Ярлик на князівство
Шрифт:
Витримавши ефектну паузу, великий князь голосно звернувся до присутніх (вважалося, що до самої історії):
— Великий народе московський! Московіти! Мої любі піддані! Піклуючись про ваш добробут і спокій у нашому великому князівстві, я привіз вам велику княгиню московську — аж із самого Берліна! — злегка вклонився до білявки, котра ще грайливіше посилала навсібіч повітряні поцілунки. — Як кажуть, прошу любити і жалувати за руським звичаєм: принцеса Марія із всесвітньо відомої історичної німецької династії Гогенцоллернів, з роду самого Фрідріха Вільгельма, короля
Віднині вона ваша матушка московська!
Оркестр заграв туш.
Принцеса Марія з династії Гогенцоллернів з роду самого Фрідріха Вільгельма, прусського короля, а тепер велика московська княгиня, завертілася, все ще посилаючи повітряні поцілунки та білозубу посмішку великому московському народові. Присутні на вокзалі захоплено вітали свою велику княгиню, стрекотіли теле- і кінокамери, спалахував магній. Протектор бурхливо зааплодував, показуючи усім своїм видом, що й він причетний до такої епохальної події, як одруження великого московського князя з німецькою принцесою.
— Великий народе московський! Московіти! — знову заговорив Йосип ІV Джугашвілі, то соваючи під вуса свою декоративну люльку, то виймаючи її. — Я повернувся з Берліна, могутньої і славетної столиці тисячолітнього рейху. Мій візит у дружню нам країну був зело успішним і продуктивним. Я привіз вам мир і дружбу фатерлянда, нашого друга і захисника на найближчі п’ять років. Це запорука нашого процвітання! Слава арійцям великого Адольфа! Слава великій Московії!
Перон потонув у вигуках схвалення. Оркестр щось грав — то бравурне, то релігійне. Тлусті попи в чорнющих рясах кадили перон. Найбільший піп гудів потужним голосом як в ієрихонську трубу:
— Слава на віки вічні його величності Йосипу ІV Джугашвілі, великому князеві Московському! Довгих літ і князівства його величності, батькові нашому і керманичу! Слава, слава великій княгині Московській, принцесі Марії і нашій віднині матушці!
— Слава великому німецькому народові і його уряду! — лунали здравиці з іншого боку. — Другу і брату великого московського народу!
— Під мудрим керівництвам його величності Йосипа ІV Джугашвілі, під прапором Адольфа Гітлера — вперед до нових перемог! Бог з нами! Наша Русь як ніколи могутня і вона семимильними кроками йде до свого світлого майбуття!!!
Оркестр не вгавав.
Публіка на пероні аж шаліла від вірнопідданих почуттів. Великий Московський князь і його така ж велика московська княгиня розкланювалися й посилали на всі боки свої вітання та посмішки.
«Хай я не імператриця, а всього лише княгиня, але й це немало, адже я нарешті на троні», — гордовито думала принцеса Марія.
Тим більше, рейхсканцлер наостанку їй наказував:
— Будеш слідкувати за Йосипом — це твоє головне завдання, завдання рейху. Слідкувати і слідкувати! Аби він не вдарився, бува, в сепаратизм і не поперся створювати велику російську імперію на одній шостій земного суходолу! Велика Німеччина тебе не забуде! — Далі перейшов на шепіт: — Сподіваюсь, я добре тебе влаштував, моє золотце?
Рейхсканцлер, коли ще ходив у простих міністрах, теж був її коханцем і вона тоді ним вертіла як хотіла. Щедрим він був коханцем, допоміг їй, дочці простого булочника, утвердитися в статусі принцеси, і вона це пам’ятала. Та й нині не без його допомоги утвердилася в статусі великої княгині московської — як не пам’ятати. Правда, і обов’язки на неї покладені великі — бути в Московії очима і вухами рейху. Разом з протектором та іншими наглядачами — явними і таємними, а їм несть числа, від співробітників при канцелярії князя до кухарів та прибиральниць у Кремлі — і вона це виконає. Знайома робота, не вперше.
— Слава тисячолітньому рейху! — від почуттів, що аж переповнювали її, верескнула велика княгиня і високоповажний натовп на пероні в одну горлянку вигукнув:
— Слава великому московському князеві!
— Слава!!!
— Слава!!! Слава!!!
(Що, що, а кричати «слава!» на Русі здавна уміли — та ще своїм правителям).
Тим часом його величність здійняв над головою блискучу срібну цяцьку на такому ж срібному ланцюгові, велику і певно важку, що по формі нагадує перевернутий місяць — молодик.
— Ось він, ярлик! — вигукує Йосип ІV Джугашвілі захоплено, на одному подихові. — Ярли-ик!!! Не фігня якась! За даними штучками колись наші князі їздили в пониззя Волги до ханів Золотої Орди, а мені в Берліні чи не на блюдечку піднесли! Заслужив!
З цими словами, повертівши над головою ярликом, великий князь надіває його через голову і ярлик опиняється у нього на грудях.
— Радуйся, народе московський — ярлик на князівство у нас!
Сонячний промінь дістався ярлика на княжих грудях, срібло спалахнуло мертвим, але блискучим вогнем і всі на знак покори перед всемогутнім ярликом посхиляли покірні голови, які, як відомо, меч не січе…
Вже коли від вокзалу й до Кремля мчав урядовий кортеж, Йосип ІV, погладжуючи в себе на грудях ярлик, міг нарешті розслабитись і перевести подих.
Слава Богу, все скінчилося добре, як клята німчура каже, гут — віднині він під захистом ярлика, що давав йому найвищу владу в князівстві. Віднині ніхто з бажаючих поборотися з великим князем за владу, не зважиться проти нього виступити — ярлик його захищатиме надійно. З ним він у повній безпеці.
Кортеж стрімко мчав вулицями Москви (на час проїзду кортежу вони вже йменувалися спецтрасою) — під безперервне і загрозливе виття сирен. Вів кортеж боярин, начальник особистої охорони великого князя.
Попереду — три автомобілі. Перший вів кортеж, за ним дорожня поліція, а вже за нею джип охорони і лише потім «Мерседес — пульман» його величності з великою княгинею, за ними знову джип охорони, резервна машина, потім реаномобіль з лікарями та медапаратурою, знову дорожня поліція і нарешті резервні автомобілі.
Вздовж усієї спецтраси — від вокзалу й до Кремля, — товпляться московіти — в ранзі зустрічаючих.
На час проїзду кортежу їх силоміць зігнано і кожній групі виділено певне місце — від стовпа номер такий-то до стовпа номер такий-то, де вони мають стояти і прапорцями вітати великого князя.