Янтарне скло
Шрифт:
Він перехрестився та навшпиньках підкрався до ліжка. Лорд Роук приготувався вистрибнути, проте юнак лише прислухався до розміреного дихання пані Кольтер, придивився, чи вона спить, і так само тихо підійшов до столика, що стояв біля ліжка.
Він накрив долонею лампу світильника та увімкнув його, при цьому шкіра між його пальцями засвітилася червоним.
Потім він почав роздивлятися речі, що лежали на столику, схилившись над ним так низько, що його ніс майже торкався поверхні. Проте того, що йому було потрібно, він, судячи з усього, не знайшов: на столику лежали декілька монет, перстень та наручний годинник пані Кольтер, але брата Луїса, вочевидь, цікавило щось інше.
Він знову наблизився до сплячої й, нарешті побачивши потрібну йому річ, ледь чутно розчаровано крякнув. Лорд Роук збагнув причину замішання нічного відвідувача: предметом його інтересу був медальйон на золотому ланцюжку, що висів на шиї пані Кольтер.
Лорд Роук тихо вирушив уздовж плінтуса до дверей. Священик перехрестився — він збирався торкнутися пані Кольтер. Затамувавши подих, він схилився над ліжком, і тут золотава мавпа заворушилася.
Молодий чоловік завмер як стояв, із витягнутими руками. Його деймон-кролик тремтів біля його ніг, і лорд Роук думав, як нерозумно поводиться лихо-злодій — деймон міг би постояти на варті. Мавпа уві сні перевернулася на інший бік і знову завмерла.
Після хвилини перебування в ролі воскової фігури брат Луіс простяг тремтячі руки до шиї пані Кольтер. Він рився там такий тривалий час, аж галівесп'янин вирішив, що перш він розстебне застібку, розвидниться. Але нарешті замок піддався, і чернець обережно взяв медальйон та виппостався.
Брат Луїс ще не встиг повернутися, а лорд Роук уже нечутно вислизнув із кімнати. Він почекав у темному коридорі, поки юнак навшпиньках не вийде назовні й не поверне за собою ключ, а потім пішов услід за ним.
Брат Луїс пішов до вежі, й коли голова Суду відчинив йому двері, лорд Роук непомітно прошмигнув до кімнати та сховався за розп'яттям у її затіненому куті.
Отець Макфейл був не сам: алетіометрист Фра Павел кохався у своїх книжках, а біля вікна, нервуючись, стояв ще один чоловік, богослов-практик із Больвангара. Обидва вони підвели голови.
— Мої вітання, брате Луїс, — промовив голова. — Мерщій покажіть його мені, сідайте поруч!
Фра Павел відсунув одну із своїх книжок, і молодий чернець поклав на стіл золотий ланцюжок. Поки отець Макфейл порався із застібкою, всі інші уважно за ним спостерігали. Доктор Купер запропонував кишеньковий ножик, і за його допомогою голова нарешті розстебнув медальйон і голосно видихнув.
Аби краще бачити, що там лежить, лорд Роук здерся на стілець. У світлі гасової лампи наче виблиснуло золото — у медальйоні лежав локон золотавого волосся. Голова Суду почав крутити його в руках і навертати на палець.
— Ми впевнені, що це волосся належить дитині? — спитав він.
— Я особисто впевнений, — пролунав слабкий голос Фра Павела.
— Цього вистачить, докторе Купер?
Блідолиций чоловік низько уклонився, взяв локон із рук отця Макфейла та підніс його до світла.
— О, звичайно, — промовив він. — Вистачило б однієї волосинки. Ціле пасмо зайве.
— Дуже радий це чути, — сказав голова. — А тепер, брате Луїс, ви повинні повернути медальйон на шию нашої леді.
З ченця наче випустили повітря: він сподівався, що його роль скінчилася. Голова Суду поклав волосся в медальйон та замкнув замочок, озирнувшись при цьому, й лорд Роук змушений був відступити в тінь.
— Отче, — промовив брат Луїс, — я, безперечно, виконаю ваш наказ, але дозвольте поцікавитися: навіщо вам волосся дитини?
— Ні, брате Луїс, я не скажу вам цього, адже це вас збентежить. Ми самі про все подбаємо. Можете йти.
Юнак узяв медальйон та вийшов, поборовши в собі почуття образи. Лорд Роук подумав, чи не піти слідом за ним і розбудити пані Кольтер в ту мить, коли чернець повертатиме медальйон на місце, проте дізнатися, що замислили ці люди, було важливіше.
Коли двері зачинилися, галівесп'янин повернувся в затінок і почав слухати.
— Як ви дізналися, що в неї було це волосся? — спитав науковець.
— Кожного разу, згадуючи дитину, вона клала руку на медальйон, — відповів голова. — А тепер, як швидко все буде напоготові?
— Знадобиться декілька годин, — промовив доктор Купер.
— Розкажіть, що ви робите з волоссям?
— Ми поміщаємо його в резонаційну камеру. Розумієте, кожна людина унікальна, і розташування її генів є неповторним. Щойно його буде проаналізовано, інформація кодується в низку антаричних імпульсів і передається на установку націлювання. Вона встановлює точні координати джерела матеріалу, у даному випадку волосся — хай там де це джерело перебуває. Загалом цей процес використовує Певні положення єресі Бернарда-Стокса, а саме уявлення про множинність світів…
— Не переймайтеся, докторе. Фра Павел повідомив мені, що дитина перебуває в іншому світі. Будь ласка, продовжуйте. Отже, бомба спрямовується за допомогою волосся?
— Так. На ті волоски, від яких були відрізані ці.
— І коли вона детонує, дитину буде знищено, хоч де вона наразі знаходиться?
Учений затамував подих і тихо промовив:
— Так.
Потім він нервово ковтнув і повів далі:
— Для цього потрібна величезна кількість енергії, антаричної енергії. Ви знаєте, що для початку ланцюгової реакції в урановій атомній бомбі знадобиться велика кількість вибухівки, і так само цей апарат потребує струму колосальної сили — лише так можна вивільнити набагато більшу енергію процесу розривання. Я гадав…
— Я так розумію, місце, де має вибухнути бомба, не має значення?
— Так. У тім-то й річ — вона вибухне де завгодно.
— І вона вже цілком готова?
— Тепер, коли в нас є волосся, питання лише в енергії.
— Я передбачив це. Для наших цілей було реквізовано гідроантаричну станцію в Сен-Жан-Лес-Ов. Вона виробляє достатню кількість енергії, чи не так?
— Так, — відповів науковець.
— То ми розпочнемо зараз же. Будь ласка, займіться апаратом, докторе Купер: якомога швидше підготуйте його для транспортування. Погода в горах швидко змінюється., і незабаром почнеться буря.