Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Річард іронічно посміхнувся, хоча те, про що він розповідав дружині, було забарвлене в похмурі тони.
— Чарівники Нового світу, по суті, дали своїм ворогам у Старому світі те, чого ті хотіли і за що боролися — людство без магії, — посмішка на його обличчі згасла. — Ти можеш уявити, що нам довелося б вигнати Дженнсен і відправити її в невідоме тільки тому, що вона не бачить магії?
Келен похитала головою, відмовляючись навіть уявити таку можливість.
— Який жах бути відірваним від сім'ї і вигнаним до ворогів твого народу!
Річард
— Це було дуже важко для тих, хто пішов, але не менш моторошно для тих, хто залишався, — вимовив він через деякий час. — Уяви, як це було. В одночас зникли всі друзі і родичі, яких раптом вирвали з твого життя, твоєї родини! Втратити всіх, хто був тобі дорогим! А все тому, що якусь властивість поставили вище людського життя, — гірко підсумував Річард.
Слухаючи його розповідь, Келен одержала таке сильне враження, що відчувала, немов сама пройшла через щось подібне. Вона подивилася на Річарда. Чоловік глибоко занурився у свої думки, нерухомо дивлячись вперед.
— А потім? — Запитала Келен. — Чи чули родичі про тих, хто був вигнаний?
Він хитнув головою.
— Ні, нічого. Жодної звістки. Вони опинилися за великим кордоном і тому ніби померли для минулого життя.
Келен погладила шию коня, їй хотілося відчути тепло живої істоти.
— Що зробили з тими, хто народився після вигнання?
— Убивали, — насилу вимовив Річард, продовжуючи нерухомо дивитися вперед.
— Не можу уявити, як вони це робили, — Келен глитнула у відразі.
— Вони могли визначити, чи народилася дитина з даром. Їх убивали, поки ще дитині не дали ім'я. Хвилину Келен не могла знайти слів.
— Я все ще не можу собі це уявити, — тихо прошепотіла вона.
— Це не дуже відрізнялося від того, що робили у сповідниць з народженими хлопчиками.
Його слова вдарили Келен. Вона ненавиділа спогади про той час. Ненавиділа спогади про народжених сповідницями хлопчиків. Ненавиділа смерть, на яку їх прирікала рідна мати.
Але іншого вибору не було. У минулому всі без винятку чоловіки-сповідники зловживали своєю силою. Вони перетворювалися на чудовиськ, які розв'язували війни і завдавали немислимі страждання. Тому й було вирішено умертвляти народжених сповідницями хлопчиків до того, як їм дадуть ім'я.
Келен не могла змусити себе подивитися в очі Річарду. Відьма Шота передбачила, що вони зачнуть хлопчика. Ні Келен, ні Річард не змогли б заподіяти шкоду своїй дитині, зачатої в любові один до одного, в любові до життя. Вона не могла і подумати про те, що народжений нею, сповідницею, хлопчик, повинен бути вбитий. Або що їх дитина буде дівчинкою, але позбавленою дару. І її теж доведеться умертвити, як «дірку в світі». Дозволь собі Річард і Келен народити одного з таких дітей, ті були би приречені на смерть, тому що вони були тими, ким були, залишалися тими, хто вони є, і тими, ким могли ще стати.
— У книзі сказано і про зміни, які відбувалися в моєму роді, — тихо промовив Річард. — У ті часи, коли писали книгу, лорд Д'хари одружився, і завжди було відомо про народжених спадкоємців. Дитину, народжену без іскри дару, вбивали як можна більш милосердно. Іноді правлячі Домом Ралів чарівники уподібнювалися тваринам, як Даркен Рал. Вони брали будь-яку жінку, яку побажали. При цьому різні дрібниці, на зразок того, що в результаті злягання народився Стовп Творіння, для них не мали значення. Вони просто вбивали кожного свого нащадка, за винятком наділеного даром спадкоємця.
— Але ж вони були чарівниками і могли сказати, хто з народжених дітей не має дару. Вони могли вбивати не всіх?
— Якби захотіли, думаю, могли б. Але їх, як і Даркена Рала, цікавив лише єдиний, володіючий даром спадкоємець. А від інших вони позбувалися.
— І одному з таких дітей, які були приречені вічно боятися за своє життя, вдалося уникати лап Даркена Рала до тих пір, поки ти не вбив його. І тепер ти зустрів свою сестру Дженнсен.
— Так, я її зустрів, — ласкаво посміхнувся Річард, згадавши руде волосся і гордий норов сестрички.
Келен простежила за його поглядом і помітила вдалині цятки — чорнокрилі хижаки ширяли над високими піками східних гір.
— Річард, як ти думаєш, а ті, не наділені даром нащадки, яких вигнали в Старий світ, вони… вижили? — Вона глибоко вдихнула, і гарячий вологе повітря заповнило легені.
— Напевно, так. Якщо тільки чарівники Старого світу не повирізали і їх.
— Але люди тут, в Старому світі, такі ж, як і в Новому світі. Я боролася проти солдатів Старого світу разом з Зеддом і Сестрами Світла. Ми використовували різну магію, намагаючись зупинити наступ Ордена. Можу сказати тобі, що вона діяла на них всіх, а це значить, що люди зі Старого світу володіють іскрою дару. У Старому світі не порушений ланцюг магії.
— Надивившись на те, що нам тут зустрілося, змушений погодитися.
— Так що ж трапилося з вигнанцями? — Келен змахнула з чола піт, що заливав очі.
— Не уявляю, — Річард пильно розглядав гряду, над якою парили чорнокрилі. — Але для них це, мабуть, було жахливо.
— Думаєш, це був кінець? Вони загинули або їх знищили?
— Не знаю, — Річард скоса глянув на дружину. — Але хотів би знати, чому якесь місце названо тим же ім'ям, що і книга: Стовпи Творіння, — в його очах блиснув зловісний вогник. — І що ще цікавіше, чому, як каже Дженнсен, цю книгу так хоче роздобути Джеган?
Келен теж думала про це.
— Можливо, не варто було забігати вперед у читанні книги, лорд Рал? — Глянула вона з-під насуплених брів.
По губах Річарда ковзнула швидкоплинна усмішка.
— Пізніше я дізнаюся, чи не була це сама велика моя помилка.
— Про що ти? — Втратила нитку думки Келен.
Він провів рукою по волоссю.
— Чи змінилося що-небудь в твоїй силі сповідниці?
— Змінилося? — Майже несвідомо його питання змусило Келен зосередитися на собі і відчути усередині силу. — Ні. Вона все така ж.