Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
— Я готова, — кивнула Кара.
Келен переводила погляд з одного на іншу.
— Готова до чого?
Річард взяв її за лікоть.
— Мені потрібно, щоб ти допомагала мені бачити.
— Допомагати тобі бачити? Це прогресує так швидко?
— Просто слухай. Ми підемо по галереї наліво і відкриємо двері. Зроби все можливе, щоб заспокоїти жінок. Ми збираємося витягти їх звідси.
Келен трохи зніяковіла — деталі плану радикально відрізнялися від того, що вона чула, перебуваючи разом з Ніколасом. Вона зможе лише слідувати за Річардом і Карою.
Зовні,
Річард і Кара йшли по галереї і відкривали двері. У кожні швидко пірнала Кара. Кілька жінок вийшли в нічних сорочках. У деяких кімнатах кричали діти.
Поки Кара знаходилася в одній кімнаті, Річард відкривав іншу.
— Увійди і скажи жінкам, що ми прийшли допомогти їм втекти, — прошепотів він, нахилившись до Келен. — Але вони повинні вести себе як можна більш тихо, інакше нас схоплять.
Похитуючись, Келен увійшла в кімнату і розбудила молоду жінку в ліжку праворуч. Та сіла, перелякана, але мовчала. Келен повернулась і потрясла жінку в іншому ліжку.
— Ми прийшли допомогти вам втекти, — сказала вона. — Ви не повинні шуміти. Ваші чоловіки вже йдуть на допомогу. У вас є шанс отримати свободу.
— Свободу? — Перепитала перша жінка.
— Так. Це для вас неймовірно, але все ж я настійно раджу вам скористатися цією можливістю і поквапитися.
Жінки зірвалися з ліжок і почали вдягати свій одяг.
Річард, Кара і Келен йшли по галереї і просили вже готових до виходу жінок розбудити інших. Практично через кілька хвилин сотні жінок вийшли разом на галерею. Не склало труднощів змушувати їх зберігати тишу. Усім їм були дуже добре зрозумілі наслідки необережного шуму. Вони не хотіли скоїти яку-небудь незворотню помилку, щоб їх спіймали при спробі втечі. Тепер вони повністю пройшли галерею і зупинилися перед сходами, що вели вниз до воріт.
У багатьох жінок були дуже маленькі діти — деякі занадто маленькі для того, щоб їх можна було втихомирити. Більшість малюків мирно спали на руках матерів, але кілька діточок розхникались. Матері безнадійно намагалися їх заколисати, умовляючи замовкнути. Келен сподівалася, що ці крики тут досить звичне явище, а тому не привернуть увагу солдатів.
— Чекайте тут, — прошепотів Келен Річард. — Затримай всіх жінок тут, поки ми не відкриємо ворота.
Лорд Рал з Карою, що йшла слідом за ним, обережно спустилися по сходинках і почали перетинати відкритий двір. Коли одне з немовлят раптово заволало, з будівлі вийшли солдати — подивитися, що трапилося. Вони помітили Річарда і Келен. Солдати теж заволали, піднімаючи тривогу.
Келен почула характерний скрегіт сталі, коли Річард вийняв з піхов меч. З декількох дверей вискочили люди, відрізаючи шлях Карі і Річарду. Маючи справу з простими людьми, ці чоловіки бігли до Річарда, не особливо вірячи в те, що він зможе чинити їм опір. Вони помилялися і зрозуміли це, тільки наблизившись на відстань, достатню для удару.
Декількох Річард зрубав на бігу, інших перехопила Кара, коли вони спробували зайти з її боку.
Передсмертні крики солдатів розбудили весь табір. Натягуючи сорочки та штани і надягаючи перев'язі із зброєю, солдати вибігали з казарм.
У тьмяному світлі зірок Келен розрізнила біля підйомника воріт Річарда. Він завдав могутнього удару. Коли меч перерубав один з товстих ланцюгів, що утримували ворота, на стіну посипалися іскри. Річард побіг на іншу сторону, щоб перерубати другий ланцюг. Двоє стражників спробували його перехопити. В одну мить Річард розрубав обох.
Поки Кара стримувала інших прагнучих до бійки ворогів, Річард знову завдав удару. Разом з дзвоном розрубленого металу в повітря полетіли розпечені добіла шматочки сталі. Ворота заскрипіли й почали опускатися назовні. Річард навалився на ворота всією своєю вагою, і вони стали опускатися швидше. З гучним гуркотом ворота впали на опори, піднявши хмари пилу.
З голосним криком, здіймаючи мечі, сокири і палиці, люди лорда Рала, що знаходилися зовні, помчали по зруйнованому мосту і увірвалися всередину. Солдати Ордена кинулися їм назустріч, і задзвеніли мечі.
Келен побачила, як по протилежних сходах на галерею піднімаються солдати.
— Вперед! — Прокричала вона жінкам. — Нам потрібно йти звідси.
Тримаючись для збереження рівноваги за перила, Келен побігла вниз по сходинках. За нею послідували інші жінки. Річард побіг до них, щоб зустріти дружину внизу. Він кинув їй короткий меч з обтягнутим шкірою руків'ям. Келен спіймала зброю якраз вчасно, щоб повернутися і зустріти біжучого їй назустріч солдата.
Оуен пробрався через закипаючу навколо сутичку до жінок.
— Швидше! — Прокричав він їм. — До воріт! Біжіть!
Наказ Оуена підігнав жінок, і вони побігли через двір. Досягнувши місця сутички, деякі жінки замість того, щоб бігти мимо, стрибнули на спини солдатів, що билися з Оуеном і його людьми. Вони кусали їх ззаду, били по головах, видряпували очі. Солдати, не соромлячись, розправлялися з ними, і кілька жінок були відразу ж жорстоко вбили. Але це не зупинило їх подруг по нещастю від участі у битві.
Якби вони побігли до воріт, то змогли б врятуватися, але замість цього жінки з голими руками кидалися на солдатів. Вони занадто довго пробули в рабстві у цих людей. Келен могла тільки уявляти, через які муки пройшли ці жінки, і не могла сказати, що засуджує їх. Вона сама ще з труднощами могла пересуватися і змушувати своє тіло бути слухатися її волі, інакше б приєдналася до них.
Обернувшись на звук, Келен побачила чоловіка, що йшов прямо на неї. Вона впізнала його сплющений ніс. Наджар — права рука Ніколаса. Той, хто приніс її в табір. Поки чоловік підходив, на його обличчі заграла брудна посмішка.