Загибель Уранії
Шрифт:
З запізненням більш як на годину в тоскному дзвоні ефіру почулося знайоме шипіння передавача, а слідом за тим — тихий голос:
— «Сину», «Сину», відгукнись! Я викликаю тебе вже сьомий день… Відгукнись, «Сину»! Ввімкнись хоч на секунду!
Затамувавши подих, слухав Айт і не відповідав. Ні, це не був голос названого батька. До нього зверталася жінка, можливо, зовсім юна дівчина, якщо судити з дзвінкого, схвильованого голосу.
— «Сину», відгукнись! «Батько» загинув… Я — «Мати». Вір мені, «Сину»! Я — «Мати». Я маю передати тобі заповіт
Голос тремтів, уривався. Певно, жінка вже втратила надію одержати відповідь.
— Я викликаю тебе тричі на добу, «Сину»: о нульовій, сороковій і шістдесятій годині. Якщо ти мене чуєш, відповідай.
Мовчить Айт. «Не відгукуйтесь ні на чий голос», — сказав свого часу професор Лайн-Еу. В Айта все викликає підозру: і те, що «Мати» з'явилась без жодного попередження, і те, що вона не знає домовленого часу зв'язку. Але голос такий щирий. Мимохіть хочеться вірити, що він належить не ворогові, а другові, якого так бракує.
— «Сину», ввімкнись хоч на секунду… Коліщатко — загинуло. Потрібне ще одне, дуже потрібне!.. Вір мені, «Сину»!
Ні, це вже був не той Айт. Якщо раніше він у кожному бачив можливого зрадника, то тепер хотів бачити друга, людину.
Пальці хапливо полізли під пахву, намацали тумблер передавача. Ні слова в ефір — тільки коротке шипіння генератора. Але й цього було досить, щоб голос дівчини враз забринів радісно:
— Чую, «Сину», чую! Дякую, любий! Слухай мене, слухай! Якщо все зрозумієш — наприкінці ввімкнешся ще один раз, останній. «Батька» забили пастирі. Вони знищили коліщатко. На їхній нараді було вирішено підтримати війну. Тобі загрожує небезпека, «Сину»! Пильнуй! Слухай мене завтра о нульовій.
Сухо клацнуло — вимкнувся передавач. Майже машинально Айт сховав навушник і повільно пішов до ліфта. Йому було гірко й тоскно, в серці закипала глуха лють.
Рідного батька забив Кейз-Ол. Названого — Братство. Спільники й натхненці виявились зрадниками, ледве запахло баришами, які може принести війна.
З'явилися нові вороги і нові друзі. Незнайома дівчина підхопила ту ниточку, яку впустив Лайн-Еу. Щасти тобі!..
Лють розросталась, тоскнота минала. Небезпека не лякала Айта, навпаки, мобілізувала, надавала йому рішучості. Боротьба вступила в гостру фазу. Ну що ж, хай буде так.
Айт поніс Кейз-Олу перший сніданок. Трильйонер глянув на нього якось чудно — недовірливо й запитливо. Він ніби порівнював, зважував і не міг дійти певного висновку.
Айт витримав цей пронизливий погляд. Як і личило Псойсові, дужче зсутулився, тривожно заморгав повіками.
— Хто? — Кейз-Ол дістав з шухляди і поклав на стіл записку, в якій Айт одразу ж упізнав свого листа до Мей.
— Я…
— Чому?
— Він помирав і просив передати.
— Що ще доручив тобі зробити отой… — Кейз-Ол з підкресленою байдужістю зазирнув до записки, — отой, як його…
— Нічого.
— Гм… Дивно. А міс Мей скаржиться, що ти вже тричі в'язнув до неї
Це була правда. І найстрашніше полягало в тому, що зрадницею стала сама Мей. Маючи доступ до всіх звукозаписувальних злагод, Айт після кожної розмови перевіряв усі прилади і знав, що підслухування неможливе.
— Він закляв мене моїм життям розповісти міс усе.
— Гм… Не впізнаю тебе, не впізнаю… — Кейз-Ол хитнув головою, задумливо почухав підборіддя, витяг і поклав на стіл круглу металеву коробочку. — А це?
Коли б не попередження незнайомої «Матері», Айт, мабуть, не втримався б в оцю мить. Перед ним лежала котушка з магнітофонним записом Наради. Братство не тільки відцуралось свого агента, а й зрадило його!
І все ж в Айта вистачило сили волі зіграти найщиріше здивування. Щодо першого, мовляв, винний — каюсь. А оцієї котушки — і в очі не бачив!
— Падлюки! — Кейз-Ол, вже не стримуючи себе, шпурнув коробочку геть і взяв Айта за комір. — Ти, старий дурень, став сліпим, глухим… і доброчесним, як п'яний піп! Свайн був не один. Спільники лишилися! Чуєш? Знайти!
— Знайду… знайду… — злякано хитав головою Айт, а сам мало не реготав: аякже, діждешся!.. — Так, значить, це Свайн утнув таку штуку! Ну, подумайте ж, який мерзотник!
Щасливий збіг обставин допоміг Айтові уникнути провалу. Може, Братство не повідомило про хірургічний експеримент професора Лайн-Еу і не назвало свого агента на ім'я, а може, Кейз-Ол не повірив версії, схожій на байку, — в усякому разі, провина лягла на забитого Свайна. Але Айт уже добре знав Кейз-Ола: неясна підозра мучитиме його доти, доки не будуть розплутані всі ниточки.
І справді, Кейз-Ол їв неуважно. Потім і зовсім одсунув майже повну тарілку.
— А чому Свайн не спробував мене вбити, коли ти був у лікарні?
Айт винувато хитнув головою: звідки ж, мовляв, мені знати, ясновельможний?
— Так, він міг спробувати. Але не зробив цього. Чому? Їм потрібен був ти, бо… Гм, заповіт у малахітовому сейфі… Цифровий замок, секрет якого відомий тільки тобі… — Кейз-Ол здивовано підвів брови, а потім примружив очі. Голос його пролунав вкрадливо. — Гадаю, ти не забув того числа, яке треба набрати на дисках? То принеси мені засургучований пакет. Нашого з тобою нащадка вже немає! Отже, знищимо й заповіт, так? Адже вмирати зарано!
В Айта похололо в грудях. Він підійшов до врізаного в стіну велетенського сейфа, на дверях якого біліли коліщатка з цифрами. Їх можна крутити як завгодно, але з мільйона мільйонів комбінацій тільки одне число ввімкне всі контакти одночасно і електромотори відтягнуть засувки з вольфрамової сталі. Шукати це число наосліп — марна річ. Цілого життя людини не вистачить, щоб перебрати всі можливі комбінації з шістнадцяти цифр. Посилатися на послаблення пам'яті після операції не можна: якщо Псойс це число знав, то забути його він міг би тільки тоді, коли б зовсім утратив розум. Якщо знав… А може, це завдання — провокаційне?