Вулиця Без світання

Усиченко Юрій Іванович

На цьому коло зімкнулося. Жодних ясніших даних Воробйов не одержав.

Якщо Ситник розпродав голки хоча б по півтора карбованця, то в нього зібралася чимала сума. А грошей після нього не лишилось і копійки. Де вони? Де він взагалі зберігав свої гроші?..

Звичайно злочинці ощадкасами не користуються. Але ж Ситник не був злочинцем в повному розумінні слова, у всякому разі злочинцем-професіоналом.

Воробйов зробив офіціальний запит у найближчу до Привокзального провулка ощадкасу, потім у другу. Відповідь

прийшла зовсім несподівана. Виявилося, що у нього є кілька іменних вкладів у різних ощадкасах, а не так давно три з них він зробив вкладами на ім'я пред'явника.

— Чи одержано вже гроші? — ледве приховуючи тривогу, спитав Воробйов.

Працівник управління ощадкас, у кабінеті якого йшла розмова, подивився на картку, що лежала перед ним.

— Поки що тільки з двох книжок, на загальну суму сто двадцять одна тисяча триста сорок два карбованці вісімдесят три копійки.

— Дякую! — похмуро сказав Воробйов. — Дякую!

Він був сам не свій від злості ї досади. Втратити таку нагоду! Чому б не подумати про ощадкасу раніше!

Трохи охолонувши, Воробйов почав міркувати спокійніше.

Насамперед треба було розгадати, чому Ситник перевів свої гроші з іменного вкладу на пред'явницький. Адже такий вклад може одержати з ощадкаси кожний, кому він передасть ощадну книжку і контрольний талон до неї. То, може, гроші і є причиною всього? Може, хтось силою, обманом, хитрощами примусив Ситника перевести гроші на пред'явника, а потім забрав їх — сума чимала, понад сто тисяч карбованців. Може, Ситника вже немає в живих?.. Це здавалося дуже правдоподібним — убили заради грошей, труп сховали… Але Воробйов добре знав, що найправдоподібніший варіант не обов'язково найімовірніший…

Вклади Ситника було взято з двох книжок. Залишалась третя: рано чи пізно хтось прийде з нею в ощадкасу…

Воробйов з нетерпінням чекав цього.

Хто ж міг спокуситися на гроші Ситника? Сусідка Марія Василівна? Але Воробйов одразу відкинув цю думку. В жінки троє дітей, чоловік — проста, хороша, працьовита родина, звичайні радянські люди, чесні і справедливі.

Про гроші Ситника могли догадуватися базарні спекулянти, з якими він вів «справи». І саме серед них Воробйов продовжував розшуки.

Це були мерзенні люди, готові за п'ятак продати кого завгодно. Кожен з них починав з «щиросердої» заяви, що зроду-віку голками не спекулював і взагалі ледве уявляє собі, що таке голка до швейної машини. Таким був перший етап допиту. Другий теж виглядав стандартно: спекулянт запевняв, що голки купував на базарі у людини, якої не знає і не запам'ятав. На закінчення він починав плакати і, старанно розмазуючи сльоза по брудному обличчю, клявся, що більше йому нічого сказати. І Воробйов бачив: це справді так. Ні з ким із спекулянтів Ситник у близькі стосунки не входив.

І от, нарешті, Воробйов випадково

напав на слід «Пашки Богомола» — Павла Тихоновича Капрова. З'ясувалося, що Капров займався не тільки розповсюдженням релігійних листівок, але й спекуляцією в надзвичайно широких масштабах, його квартира нагадувала універмаг, стільки було в ній сховано дорогих тканин, шуб, взуття та інших товарів, які в післявоєнні роки не часто можна було бачити на полицях магазинів. Знайшли у Капрова і три тисячі голок до швейних машин.

Побачивши Капрова, Воробйов одразу зрозумів, це пташка зовсім іншого польоту, ніж базарні дільці.

Капрову було років п'ятдесят, а виглядав він далеко старішим — тихий, сухенький, з повільними рухами. Під вузьким лобом, як мишенята, бігали їдкі, колючі очі. Не вірилось, що це один з головних спекулянтів Енська, що під час арешту він чинив збройний опір.

— Громадянине Капров, у вас під час обшуку знайшли три тисячі голок до швейних машин? — спитав Воробйов.

— Не знаю,

— Звідки вони у вас, де ви їх узяли?

— Не знаю.

Капрон говорив, скорчивши напівідіотську гримасу, глухим, байдужим голосом.

— Він і на першому допиті так поводився, — сказав працівник прокуратури. — Двічі на експертизу направляли. Лікарі кажуть: здоровий, удає психічнохворого.

— Послухайте, Капров, — зробив ще одну спробу Воробйов. — Ви не можете не знати, що було і чого не було у вашій квартирі!

— Не знаю.

Поставивши ще кілька запитань і одержавши ту саму відповідь, Воробйов наказав вивести Капрова.

— А чому його прозвали «Пашка Богомол»? — спитав Воробйов, залишившись сам на сам з працівником прокуратури.

— Щодня молиться в камері, сектант.

— Он воно що? — зацікавився Воробйов. — А якої секти?

— «Слуг сьомого дня». Бузувіри окаянні, їм із-за кордону таємно літературу надсилають.

— Дуже підозріла компанія, — згодився Воробйов — А яке становище займав Капров у секті?

— Кажуть, добував для неї гроші. Все, що мав від спекуляції, ніс їм, ну та й себе, звичайно, не кривдив. Але довести цього поки що не пощастило.

Хоч розмова з Капровим і не дала бажаних наслідків, Воробйов залишився нею задоволений. Інтуїтивно почував — він на правильному шляху.

Незабаром Воробйов переконався, що напав на слід. Може, про гроші Ситника довідався Капров, який купував у нього голки? Може, він зумів умовити Ситника зробити пред'явницький вклад, а потім… убив його?..

Проте незабаром сталася подія, яка спростувала всі припущення Воробйова.

… У п'ятницю ввечері в ощадкасу ввійшов огрядний чоловік і, пред'явивши ощадну книжку, сказав, що хоче одержати вклад. Контролер подивився на номер книжки: так і є, та сама, про яку треба повідомити.

— Повністю вклад зняти хочете?