Загибель Уранії
Шрифт:
А батько розповідав так хапливо, наче знав, що йому лишилося жити кілька годин.
— …Можна було б написати найтрагічніший роман про те, як гинули мої товариші, щоб дати мені змогу втекти… Я присягнувся розповісти усьому світові про таємницю Кейз-Ола! Айт, любий, — все може статися — запам'ятай: треба знищити Кейз-Ола, цього скаженого пса! Я написав про найголовніше. Орган Робітничої партії «Голос робітника» — надрукує.
— Не треба, любий… — з тоскною приреченістю повторювала мати. — Ну, хоч не підписуй свого імені!
— Ні, ні, люба!
Він таки й не підписав. Але рукопис до редакції поніс сам.
Вечірні дайлерстоунські газети, як завжди, повідомили про цілу низку пригод. Вкоротив собі віку невідомий, що вистрибнув з вікна редакції газети «Голос робітника». Отруїлася недоброякісними консервами літня жінка в готелі «Комфорт». Поліція за різні злочини арештувала за день дев'ятнадцятеро монійців. Гангстери забили чотирьох. І ніхто з читачів вечірніх газет не знав, що в цьому списку першими були Айтові батько та мати і всі ті, хто хоч краєчком ока зазирнув у небезпечний рукопис. Агенти Кейз-Ола виявились дуже оперативними. Айт залишився живий чудом. А втім, яке там чудо? Мати, певне, знала, що на неї чекає. Ледве батько вийшов, вона послала Айта з речами зняти невеличку кімнату десь у протилежній частині Дайлерстоуна. Вона переконливо доводила, що треба негайно змінити квартиру, і Айт повірив їй… а тому й не побачив її більше.
День радості став для Айта днем печалі. Того дня скінчилося Айтове дитинство.
О, цей підліток добре напакостив Кейз-Олу! Протягом багатьох місяців поліцаї щоранку з прокльонами здирали наліплені на стінах найзалюдненіших вулиць написані ще неміцним почерком листівки однакового змісту — про Уранію та про злочини, які вчинив Кейз-Ол проти сотень тисяч людей. В листівках наводились імена й цифри — адже чернетки батькового рукопису лишилися в Айта. «Місіс Ляйт, — писалося в одній з листівок, — Вейншін-стріт, 76. Ваш чоловік, інженер Ляйт, ще не загинув. Він працює електрозварювальником у чотирнадцятому тунелі Уранії, передає вам своє сумне привітання і благає врятувати його. На доказ того, що ми говоримо справді від його імені, наводимо ті пестливі слова, які відомі тільки вам: «Мій квітунчик». Місіс Ляйт, рятуйте свого чоловіка».
Усі, що не поховали своїх померлих рідних власноручно, тепер сподівались зустрітися з ними знову. На вулицях Дайлерстоуна подеколи відбувалися сутички між жінками і поліцаями через оті листівки. Якісь спритні типи зуміли використати навіть людське горе: вони фотографували Айтові листівки, а потім продавали відбитки за шалені гроші.
Фотокопії потрапляли не тільки до рук дрібних шахраїв. Одна по одній вони просочувалися за кордон, з'являлись на сторінках газет і в телевізійних передачах. Союз Комуністичних Держав у офіційній ноті запропонував урядові Монії з'ясувати статус острова Свята і висловити свої міркування щодо повідомлень у пресі. Перед будинком конгресу Монії та перед палацом Кейз-Ола влаштовувалися мітинги.
І ніхто не міг би навіть припустити, що все це справа рук тихого, скромного і бідного підлітка, слухача підготовчих курсів Технологічного коледжу — Айта, що жив у пансіонаті для небагатих.
Невдовзі Айт вичерпав усі факти і зрозумів, що більше нічого зробити не може.
Гостра туга за батьком та матір'ю вже минула. Ненависть до Кейз-Ола лишилась. Айт став замкнутий.
Ні, він був хорошим, веселим товаришем, який ділився своїми незначними секретами і охоче слухав секрети інших. Але про найголовніше Айт не говорив нікому. Він не хотів, щоб хтось навіть випадково, необережним словом зрадив його, перешкодив би здійснити мрію його життя.
Ой, як хотілося Айтові розповісти про все це Мей! Слова гіркоти й суму самі просилися на язик. І коли б ще трохи, коли б Мей теж була відвертішою, він не витримав би. Як добре, що цього не сталося! Мей, мабуть, не зрадила б його, не побігла б до поліції. Але навіть сама думка про те, що тільки їй одній, підлій, продажній, він розкрив найсокровенніші тайники свого серця, була б нестерпною…
— Уранія!.. — прошепотів старик за плечима Кейз-Ола.
На сцену виходить жінка
Айт стояв за плечима звичайнісінької людини, одягненої в сірий комбінезон з м'якої вовни, дивився на потилицю, вкриту тоненьким шаром дбайливо пригладженого попелястого волосся, прислухався до хрумтіння соковитих фруктів на ще міцних, мабуть, зубах і не вірив сам собі: невже це той, що має на своїй совісті більше злочинів, аніж наймерзенніший з гангстерів Монії?!
Молодий не на свої літа, худорлявий, з швидкими розумними темними очима. Дзеркала, поставлені в ніші одне проти одного, відбивали його постать у незліченній кількості екземплярів. Здавалося, з кінця в кінець світу простяглася ціла низка Кейз-Олів… І за спиною кожного з них стоїть Айт.
Айт кліпнув очима. Якась дуже важлива, надзвичайно вагома думка зродилась у мозкові, але ще не могла набути чіткості… Низка Кейз-Олів, низка Айтів… Досить Айтові вихопити з кишені пістолет — і мільйони Айтів у дзеркалі зроблять те саме. Ще один рух — і впадуть, почнуть корчитися в агонії всі Кейз-Оли…
Айт глянув на переповнений зал. Пузаті й худорляві, бліді й червонопикі, низенькі й високі, старі й молоді — всі оці наймудріші, тобто найбагатші, здавалися на один штиб. Що змінилося б, коли б отут, в ніші, сидів не Кейз-Ол, а хоча б отой огидний товстун з червоними випнутими губами вампіра?.. Мабуть, у нього теж є такий Айт, що прагне помститись за смерть свого батька та матері, за викрадену кохану, за понівечену юність…
В Айта похололо на душі. Він мимохіть приходив до висновку, якого так уперто уникав під час дискусій з каторжанами-комуністами на Зорі Кейз-Ола і з самим собою в останній час: терор одинаків нічого не змінить у Монії, потрібна одностайна рішуча боротьба мільйонів людей проти всієї системи.
Кейз-Ол — Шлунок Дванадцятий монійською мовою. Ця людина в сірому комбінезоні не тільки не соромиться свого непривабливого імені, а, навпаки, пишається ним. Воно дісталося йому в спадщину ще від того пірата, який був прозваний Шлунком за свою неймовірну зажерливість та жадобу.
Весь рід Кейзів, не гребуючи ніякими засобами, тільки те й робив, що накопичував скарби. Та Кейз-Ол перевершив усіх своїх предків. Завдяки фінансовим махінаціям він став найбагатшою людиною Монії. Друга всепірейська війна, і особливо монополія на атомну та водневу зброю, підвищили його статок до астрономічної цифри… Тепер він прагне нової війни!
— Пане мій радник! — різкий голос Кейз-Ола пролунав так несподівано, що Айт аж здригнувся. — Можна обминути преамбулу. Гадаю, наймудрішим не варто нагадувати загальновідоме.