Як ми говоримо
Шрифт:
Поприще, нива, поле, арена
«На поприщі вітчизняної науки ви попрацювали сорок років», – чуємо в одному привітальному зверненні, та й чи в одному тільки? Автори статей і промовці чомусь дуже вподобали цей архаїчний старослов'янізм "поприще", забувши про всі інші українські відповідники, що, мабуть, далеко більше відповідали б нашій сучасності. Чи не краще звучить, замість старозавітного, український вислів "на ниві"? («Сафронов працював на ниві театрального мистецтва рівно стільки, скільки себе пам'ятав». – Ю. Смолич). Або такий же народний вислів "на полі"? «На літературному полі мені щастило». – М. Коцюбинський). Навіть у запозиченому "арена" вчувається більше сучасності, ніж у застарілому "поприще" («На арені боротьби з темрявою і безправ'ям народних мас Леся Українка
Жива народна мова не знає іменника "поприще", але в ній є схоже за звуковим складом дієслово "поприщити", що викликає комічні непорозуміння, коли чують під час читання газети цей непопулярний архаїзм. Бодай із цих міркувань не слід послуговуватися словом "поприще" й не минати відомих усім його синонімів.
Порівняння, у порівнянні, порівняно, як порівняти, проти
Сучасна українська літературна й ділова мова знає іменник "порівняння" й широко ним користується: «З насолодою підшукував він найобразливіші порівняння, щоб роздмухати своє обурення» (З. Тулуб); «У порівнянні підсумків цьогорічного сезону з минулим – нема ніякої тенденційності» (з газети). В обох цих фразах слово "порівняння" звучить цілком природно, по–українському. А візьмімо інші фрази, де цей іменник стоїть із прийменниками в і при як відповідник російських висловів "по сравнению", "сравнительно": «При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень», – і ми вже відчуваємо якусь штучність у вислові, бо тут правильно було б сказати за нашою мовною традицією: "як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури)", "з порівняння… виходить". Так само й у фразах «У порівнянні, з феодалізмом, капіталізм був кроком уперед», «На підприємствах металургійної промисловості України за перше півріччя цього року значно зросла кількість винахідників і раціоналізаторів порівняно з тим же періодом минулого року» краще було б написати: «як порівняти з феодалізмом», «як порівняти з тим же періодом минулого року».
Як відповідник до російського вислову "по сравнению" є ще в українській мові прийменник "проти", який буває дуже до речі, коли йдеться про порівняння когось або чогось із кимось або чимось: «Проти нас трьох нема в світі дужчого», (Б. Грінченко); «І стіл був багатший проти звичайного» (Л. Смілянський). Отож можна було в наведених фразах написати: «проти феодалізму капіталізм був…», «проти того ж періоду минулого року…».
Похідний від дієслова "порівняти" прислівник "порівняно" буде слушний там, де мовиться, що певна дія або якість виявляється достатньою мірою: «Ніч була тиха і порівняно тепла, повівав вологий вітер» (Я. Гримайло), – хоч і тут можна було замінити прислівником відносно: ніч була тиха й відносно тепла (не дуже тепла, не дуже жарка).
Порядок, лад, у порядку, до ладу, як слід, гаразд
"Порядок" і "лад" – слова–синоніми, надто коли йдеться про хатні, господарські справи чи взагалі справи невеликого гурту людей: «Великий порядок і чистота в хаті й надворі показували, що Сухобрусівни були добрі хазяйки» (І. Нечуй–Левицький); «Дячиха господарювала і всьому лад давала» (Марко Вовчок). Уживається "порядок" і тоді, коли мовиться про громаду чи суспільство, але в такому разі його звичайно ставлять у множині: «Після татарщини нові порядки на Україні постали» (П. Куліш). Та коли мають на увазі державну або суспільну систему, користуються тільки словом "лад".
У щоденному мовленні часто надуживають словом "порядок", зводячи до мінімуму широкі виражальні можливості нашої мови. «Приведи в порядок усі папери», замість "упорядкуй усі папери", "дай лад усім паперам"; «Чи у вас усе в порядку?», коли можна краще сказати: «Чи у вас усе як слід?» або «Чи у вас усе гаразд?». Замість «У нашій сім'ї був такий звичний порядок», – краще сказати: «У нашій сім'ї був такий звичай» або «У нашій сім'ї так повелося». Краще сказати: «Йому наказано це адміністративним порядком», – ніж "в адміністративному порядку"; «Я сказав це порядком пропозиції», а не "в порядку пропозиції". Краще сказати не «У його хаті погані порядки», а "безладдя (безлад)", не "підтримувати порядок", а "пильнувати ладу".
