Я 11–17… Небезпечний маршрут
Шрифт:
«Венеція» відчалила о п'ятій годині ранку. Як тільки її чорний силует розтанув у передсвітанковій імлі, Дементьєв пішов з порту. А через півгодини його радіограма про відплиття «Венеції» вже лежала на столі Довгальова.
Передавши радіограму, Дементьєв хотів одразу лягти спати, але раптом відчув страшенну слабість. У нього не було навіть сили скласти рацію. Лоб вкрився холодним потом.
«Невже я захворів?» — з жахом подумав він.
Розстебнувши кітель, він приклав руку до серця. Воно билося різкими, уповільненими поштовхами. Але температури наче не було. І Дементьєв зрозумів: це нерви із запізненням
Цілу ніч йому снився один і той же страшний сон. Ніби він підходить до залізних дверей, на яких висить табличка з написом «Вхід заборонений», і прекрасно знає, що до цих дверей не можна навіть доторкнутись, і раптом там, де тільки що була табличка, з'являється обличчя Брандта, який щулить очі і питає: «Боїшся?»…
Дементьєв рішуче йшов до дверей і брався за мідну криваво-червону ручку. Його починав бити електричний струм. Дементьєв хотів відірвати руку, але не міг, непритомнів, падав і прокидався. Кілька хвилин він усвідомлював, що все це було в безглуздому, майже дитячому сні, заспокоювався, але потім знову засинав і знову бачив себе перед залізними дверима з табличкою «Вхід заборонений».
О сьомій годині ранку Дементьєв рішуче встав з ліжка. Щоб не будити хазяйку, він обережно пройшов у ванну кімнату, побрився і вмився холодною водою. Та коли він вийшов з ванної кімнати, хазяйка вже чекала на нього в передпокої. Відбулася ще одна неприємна розмова. Дементьєв запевняв її, що картини знайдуться.
На цю розмову було витрачено чимало часу. Нарешті, Дементьєв вибрався з дому.
Як і вчора, всі вулиці поблизу порту забиті військами, але вже був наведений порядок. Техніку розставили по дворах, і на вулицях уже не відчувалось вчорашньої штовханини. На воротах, на стінах будинків намальовано умовні номери або символічні позначки частин. Дементьєв усміхнувся, побачивши на облізлих воротах лев'ячу голову: царя звірів загнали на брудні задвірки.
Коло входу в порт Дементьєв побачив щось нове. На воротах стояли чотири есесівці з автоматами на грудях. На жаль, Дементьєв побачив їх, уже перетинаючи площу, і звертати вбік було пізно, — це могло викликати підозру. Дементьєв тільки трохи уповільнив крок, щоб устигнути обдумати цю нову ситуацію. Очевидно, командування вирішило посилити охорону порту і все. Сміливо вперед!
У нього навіть майнула горда думка: «Це через мене».
Дементьєв хотів пройти між есесівцями, ніби не звертаючи на них уваги. Один з них виставив автомат, і прохід було закрито.
— В чому справа? — запитав Дементьєв.
— Пропуск.
Дементьєв вийняв з кишені свій папірець, але есесівець навіть не взяв його: — Потрібно новий пропуск.
Інший есесівець додав:
— З сьогоднішнього дня введено нові пропуски. Зайдіть он у той будинок…
Це був уже знайомий Дементьєву будинок коменданта порту. Він заходив туди, ніби розшукуючи якийсь вантаж для свого полку. Тоді в коридорі було повно людей, а тепер — жодної душі. І відразу Дементьєв зрозумів, що тут оселилося гестапо.
—
— Кімната номер дев'ять, — навіть не глянувши на Дементьєва, відповів гестапівець.
Коли Дементьєв був уже за три кроки від цієї кімнати, двері з неї розчинилися навстіж і два гестапівці витягли в коридор літню людину в форменому морському кашкеті і кітелі.
— Вислухайте мене! — кричав той чоловік. — Я співробітник портової метеостанції… Мій обов'язок…
Які були обов'язки в цього чоловіка, Дементьєв уже не розчув — співробітника метеостанції штовхнули в іншу кімнату.
Заходити в дев'яту кімнату чи, поки не пізно, взагалі піти звідси? Але піти — це означає, що полковник Довгальов більше не одержить від Дементьєва повідомлень, транспорти без перешкод повезуть гітлерівські війська в Німеччину, і вони виступлять проти Радянської Армії. Піти звідси — значить, не виконати бойового наказу.
На ці роздуми Дементьєву було потрібно не більше хвилини. Картаючи себе за те, що в його думках могло хоча б на хвилину промайнути підле «або», Дементьєв рішуче відчинив двері і ввійшов у дев'яту кімнату. Кімната була велика. Посередині її стояв довгий стіл, за яким сиділи поруч два гестапівці. Навпроти дверей, в які увійшов Дементьєв, по той бік столу, були другі двері. Мабуть, раніше в цій кімнаті відбувався митний огляд морських пасажирів.
Дементьєв щільно зачинив за собою двері і, як усі бойові офіцери гітлерівської армії, що не люблять виструнчуватись перед гестапівцями будь-яких чинів, повільно підійшов до столу і без всякого звертання запитав:
— Тут видають нові пропуски в порт?
— Хто ви такий? — швидко спитав гестапівець.
— Капітан Рюкерт. Я відповідаю за санітарний стан кораблів евакуації.
Гестапівці переглянулись.
— Ваші документи, капітане?
Дементьєв вирішив спочатку пред'явити своє офіцерське посвідчення. Це був цілком надійний документ, бо на ньому навіть прізвище «Рюкерт» було справжнім.
— Тут указана дивізія, якої вже нема.
— Цілком вірно, — спокійно погодився Дементьєв. — Я один з небагатьох, яким пощастило прорватися.
— А чому ви раптом почали займатися санітарними справами?
— Повернувшись сюди, я одержав це призначення.
— З чого це видно?
Настає вирішальний момент — Дементьєв виймає з кишені свій саморобний папірець і протягує його гестапівцям.
Вічністю здалися йому хвилини, поки гестапівці кожний окремо, а тоді разом розглядали незвичний для них документ. Потім вони про щось тихо перекинулись кількома словами. Один з гестапівців поклав папірець у стіл і сказав:
— Ми повинні все перевірити. Ображатись не треба, капітане. Такий час і становище. В порту діє ворог, і це коштує життя тисяч і тисяч наших солдатів. Прийдіть сюди в шістнадцять нуль-нуль… — Гестапівець затнувся і додав: — За пропуском.
Дементьєв вийшов на площу. Ще не було дванадцяти годин. Попереду цілих чотири години чекання. Те, що він рівно о шістнадцятій увійде в дев'яту кімнату, він знав так само твердо, як своє ім'я. Але якщо вже дали йому ці чотири години, треба ними скористатися і проаналізувати всі можливі і неможливі варіанти того, що станеться в дев'ятій кімнаті о шістнадцятій нуль-нуль.