Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

Гудкайнд Террі

Вогонь свічок відбився на виблискуючій поверхні клинка, який перетворився на сталеву смужку, коли меч Річарда промайнув повз Келен. Меч Істини блискавично описав дугу, сталь заспівала особливим вібруючим дзвоном, який завжди наводив жах на ворогів. Ведений магічною силою Річарда клинок зі свистом розітнув повітря. Рука Розмовляючого досягла вершини замаху і вже почала свій смертоносний шлях вниз, коли меч Річарда увійшов в шию напалого на Енсона безумця і, без видимої затримки проходячи крізь плоть і кістки, відсік голову і плече тримаючої ножа руки. Блискавичний удар

залишив довгі бризки крові на кам'яній стіні фундаменту підвалу Імперії Бандакар.

Поки голова Розмовляючого і плече з рукою летіли в повітрі по нерівній спіралі, його тіло купою обрушилося на підлогу. Нарешті голова з нудотним звуком ударилася об каміння і, відскочивши, покотилася по килимах, залишаючи за собою криваві сліди.

Річард змахнув закривавленим клинком, направляючи його до джерела загрози — решти Розмовляючих. Келен притиснула обличчя хлопчика до свого плеча, закриваючи йому очі.

Кілька людей схилилися над Енсоном. Жінка не знала, наскільки важко він був поранений — якщо ще залишався в живих.

Неподалік, перед столиком із свічками, валялися закривавлена голова з рукою. Рука як і раніше стискала мертвою хваткою ніж. Раптова бійня, що вибухнула перед ними, кров, яка залила підлогу, нажахали людей. Всі завмерли в приголомшливій тиші.

— Перша кров, пролита вами, Великі Розмовляючі, — тихо промовив Річард, звертаючись до купки зіщулених мешканців палацу. — Це кров не тих, хто прийшов вбивати ваших людей, а одного з вас. — Він показав на юнака, що лежав, втративши свідомість, в оточенні друзів. — Ця людина не здійснювала проти вас насильства і не замишляла його. Він прийшов до вас за порадою і поділився своєю думкою: всього лише піднявся і сказав, що хоче звільнитися від гніту страху, бути вільним і думати самостійно.

Келен помітила, що в кімнаті стало набагато більше народу, ніж було раніше. Більшість їх не були людьми Оуена. Коли Кара тихенько проходила повз, Келен взяла її за руку.

— Хто всі ці люди? — Запитала вона Морд-Сіт, притягнувши її ближче до себе.

— Це люди з міста, — повідомила Кара. — Гінці принесли їм вістку про те, що місто Уілтертон звільнене. Вони почули, що наші люди прийшли побачити Мудрого і захотіли теж подивитися на цю зустріч і послухати. Сходи та зали нагорі заповнені ними. Слова, сказані тут, внизу, передавалися вгору, проходячи через цілу юрбу.

Кара, як завжди, прагнула знаходитися поблизу від Річарда і Келен, щоб захистити їх у випадку небезпеки. Багато людей в цій будівлі знаходилися під впливом промови лорда Рала, але жінки не знали, чого від них можна чекати.

Схоже, що Розмовляючі разом з втратою своєї переконаності втратили і трохи пихи. Їм не хотілося, щоб їх сприймали заодно з тим з них, хто тільки що напав на Енсона. Один з Розмовляючих остаточно покинув своїх приятелів і підійшов до хлопчика, що стояв під захистом руки Келен на обтягнутій тканиною платформі.

— Пробачте, — щиро звернувся він до хлопчика, а потім повторив ще раз, повернувшись до людей, які уважно дивилася на нього. — Пробачте. Я не хочу більше бути Розмовляючим. Пророцтво здійснилося. Наше спасіння в наших руках. Думаю, нам краще послухати те, що скажуть ці люди. Я особисто волів би жити без страху бути убитим людьми Ордена. Без страху за життя кожного з вас.

Не було ні вигуків, ні дикої овації. Було відчуття мовчазної згоди всього народу. Келен бачила людей, що кивають з таким переконаним виглядом, ніби їх таємне бажання звільнитися від жорстокості Імперського Ордена було не злочинною, таємною думкою, а єдино законним бажанням. Втім, Мати-Сповідниця і сама так вважала.

Річард стояв на колінах поруч з Оуеном, поки інші перев'язували шматком тканини плече Енсон. Юнак сидів, притулившись до стіни. З руки сочилася кров, але, схоже, пов'язка сповільнювала кровотечу. Келен полегшено зітхнула, побачивши, що Енсон живий і поранений не надто серйозно.

— Схоже, доведеться зашивати, — вимовив Річард. Кілька людей погодилося з його думкою. Через натовп протиснувся літня людина і вийшов вперед.

— Я можу це зробити, — запропонував він. — Ще в мене є трави для припарки.

— Спасибі вам, — подякував Енсон друзям, які допомогли йому встати. Було схоже, що у хлопця паморочиться голова, і люди підтримали його. Більш-менш міцно ставши на ноги, він повернувся до Річарда. — Дякую вам, лорд Рал. Відповідаючи на заклик, я повторював слова посвяти: «Магістр Рал захистить нас». Але я не міг і припустити, що стану першим, чия кров проллється в боротьбі за нашу справу. А тим більше — що цю кров проллє один з нашого народу.

Річард ласкаво поплескав Енсона по здоровому плечу, показуючи, наскільки високо цінує сказане ним.

Оуен обвів поглядом присутніх.

— Думаю, ми всі вирішили бути вільними. — Люди в згоді кивнули, і Оуен повернувся до Річарда. — Як ми звільнимо Нотвік від солдатів Ордена?

Їх новий ватажок начисто витер меч об одяг мертвого Розмовляючого і подивився на присутніх людей.

— Хто-небудь приблизно уявляє, скільки солдатів стоїть в Нотвіку? — Запитав Річард.

В його голосі не прозвучало злості. Келен помітила, що з того моменту, як чоловік витер меч, магія Меча Істини пішла з його очей. Ні сліду люті не лишилось в очах Шукача, ні танцюючого вогню магії, і не було жодного сліду вагання в його поведінці. Річард просто зробив те що вважав необхідим, щоб зупинити загрозу. Однак, оскільки це сталося так миттєво, варто було серйозно побоюватися, що магія меча більше не прийде.

Те, що колись завжди допомагало йому, мало не призвело до провалу. Відсутність магії меча наповнило Келен холодком поганого передчуття.

Люди переглядалися і говорили, що бачили в місті сотні солдатів Ордена. Інший чоловік сказав, що тут їх кілька тисяч.

— Ні, їх менше, хоча і багато, близько двох тисяч, — підняла руку якась літня жінка.

Оуен повернувся до Річарда.

— Їх дуже багато для нас, — зробив висновок він.

Жодного разу не побувавши в великій битві, він не знав і половини про реальний стан справ. Річард, здавалося, не почув слів Оуена. Він вклав меч у піхви, заховані під чорним плащем.