Вулиця Без світання
Шрифт:
Дальші розпорядження не забарилися надійти з приходом до влади Гітлера. Куріпа побував на Балканах, у Чехословаччині, Франції, Туреччині. І скрізь, куди потрапляв син крамаря з-під Кленова, він приносив з собою зраду, злочинства, смерть. Шлях зрадника всюди позначався кров'ю. Кров'ю пасажирів, що загинули в пущених під укіс поїздах. Кров'ю робітників, що гинули на військових заводах, висаджених у повітря диверсантами. Кров'ю льотчиків, літаки яких зненацька розвалювались у повітрі. Кров'ю прогресивних діячів, убитих
Коли Німеччина напала на Радянський Союз, Куріпа повернувся в місто, що давно перестало бути для нього рідним. Тут він став одним з головних таємних працівників гестапо.
…І ось тепер через безглузду загибель літака, через те, що не вдалося вчасно прикінчити льотчика, настав час розплати. Відомості, зібрані в папці, — точні і невблаганні, як обвинувальний акт. Куріпа знову й знову перечитував їх, а гладкий чоловік у цивільному не відриваючись дивився на нього, спокійно посмоктуючи сигару.
Поступово Куріпа почав заспокоюватись і тверезіше обмірковувати своє становище.
Для чого його викликали? Що від нього хочуть? Коли б його збиралися судити, то не починали б розмови, а цей невідомий згадав про «бесіду». Військовий суд короткий — це Куріпа знав добре. Ні, тут щось інше. Треба тільки дізнатися — що. Дізнатись і не дати маху.
— Я прочитав, — коротко сказав Куріпа, повертаючи. папку.
— Тоді почнемо розмову. Я можу дозволити вам послухати радіо і проглянути газети. Ви переконаєтесь, що гра ваших хазяїв програна. З ними не варто більше зв'язуватись. А я вам пропоную новий бізнес, далеко вигідніший, ніж той, який ви мали досі.
— Ну? — Куріпа почав догадуватися, в чому річ, і нахабнішав.
— Нам потрібна людина для важкої роботи.
— А коли я відмовлюсь?
Товстун посміхнувся.
— Для цього ви надто розумні.
— Але все ж таки?
— Я передам папку до військового суду. Вам знайомий термін «воєнний злочинець»?
— Не лякайте, я не з полохливих.
— Знаю.
Помовчали.
— Що треба зробити?
— В одному із соборів Кленова, в якому, узнаєте, коли домовимось остаточно, лежить документ. Про зміст теж дізнаєтесь пізніше. Треба його добути і передати нам.
— І все?
— Все.
— Точно відомо, де зберігається документ?
— Не зовсім, доведеться пошукати.
— Я подумаю над вашою пропозицією.
— Згоден. Остаточна відповідь післязавтра.
— Гаразд.
Товстун добродушно посміхнувся, взяв папку:
— Тут ще буде дописано немало пікантних сторінок, правда?
Куріпа не відповів. Він не любив жартів, коли йшлося про серйозні справи.
IV. ПАСАЖИР З «ТУСКАРОРИ»
Теплохід «Тускарора» прибув у радянський порт Енськ надвечір. Морські
На високому бетонному причалі, який фашисти не встигли знищити під час відступу з Енська, зібралися вільні від роботи моряки, вантажники і просто зіваки. До останніх належав і співробітник карного розшуку Воробйов. Він палко любив море і частенько у вільний час блукав по березі, вважаючи це найкращим відпочинком для себе.
Зручно примостившись на теплій від сонця чавунній тумбі, до якої кріплять причальні канати, Воробйов курив і з цікавістю спостерігав, як «Тускарора» обережно підтягує до пірсу своє довге тіло. Чорний, з білими надбудовами, жовтим димарем і щоглами, теплохід був красивий.
Метрів за п'ятдесят від причалу на «Тускарорі» спинили машину, теплохід почав нерішуче рухатися боком, потім шалено запрацював гвинтом, збиваючи каламутну піну, і, нарешті, притиснувшись усім бортом до причального бруса, що жалібно скрипнув, зовсім затих.
З берега залунали схвальні вигуки: капітан майстерно виконав складний маневр у незнайомому порту. У відповідь капітан зняв білий формений картуз, привітно помахав ним.
Як це часто бувало в той час, коли регулярні пасажирські рейси ще не відкрилися, «Тускарора» привезла не тільки вантаж. Коли з теплохода спустили трап і митники «відкрили берег», з борту пароплава зійшли на причал і попрямували до автомобіля з іноземним прапорцем на радіаторі шестеро чоловіків, по одягу і поведінці яких можна було визначити, що це не члени» екіпажу «Тускарори».
З цікавістю людини, якій нікуди поспішати, з професійною пильністю, що за довгі роки стала для нього звичкою, Воробйов оглянув кожного прибулого, відзначивши про себе і ту ледве вловиму невпевненість, з якою йшли вони, одвикнувши за час рейсу від твердої землі; і розмашисті жести рудого здоровила, що очолював процесію; і ледве примітний шрам на шиї невисокого кремезного чоловіка, що йшов за рудим; і манеру випинати губу у третього пасажира І багато інших, непомітних для звичайного ока дрібниць, що автоматично відкладалися в його свідомості.
Приїжджі сіли в машину. Вона чмихнула і помчала. Цікаві, що зібралися подивитись на швартовку «Тускарори», почали розходитися.
Воробйов теж пішов. Посидів на молі, задумливо дивлячись у сірувату далину обрію; перекинувся кількома словами з сивим дідом, що лагодив подертий «паук» — величезний сачок для ловіння риби; погодував чайок спеціально припасеною скоринкою хліба. Він пробув на березі не менш як дві години і повернувся додому дуже задоволений відпочинком, зовсім забувши про іноземців, що приїхали на «Тускарорі».