Янтарне скло
Шрифт:
— Ви промовили це наче мимохідь, — сказала пані Кольтер, — наче я мусила добре це знати… Але як це може бути? Усі світи створені Господом, чи не так? Він існував завжди, принаймні, до того, як виникло все інше. Як же він може «почати існувати»?
— Це стало відомо ангелам, — відповів Огунве. — Декого з нас також шокувала звістка про те, що Господь не створював усесвіт. Може, творець існував, а може, й ні — нам це невідомо. Ми лише знаємо, що якоїсь миті Господь узяв владу до своїх рук, що потім відбулося повстання ангелів, що проти нього також боролися деякі люди. Це — останнє повстання.
— Але якими є наміри лорда Ізраеля? Що це за світ і навіщо він прийшов сюди?
— Він привів нас сюди тому, що цей світ є порожнім. Я маю на увазі, тут немає розумного життя. Ми не колонізатори, пані Кольтер. Ми прийшли сюди не для того, щоб завойовувати, а для того, щоб будувати.
— Він що, збирається напасти на небесне царство? Огунве окинув жінку спокійним поглядом.
— Ми не збираємося вторгатися в небесне царство, — сказав він, — але якщо воно прагне напасти на нас, то хай буде готове до війни, адже ми до неї готові. Пані Кольтер, я цар, але пишаюся тим, що допомагаю лордові Ізраелю будувати світ, у якому немає царств і королівств. Там не буде ні царів, ні єпископів, ні попів. Небесне царство стало відоме під цією назвою Тому, що Господь підніс себе над рештою ангелів. Але нам таке не потрібно, і цей світ є іншим. Ми наміряємося стати вільними громадянами небесної республіки.
Пані Кольтер хотіла почути більше — в неї на язиці крутилося ще з десяток питань, — однак цар вирушив далі, не бажаючи змушувати свого начальника чекати, тож жінці довелося поквапитися.
Сходи були такими довгими, що коли вони нарешті досягли низу, небо над ними майже зникло з очей. Вже на середині дистанції сили майже облишили пані Кольтер, але вона не стала скаржитися, а зціпила зуби та йшла далі. Зрештою вони увійшли до величезного підземного залу, освітленого якимись кристалами, вмурованими в колони, які підтримували стелю. Під стелею було видно якісь конструкції, драбинки, та містки, по яких снували зайняті роботою люди.
Коли пані Кольтер підійшла, лорд Ізраель розмовляв зі своїми командирами. Не надавши жінці можливості відпочити, він пішов по величезному приміщенню, час від часу на мить зупиняючись, аби перекинутися декількома словами з якимись людьми. Повітря було густим і теплим. Пані Кольтер звернула увагу на те, що, мабуть, для зручності лорда Роука на кожній колоні на висоті людського зросту було прилаштовано кронштейн, на який міг би всістися яструб, отже, галівесп'янин завжди мав змогу взяти участь у бесіді.
Але лорд Ізраель не став затримуватися у залі — на дальньому його кінці охоронець відчинив важкі подвійні двері та пропустив їх на платформу біля залізниці. На них чекали антаричний локомотив і невеликий закритий вагон.
Машиніст уклонився, а його коричнева мавпа-деймон, побачивши золотавого деймона пані Кольтер, сховалася за ноги чоловіка. Лорд Ізраель щось сказав машиністові та жестом запросив своїх супутників сідати у вагонетку, котра, як і підземний зал, була освітлена світними кристалами на срібних бра, прикріплених до панелей із червоного дерева.
Щойно лорд Ізраель зайняв своє місце у вагонетці, потяг м'яко вирушив, слизнув уздовж платформи, увійшов до тунелю і різко набрав швидкості. Лише перестук коліс на гладких рейках свідчив про те, що вони кудись рухаються.
— Куди ми ідемо? — спитала пані Кольтер.
— До арсеналу, — стримано відповів лорд Ізраель, відразу відвернувся й тихо заговорив з ангелом.
Пані Кольтер звернулася до лорда Роука:
— Мілорде, а ваших агентів завжди посилають на завдання парами?
— Чому ви питаєте?
— Просто з цікавості. Коли ми з деймоном познайомилися з галівесп'янами в печері, то мене дуже вразило те, як вправно вони б'ються і як швидко ухвалюють рішення.
— А чому вразило? Ви не очікували, що люди такого розміру можуть бути вправними бійцями?
Відчувши у словах лорда Роука величезну гордовитість, жінка холодно на нього подивилася.
— Ні, не очікували, — відповіла вона. — Я гадала, ми легко з вами впораємося, але перемога була на вашому боці. Я визнаю свою помилку. Проте чи завжди ви б'єтеся парами?
— Хіба ви з вашими деймонами не складаєте пару? Ви очікували, що ми заздалегідь надамо вам перевагу? — промовив галівесп'янин, і його зарозумілий погляд, чудово видимий у м'якому світлі кристалів, застеріг пані Кольтер від подальших розпитувань.
Вона скромно опустила очі та решту шляху мовчала.
Минуло декілька хвилин. Жінка відчувала, що потяг везе їх донизу, ще глибше до осердя гори. Важко було сказати, наскільки далеко вони заглибилися, але приблизно за чверть години від початку поїздки вагонетка стала вповільнювати хід. Вони під'їхали до платформи, освітленої надзвичайно яскравими як після темряви тунелю антарични-ми ліхтарями.
Лорд Ізраель відчинив двері, і вони увійшли до приміщення, такого паркого та пропахлого сірою, що пані Кольтер ледь не задихнулася. Повітря дзвеніло від ударів могутніх молотів та пронизливого виску заліза по каменю.
Охоронець зачинив за ними двері на платформу, і шум наче подвоївся, а спека хвилею вдарила їм в обличчя. Спалах палючого світла змусив їх прикрити очі долонями; лише на Ксафанію, здається, не діяв цей шалений напад звуку, світла та температури. Коли чуття пані Кольтер пристосувалися до цієї атмосфери, вона з цікавістю озирнулася.
У своєму світі вона вже бачила горна та металообробні заводи, але найбільший із них виглядав би тут як сільська кузня. Молоти розміром із будинок за мить підносилися до далекої стелі, аби метнутися донизу та одним ударом розплющити залізний брус діаметром зі стовбур дерева, змусивши, здавалося, здригнутися всю гору. Із проходу в кам'яній стіні витікала річка сірчаного розплавленого металу. Час від часу її загачували адамантові ворота, і вируюча сяюча рідина через канали та шлюзи розходилася по незліченних виливницях, аби у хмарі пекельного диму затвердіти та охолонути. Велетенські валки та прокатні стани різали, пресували та згинали листи заліза завтовшки з дюйм так, ніби це був цигарковий папір, а потім страшенні молоти знов і знову розплющували його, накладаючи метал на метал із такою силою, що окремі шари перетворювалися на одне ціле.