Янтарне скло
Шрифт:
Мері пішла тією кам'яною стрічкою, на яку вийшла — та, описавши велику дугу, вела до обраної нею групи дерев. Що ближче жінка підходила, та більше її вражав розмір їхніх стовбурів — діаметр дерев перевищував довжину будинку, у якому вона жила, а висота… Щодо висоти можна було лише здогадуватися.
Підійшовши до першого стовбура, вона поклала долоні на ніби порізану глибокими борознами золотаво-червону кору, її ноги по щиколотку провалювалися у прілі коричневі листки розміром із її стопу, і йти було дуже м'яко та приємно. За мить її оточила хмара якоїсь мошкари, поруч
Вона пройшлася по гайку з таким відчуттям, ніби потрапила до собору: тут витав характерний спокій, а все довкола ніби тягнулося догори й було просякнуте благоговінням.
Аби дійти до цього місця, Мері знадобилося більше часу, ніж вона гадала. Вже наближувався полудень, адже промені світла, що проникали сюди крізь крону, були майже вертикальними. Мері сонно подумала, чому ті травоїдні тварини не шукають в тіні притулку — бодай упродовж найспекотніших годин дня.
Незабаром вона дістала відповідь.
Було надто жарко, щоб рухатися далі, й Мері прилягла відпочити між коренями одного з велетенських дерев, опустила голову на рюкзак і поринула у дрімоту.
Десь двадцять хвилин вона лежала із заплющеними очима, коли раптом, вириваючи її з напівсну, неподалік від неї пролунав якийсь гучний тріск, і земля під нею затрусилася.
За декілька секунд звук повторився. Стривожена, Мері різко сіла, спробувала прийти до тями та краєм ока помітила якийсь рух — по землі котився круглий предмет діаметром десь із метр. Нарешті він зупинився й завалився набік.
Тут згори впало ще одне жорно, цього разу дещо ближче від неї. Мері побачила, як воно врізалося у величезний, схожий на опору моста корінь і покотилося геть.
Думки про те, що одна з цих штуковин могла впасти на неї, було досить, щоб вона схопила рюкзак та побігла геть із лісочка. Що це було? Може, насіння дерев?
Поглядаючи вгору, Мері знову пробралася в тінь і наблизилася до одного з цих жорен. Поставивши його на ребро, вона покотила його на відкритий простір і поклала на траву, щоб ретельно оглянути.
Предмет був майже досконало круглим, а його ширина дорівнювала ширині долоні. У його центрі виднівся отвір — мабуть, тут він прикріплявся до дерева. Він був не дуже важким, але надзвичайно твердим, його покривали якісь волокна, укладені колом — можна було провести рукою в один бік, але не в інший. Мері провела по поверхні лезом ножа, але там не залишилося жодного сліду.
Тут їй здалося, наче її пальці стали гладкішими. Вона понюхала їх і відчула, що, крім запаху пилу, від них походить якийсь слабкий аромат. Знову подивившись на величезну «насінну коробочку», вона побачила, що в центрі колесо трохи поблискує, а торкнувшись цього місця, відчула, що воно слизьке: це виділялася якась олія.
Мері поклала жорно на землю та подумала, яким шляхом ішла еволюція цього світу.
Якщо її здогади про всесвіт були слушними й той дійсно, як на те вказувала квантова теорія, являв собою скупчення множинних світів, то деякі з них відкололися від її власного набагато раніше, ніж інші. І в цьому світі напрям еволюції, безперечно, сприяв поширенню величезних дерев і тварин зі скелетом у вигляді ромба.
Жінці почала відкриватися вузькість її наукового світогляду. Вона не знає ні ботаніки, ні зоології, ні геології — тобто є неосвіченою, мов дитина.
Але тут Мері почула низьке, схоже на віддалений грім рокотання. Напрямок, із якого він доносився, було важко визначити, проте за кілька секунд жінка побачила хмарку пилу, що рухалася по одній із кам'яних доріг — до гаю, біля якого вона стояла, а отже, і до неї. До тієї хмари ще було не менше милі, але пересувалася вона досить швидко, і Мері раптом відчула тривогу.
Вона знову кинулася до дерев. Побачивши щілину між двома величезними коренями, вона залізла туди та, мов із-за бруствера, почала з-за кореня спостерігати за хмарою пилу, яка неухильно наближалася.
Від того, що відкрилося очам Мері, все перед її очима закрутилося. Спочатку це було схоже на банду рокерів на мотоциклах, потім їй спало на думку, що це можуть бути тварини на колесах. Але ж це було неможливо — жодна тварина не може мати коліс! Тож залишалося тільки не повірити власним очам.
Створінь було десь із десяток. Вони були приблизно одного розміру з тими травоїдними, котрих вона бачила вранці, але худорлявіші за них, крім того, сірого кольору. У них були рогаті голови та невеличкі хоботи, і їхні кінцівки також були розташовані немов по вершинах ромба, але передні та задні ноги якимось чином перетворилися в ході еволюції на колеса.
«Але коліс не існує у природі», — повторював голос у неї в голові. Цього просто не може бути — для цього потрібна вісь із цілком віддільною від неї втулкою, що обертається, а природа просто не могла створити чогось подібного!
Проте коли тварини, наблизившись до неї на відстань десь із п'ятдесят метрів, зупинилися й коли вляглася здійнята ними курява, Мері разом усе зрозуміла й навіть не стримала сміху — така буря емоцій охопила її.
Ці колеса були насінними коробочками, котрі вона бачила. Ідеально круглі, легкі та тверді — кращої конструкції годі було й бажати. Створіння просували в отвір усередині коліс задню та передню ноги та використовували бокові кінцівки, щоб відштовхуватися від землі та рухатися вперед. Милуючись їхньою винахідливістю, вона не забувала і про обережність — їхні роги виглядали страшенно гострими, і навіть із такої відстані вона бачила в їхніх поглядах розум і цікавість.
І вони шукали її!
Одна із тварин показала на колесо, відкочене жінкою від лісочка, зійшла з дороги та поїхала до нього. Наблизившись, вона хоботом поставила його сторчма та покотила до своїх товаришів.
Вони стовпилися навколо колеса і почали обережно торкатися його своїми дужими гнучкими хоботами, і Мері відчула, що сприймає те цвіркання, клацання та гукання, котре вона чула, як вирази несхвалення. Вона втрутилася у природний перебіг подій у цьому світі, і це було помилкою.