Я 11–17… Небезпечний маршрут
Шрифт:
— Через одного легкопораненого, — сердито сказав він лікареві, — ви затримуєте машину! За цей час ви могли б зробити два рейси до госпіталю.
Лікар зневажливо подивився на Дементьєва.
— Це не ваше діло, капітане.
— Ні, моє. Я санітарний інспектор особливого призначення.
Лікар вмить випростався. Машина зразу ж поїхала. Дементьєв пішов далі. Перша спроба пройшла вдало. Раптом Дементьєв коло напівзруйнованого пакгаузу побачив знайомі ящики, ті самі, які він вивіз із музею. Ящики лежали безладною купою, і біля них
— Чому вантажі й досі без руху?
— Не знаю, — байдуже відповів вартовий. — Офіцер, який відповідає за них, побіг у комендатуру.
Дементьєв пірнув у натовп. Від цих ящиків треба бути подалі. Напевно, офіцер, що побіг у комендатуру, — Брандт.
Коло входу на оперативний причал. порядку тепер було значно менше. Солдати вже не групувалися своїми чортовими дюжинами, вони стояли і сиділи де попало, раз у раз поглядаючи на небо. Мабуть, перебуваючи найближче від усіх до щасливої можливості евакуюватися, вони вирішили не залишати порту і під час бомбардування. А може, був такий наказ. Зате на територію оперативного причалу тепер нікого не пропускали.
Дементьєв підійшов ближче до контрольного пункту і почав пильно вдивлятися в обличчя солдатів.
— Дайте вашу руку, — сказав він одному з солдатів, у якого обличчя було темно-червоного кольору і запалені очі.
Солдат слухняно простягнув руку. Дементьєв намацав пульс і почав лічити удари.
— Хто ваш командир?
— В чому справа? — до Дементьєва підійшов низькорослий лейтенант на кривих ногах, його обличчя, задубіле на морозних вітрах, перетинав глибокий шрам. Видно, це був одчайдушний, бувалий вояка. — Що ви тут робите з моїми солдатами? — хрипким голосом спитав він.
— Поки що нічого, — усміхнувся Дементьєв. — Але жоден хворий солдат на борт транспорту не потрапить, За це відповідаю я, і такий наказ.
Навколо Дементьєва незадоволено загомоніли. Солдата, в якого Дементьєв мацав пульс, хтось спробував відтиснути вбік і сховати, але Дементьєв вчасно схопив його за руку і звернувся до лейтенанта:
— Покличте сюди старшого офіцера. Крізь натовп, що оточив Дементьєва, проштовхався офіцер з погонами майора:
— Що трапилось?
— Якийсь капітан оглядає наших солдатів, — пронизуючи майора відданими очима, доповів лейтенант.
Майор перевів погляд на Дементьєва:
— Хто ви такий?
— Я санітарний інспектор особливого призначення. Є наказ, щоб на транспортах не було жодного хворого. У Берліні не вистачає тільки епідемії!
Майор почав знімати рукавички, готуючись взяти від Дементьєва документи.
Дементьєв, вдавши з себе ображеного, вийняв свій папірець і простягнув його майорові. Той був далекозорий і читав документ, витягнувши руку. Дементьєв пильно стежив за виразом сухого обличчя майора, але воно анічогісінько не виражало. Прочитавши документ, майор акуратно склав його і повернув Дементьєву:
— Що ви знайшли в цього солдата?
— Перш за все в нього підвищена температура. Решту необхідно перевірити.
— Можна вас на хвилинку? — Майор узяв Дементьєва під руку.
Вони вийшли з натовпу і наблизились прямо до контрольного пункту, де їх могли чути тільки три солдати і лейтенант, що охороняли вхідна оперативний причал.
— Чи можете ви виконати моє прохання, прохання старого солдата? — сказав майор. — Солдат з температурою — один з ветеранів мого полку. Він був зі мною ще під Москвою. Залишити його тут, коли полк поїде, значить, зрадити його. Якщо ви хоч один день були на фронті, ви зобов'язані мене зрозуміти і зробите те, що я прошу: солдат повинен виїхати із своїм полком.
— Ні, майоре. Я такий самий солдат, як і ви, і я виконую наказ.
— Може, на транспорті є санітарний ізолятор? — не здавався майор.
Дементьєв задумався і сказав:
— Цей транспорт я ще не оглядав. Можу вам пообіцяти тільки одне: якщо на ньому є ізолятор мінімум на чотири місця, я вашого солдата пропущу.
— Коли ви це знатимете?
— Зараз.
Дементьєв пішов повз контрольний пост, але дорогу йому загородив лейтенант — рожевощокий хлопчак з голубими очима. Дементьєв помітив у його очах нерішучість. Але тут несподівано втрутився майор:
— Що ви робите, лейтенанте? Це санітарний інспектор, який відповідає за всю евакуацію.
— Повинен бути пропуск, — боязко мовив лейтенант.
— Будь ласка!
Дементьєв простягнув лейтенантові той самий папірець. Лейтенант навіть не дочитав його до кінця, повернув Дементьєву і взяв під козирок.
— Дуже прошу вас, капітане, знайдіть на причалі полковника Кунгеля і відрекомендуйтесь йому. Без його дозволу я не маю права…
— Мені не треба рекомендуватись полковникові Кунгелю, ми з ним давно знайомі… — недбало сказав Дементьєв і пішов до заповітного причалу.
Під навантаження тільки що був поставлений величезний транспорт під назвою «Аеліта». Матроси поспіхом прилаштовували широкі трапи. Це були ті самі зібрані з окремих сегментів трапи, про які в кафе говорили три офіцери інженерних військ. «Все-таки встигли…»— подумав Дементьєв. Коло транспорту стояла група офіцерів і, очевидно, капітан транспорту — огрядний чоловік у чорній морській куртці.
— Пробачте, панове офіцери… — Дементьєв увічливо козирнув усім, — мені потрібний капітан «Аеліти».
— Я капітан, — промовив чоловік у чорній куртці.
— Пробачте, панове офіцери… — Дементьєв простягнув йому свій папірець.
Капітан прочитав і поблажливо усміхнувся:
— Що ж ви від мене хочете?
— Я повинен оглянути корабель і головним чином ті приміщення, які займуть солдати. Коротше кажучи, трюми.
— Навіщо це? — втрутився в розмову полковник з холодним, трохи одутлим обличчям.
— Ви полковник Кунгель? — Дементьєв виструнчився.