Посмішка, посміх і усмішка, усміх, осміх
На сторінках наших газет, журналів, ба навіть у художніх творах і перекладах часто не розрізняють слів "посмішка" й "усмішка", уважаючи їх за абсолютні синоніми, наприклад: «На обличчях усіх присутніх сяяли радісні посмішки»; «Він глузливо всміхнувся».
Особливо вподобали слово посмішка деякі перекладачі художньої літератури, майже забувши в своїх перекладах слово "усмішка".
Чи таки справді ці слова – абсолютні синоніми, чи між ними є якась значеннєва різниця? Подивімось, як користувались цими словами наша класика й народна мова: «Нехай мати усміхнеться, заплакана мати» (Т. Шевченко); «Я вам з того світа, любі, усміхнуся» (Т. Шевченко); «До смерті не забуду його погляду, його усмішки» (О. Стороженко); «Де той погляд молодецький, де той усміх веселий?» (Марко Вовчок); «Нічого, нічого, ні вітру буйного, ні усміху з неба, нічого не треба» (М. Вороний); «А радість уже осміхається то з одного, то з другого віконця темним червоним вогником» (С. Васильченко); «І очі сміялись, а на губах перебігав осміх» (І. Нечуй–Левицький); «А осміхнулось воно як – аж любо глянути!» (з живих уст).
У цих прикладах слова "усмішка", "усміхатися", "усміх", "осміх", "осміхатися" стоять там, де мовиться, що людині весело, приємно, гарно.
Наведемо тепер приклади з словом "посмішка": «Ходили в поле, жали собі хліб і посміхалися злорадно» (М. Коцюбинський); «Раптом Ляля обернулася до рідних і якось криво, не по–своєму посміхнулась» (О. Гончар); «Це… посмішка з мене» (Словник Б. Грінченка).
Не важко помітити, що тут слова "посмішка", "посміх", "посміхатися" передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось. У Словнику української мови П. Білецького–Носенка слово "посміх", що є синонімом до слова "посмішка", перекладено тільки словами "насмешка", "шутка". Подібне бачимо й у Словнику мови Т. Шевченка Інституту мовознавства АН УРСР, де слово "посміх" стоїть у тім же значенні. Слова "посмішка" нема в цих двох словниках. Тим часом у Т. Шевченка та в інших письменників є похідні іменники від дієслова "посміхатися": "посмішище" («Бо на посмішище ведуть старого дурня научати». – Т. Шевченко), "посміховисько" («Робила мій дім посміховиськом та метою всяких дотепів». – М. Коцюбинський).
Якщо вже шукати синонімів до слів "посмішка", "посміхатися", то це будуть "насмішка", "насміхатися". Проте слід зазначити, що в словах "насмішка", "насміхатися" мовиться не стільки про глузливий вираз обличчя або очей, скільки про глузливий зміст того, що каже смішко або насмішник: «Із матки старенької насміхається» («Українські пісні» М. Максимовича); «Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається – ой за що, за що бідна голота напивається?» (народна пісня); «Не пущу я, дитя моє, в ліски по горішки, бо вже мені надоїли хлоп'ячі насмішки» (народна пісня).
Правило, як правило, як звичайно, як водиться, як заведено
У нашій мові широко вживається іменник "правило": «Засвоївши якесь граматичне правило, він придумував до нього цілий диктант» (О. Донченко); «Додержуйтесь правил вуличного руху» (оголошення); «Чотири правила арифметики».
За відповідник до російського вислову как правило в нас дуже вподобали вислів "як правило", запозичений з інших мов і насамперед із російської: «Усі будиночки були двоповерхові, розраховані, як правило, на дві сім'ї». А тим часом наша мова має свої ориґінальні відповідники, про які часто забувають: "як звичайно" («На есмінці, як звичайно, в цей час панувала тиша. – М. Трублаїні), "як водиться" «Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли». – Л. Глібов), "як заведено" («У кіно, як заведено в нас, ходимо ми, дівчата, всі разом». Із живих уст). Не слід забувати цих давно відомих висловів.
Приклад і кольба
Слово "приклад", як частина рушниці, – дуже схоже на українське слово "приклад", що відрізняється від нього тільки наголосом. Це часом утруднює читання тексту, приміром, у такій фразі: «Його останнім, проте дуже переконливим, аргументом був старий приклад, якого він завжди висував, коли заходила суперечка на полюванні й не знати було, хто вбив зайця». Не відразу й збагнеш тут, чи сварливий мисливець наводив приклад з аналогічного випадку на якомусь іншому полюванні, чи він загрожував нижньою частиною своєї рушниці, – це можна зрозуміти гаразд, тільки прочитавши попередні або дальші фрази.