зайшло. Забирайтеся геть!

— У вас ще є люди? — Запитав капітана Чейз.

— Жменька. Хто ви?

— Старий друг, — відповів за нього Зедд. — Тепер послухайте, ви, обидва…

У цей момент зовні почулися крики і стогони. Капітан Зіммер рвонувся до виходу. У двері просунув голову людина.

— Це не ми, — відповів він на непоставлене питання капітана.

Зедд почув доносяться здалеку крики: «Вбивця 'Вбивця!»

Капітан Зіммер забіг старому чарівникові за спину і вставив ключ в його окови. Вони розпалися. Руки Зедда нарешті виявилися вільними. Капітан поквапився звільнити і Еді, яка вже встала і развернулася до нього спиною.

— Схоже, це наш шанс! — Вигукнула Рейчел. — Використаймо метушню, щоб вивести вас звідси.

— Правильно мислиш, — з усмішкою простягнув Чейз.

Перше, що зробив Зедд, коли звільнилися його руки — це встав на коліна і міцно обійняв дівчинку. Він не міг вимовити ні слова, але в них і не було потреби. Відчуття її тонких ручок на шиї було краще будь-яких слів.

— Я нудьгувала по тобі, Зедд, — прошепотіла дівчинка йому на вухо.

Зовні кипіла бійка. Віддавалися накази, бігали люди, здалеку доносився дзвін від зіткнень сталі об сталь.

В намет увірвалася Сестра. Побачивши, що Зедд вільний, вона негайно послала заряд енергії в нашийник. Удар збив старого з ніг.

Через секунду за спиною у Сестри Тахір виникла молода світловолоса Сестра в коричневому вовняному платті. Сестра Тахіра різко обернулася. Друга Сестра вдарила її так сильно, що ледь не перекинула жінку навзнак. Сестра Тахіра вивільнила свою енергію, висвітливши намет яскравим спалахом. На якусь мить всі перестали бачити. Зедд припустив, що інша Сестра вискочила назовні. Сестра Тахіра закричала і важко впала на землю.

— Попалася! — Прогарчала уявна Сестра, поставивши ногу на шию Тахірі і притискаючи противницю до землі.

— Ріккі? — Закліпав від подиву Зедд.

Часу на відповідь не було. Дівчина вже розвернулася, тримаючи ейдж в руці, і направила його на Чейза.

— Ріккі? — Трохи злякано спитав з іншого кінця намету капітан Зіммер, не розгледівши, хто це, але, можливо, впізнаючи її по світлому волоссі яке зараз було розпущене і вільно розсипалося по плечах Морд-Сіт.

— Зіммер? — Насупилася вона, побачивши його обличчя з чомусь чорним волоссям. — Що ти тут робиш?