Янголи і демони
Шрифт:
— У жодному разі, — відповіла вона, підійшовши до телефону. — Тільки одну. Вітторія взяла слухавку і натиснула верхню кнопку. — Номер перший.Закладаюсь на один із тих доларів з символікою ілюмінатів, які у вас в кишені, що це телефон до Папи. Хто б іще міг бути найважливішим для головнокомандувача швейцарської гвардії?
Ленґдон не встиг відповісти. Гвардієць по той бік дверей почав стукати по склу рукояткою пістолета. Він показав Вітторії, щоб облишила телефон.
Та йому підморгнула. Гвардієць аж почервонів з люті.
Ленґдон відійшов від дверей і
— Дай Бог, щоб ви не помилялися, бо цей хлопець явно не в захваті!
— Чорт забирай! — вилаялась Вітторія, тримаючи слухавку біля вуха. — Це автовідповідач.
— Автовідповідач? — здивувався Ленґдон. — У Папи в кабінеті автовідповідач?
— Це не був кабінет Папи, — сказала Вітторія, поклавши слухавку. — Це було кляте тижневе меню клятого ватикансь-кого буфету!
Ленґдон слабко усміхнувся гвардійцеві за дверима, який сердито дивився на них крізь скло, викликаючи по рації Оліветті.
Комутатор міста Ватикан розташований в уфіцціо ді комунукаціонепозаду пошти. Це відносно невеличке приміщення з вось-миканальним комутатором Согеїсо 141.Через нього проходить понад дві тисячі дзвінків на день, більшість із яких автоматично перемикають інформаційну систему на записування.
Єдиний сьогодні черговий оператор зв’язку сидів і спокійно попивав міцний чай. Йому було приємно усвідомлювати, що він належить до небагатьох працівників, яким цього вечора дозволено залишатися в місті. Щоправда, настрій трохи псувало те, що під його дверима постійно стирчать швейцарські гвардійці. Ескорт до туалету,думав оператор. Яке приниження доводиться терпіти заради святого конклаву!
На щастя, дзвінків цього вечора було небагато. А може, це не так уже й на щастя,думав він. Останнім часом світ дедалі менше цікавиться подіями у Ватикані. Журналісти телефонують рідше, і навіть усякі психи вже не так докучають. Прес-служба сподівалась, що довкола сьогоднішнього конклаву здійметься більше святкової метушні. На жаль, так не сталося. Хоч на майдані Святого Петра стояло повно автофургонів преси, усе це були здебільшого стандартні італійські та європейські видання. І серед них тільки декілька інформаційних агентств світового масштабу… та й ті, поза всяким сумнівом, послали сюди своїх giornalisti secondari.
Оператор, стиснувши в долонях горнятко з чаєм, застановився, як довго сьогодні все триватиме. Мабуть, десь до півночі,думав він. У наш час більшість кардиналів ще задовго до початку конклаву знає, хто має найвищі шанси стати наступним Папою, тож сам конклав більше нагадує три-чотиригодинний ритуал, ніж реальні вибори. Звичайно, завжди є ризик, що в останню мить між кардиналами виникне незгода і тоді церемонія може іатягнутися до світанку… або й ще довше. 1831 року конклав тривав п’ятдесят чотири дні. Не сьогодні,сказав собі оператор. Ходили чутки, що цей конклав буде максимально коротким і репортери ще сьогодні побачать білий дим.
Роздуми оператора перервав дзвінок на одній із внутрішніх ліній.
— Citta del Vaticano, prego? — відповів він.
У телефоні хтось швидко говорив італійською. Акцент невиразно нагадав операторові вимову швейцарських гвардійців — правильна італійська з легким нальотом швейцарського варіанта французької. Однак особа, що дзвонила, аж ніяк не могла бути швейцарським гвардійцем.
Почувши жіночий голос, оператор від несподіванки аж встав і мало не розлив чай. Він іще раз подивився на комутатор. Так і є, він не помилився. Внутрішній номер. Дзвонять із міського телефону, Це мусить бути якась помилка!подумав він. Жінка у Ва-тикані? Сьогодні ввечері?
Жінка говорила швидко й схвильовано. Оператор пропрацював на комутаторі не один рік і чітко розрізняв, коли розмовляє з pazzo..Ця жінка не була схожа на божевільну. Вона говорила настійливо, але логічно. Спокійно й чітко. Збентежений, оператор слухав, про що вона його просить.
— II camerlengo? — перепитав він, усе ще намагаючись визначити, звідки ж це, чорт забирай, вона дзвонить. — Боюсь, що не можу вас з’єднати… так, я знаю, що він в кабінеті Папи, але… скажіть іще раз, хто ви така?., і ви хочете попередити його про… — Оператор зовсім розгубився. Усі в небезпеці?Як? — І звідки ви телефонуєте? Може, я краще повідомлю швейцарських… — Оператор замовк на півслові- Ви сказали, де ви знаходитесь? Де?
Приголомшений, він слухав, тоді прийняв рішення.
— Не кладіть слухавку, — сказав і, не дочекавшись відповіді, перемкнув жінку на режим очікування. Тоді подзвонив на прямий номер командира Оліветті. Неможливо, щоб вона дзвонила з…
Слухавку взяли моментально.
— Per lamor di Dio! — вигукнув знайомий жіночий голос. — З’єднайте ж мене, чорт забирай!
Двері офісу швейцарської гвардії з тихим шипінням відсунулися. Гвардійці розступилися, даючи дорогу командиру Олі-нетті, який влетів, неначе ракета. Зайшовши за ріг і побачивши свій кабінет, він пересвідчився, що гвардієць, якому він доручив наглядати за бранцями, казав по рації правду: Вітторія Ветра стояла біля його столу й розмовляла по його приватному телефону.
Che coglioni che ha questa!подумав він. Ну зараз я їй дам!
Червоний з люті, він швидко підійшов до дверей і з розгону мстромив ключ у замок. Відчинив двері й з порога запитав:
— Ви що робите?
Вітторія не звернула на нього уваги.
— Так, — казала вона в слухавку. — І я мушу попередити…
Оліветті вирвав від неї слухавку і підніс до вуха.
— Хто це, чорт забирай?!
Але вже наступної миті його негнучке тіло якось обм’якло.