Янголи і демони
Шрифт:
— Думаю, що так.
— Мені треба переговорити з ним особисто.
— Вибачте, я не можу дати вам його номера, доки не знатиму хоч приблизно…
— Конклав опинився в небезпеці. Це все, що я можу сказати. Редакторка записала. лили мені час. До побач.
— Хвилинку, — сказала вона. — Можете почекати на лінії?
Редакторка перевела дзвінок у режим очікування й потягнулась. «Вираховувати» по телефону всяких психів дуже непросто, але цей інформатор щойно пройшов два неформальні тести на достовірність інформації. По-перше, він відмовився назвати своє ім’я, а по-друге, готовий був якнайшвидше закінчити розмову. Шукачі слави чи наживи
На її щастя, репортери живуть у постійному страху пропустити сенсацію, і тому колеги рідко сварили її за те, що інколи вона давала їхній телефон якомусь маніяку. Змарнувати п’ять хвилин — для репортера невелика біда. А пропустити сенсацію — ка-.' тастрофа.
Позіхаючи, вона подивилась у комп’ютер і набрала ключове '
іслово «Ватикан». Побачивши ім’я репортера, що стежив за j конклавом, усміхнулась. Це був новачок, Бі-бі-сі перетягнула ЙОГО З ЯКОЇСЬ низькопробної ЛОНДОНСЬКОЇ газетки, щоб ВІН вів І деякі буденні репортажі. Зарплату йому стовідсотково дали | найнижчу. І.
Він там, мабуть, знудився до смерті, чекаючи весь цей час, щоб записати свій десятисекундний сюжет. Напевно буде радий тро- | хи урізноманітнити програму. |.
Редакторка записала з екрана номер телефону репортера Бі-] бі-сі у Ватикані. Тоді запалила нову сигарету і продиктувала, но- мер незнайомцеві, що чекав на телефоні. j
– Із цього нічого не вийде, — сказала Вітторія, нервово міряючи кроками кабінет Папи. Вона подивилась на камерарія. — Нехай навіть швейцарські гвардійці мінімізують електронні перешкоди — щоб уловити хоч якийсь сигнал, вони мусять опинитися практично насамому контейнері. І це за умови, що він нічим не відгороджений… Що, як його поклали в металеву скриньку і закопали десь на території комплексу? Або ж запхали в якусь металеву вентиляційну трубу? Тоді вони його ніяк не вирахують. А крім того, що, як серед самих швейцарських гвардійців є зрадник? Хто може гарантувати, що в цих Пошуках усе буде чисто?
Камерарій був> такий виснажений, що навіть не мав сили сперечатися.
— То що ви пропонуєте, міс Ветро?
Вітторія мало не скипіла. Хіба це не очевидно!
— Япропоную, сер, щоб ви вжили інших заходів безпеки невідкладно.Ми можемо сподіватися всупереч усьому, що Оліветті зі своїми людьми таки знайде антиматерію. Але визирніть у вікно. Бачите цих людей? Бачите будинки по той бік п’яца? Фургони преси? Туристів? Цілком можливо, що вони перебувають у радіусі вибуху. Треба діяти зараз.
Камерарій розсіяно кивнув.
Вітторія була у відчаї. Оліветті всіх переконав, що часу в них удосталь. Проте Вітторія знала: щойно інформація про загрозу Ватикану просочиться назовні, на майдані за лічені хвилини ніде буде яблуку впасти. Вона вже якось спостерігала щось ехоже під швейцарським парламентом, коли терористи тримали в ньому заручників і погрожували вибухом. Тоді на'май-дані перед будівлею парламенту зібралися тисячі цікавих, яким кортіло побачити, чим усе закінчиться. Попри попередження поліції про небезпеку, натовп тільки густішав і присувався щораз ближче до стін. Ніщо так не збуджує людську цікавість, як людська трагедія.
— Сеньйоре, — не відступалась Вітторія, — убивця мого батька ходить десь по Риму. Кожна клітина мого тіла рветься туди, щоб його знайти.
Камерарій не відповідав.
Вітторія відчувала, як у неї калатає серце. Чому швейцарські гвардійці не можуть вистежити клятого вбивцю? Цей покидьок — ключ до всього! Він знає, де антиматерія… Чортзабирай, він знає, де кардинали! Достатньо його спіймати — і всі проблеми вирішаться.
Вітторія відчувала, що починає втрачати контроль над собою. Цей жахливий стан — безсилля й розпач — вона лише невиразно пам’ятала з дитинства, із часів, проведених у сиротинці. У тебе є засоби,казала вона собі, у тебе завжди є засоби.Але це не допомагало. Думки заважали, душили. Вона була дослідницею і вміла розв’язувати задачі. Але ця задача не мала розв’язку. Яка інформація тобі потрібна? Чого ти хочеш?Вона наказувала собі дихати глибоко, але вперше в житті не могла. Вона задихалася.
Голова в Ленґдона розколювалась; йому здавалось, що він балансує на межі божевілля. Він дивився на Вітторію й камерарія, але зір заступали якісь жахливі картини: вибухи, натовп журналістів, відеокамери, чотири людські тіла з таврами на грудях…
Шайтан… Люцифер… Носій світла… Сатана…
Зусиллям волі він викинув із голови ці диявольські образи. Усе це — ретельно спланований терористичний акт,нагадав він собі, чіпляючись за дійсність. Навмисне створений хаос.Йому пригадався семінар. у Редкліффському інституті перспективних досліджень, який він відвідав, коли вивчав символіку преторіанців. Відтоді він почав сприймати тероризм по-іншому.
— Тероризм, — казав професор, — має єдину мету. Що це за мета?
— Убивати невинних людей? — припустила одна студентка.
— Ні. Убивство — тільки побічний продукттероризму.
— Продемонструвати силу?
— Ні. Навряд чи існує слабший аргумент.
— Викликати страх?
— Правильно. Усе дуже просто: мета тероризму — сіяти страх і паніку. Страх підриває віру в інститути влади. Він ослаблює ворога зсередини… і спричиняє неспокій у масах. Запишіть це. Тероризм неє виявом люті. Тероризм — це політична зброя. Бачачи, що влада безсила, люди втрачають віру.
Утрата віри…
Чи, власне, про це тут ідеться? Цікаво, думав Ленґдон, як від-реагують християни в усьому світі, дізнавшись, що кардиналів винищують, як нікчемних собак. Якщо навіть віра священнослужителя не здатна захистити від злодіянь сатани, то на що ж сподіватися всім нам — простим смертним? Біль у голові застугонів сильніше. Ленґдонові здавалося, що він чує голоси, які переконують його кожен у своєму.
Віра тебе не врятує. Медицина і пневмоподушки — ось що тебе врятує. Бог тебе не захистить. Тебе захистить лише розум. Просвітлення. Вір у щось таке, що дає реальні результати. Скільки часу минуло відтоді, як хтось ходив по воді? Сучасні дива творить наука… комп’ютери, вакцини, космічні станції… навіть божественне чудо настання, світу. Матерія з нічого… у лабораторії. Кому потрібний Бог? Нікому! Наука — ось наш бог.