Загублена земля. Темна вежа III
Шрифт:
Він слабко розумів, що стрілець невблаганно дивиться на нього, що Сюзанна криком під'юджує демона, але її голос дедалі слабне. А на тому боці дверей кричить Джейк — від жаху чи вже в агонії?
Едді не звертав на них уваги. Він витяг ключ із намальованої замкової щілини, з дверей, що тепер стали справжніми, і пильно на нього подивився, намагаючись пригадати ту невинну радість, яку відчував у дитинстві, — щастя бачити зрозумілу форму в чомусь безглуздому. І місце, де він припустився помилки, одразу знайшлося — воно було настільки очевидним, що Едді не міг збагнути, як він його взагалі не помітив. «Мабуть, у мене точно була пов'язка
— Ніж, — сказав він і простягнув руку, як хірург в операційній. Без зайвих слів Роланд поклав ніж йому на долоню.
Едді затис лезо ножа між великим і вказівним пальцем правої руки і схилився над ключем, не помічаючи граду, що періщив по неприкритій шиї. Обрис у дереві проступив чіткіше, в усій своїй гарній і невідпорній справжності.
Едді зробив надріз.
Один раз.
Обережно.
Від середини s–подібної карлючки на кінці ключа відділилася, закручуючись, тонка, майже прозора смужка ясеневого дерева.
На тому боці дверей знову пронизливо закричав Джейк Чемберз.
38
Ланцюг, гуркочучи, відірвався, і Джейк важко впав на коліна. Охоронець дверей переможно заревів. Тинькова лапа вхопила його за пояс і потягла до входу в коридор. Джейк спробував було впиратися ногами в підлогу, але це не допомогло. Лапа тільки стиснула його міцніше і потягнула далі. Дерев'яні скалки й іржаві гвіздки–нігті впиналися в шкіру.
Скидалося на те, що голова велетня застрягла на вході до коридору, як корок у пляшці. Від зусиль, докладених, щоб дістатися туди, грубі риси мармизи набули нової форми — потвора стала схожа на якогось гидкого троля. Рот широко розтулився, готуючись прийняти жертву. У відчаї Джейк навпомацки пошукав у кишені ключа, щоб скористатися ним як оберегом, але, звісно, ключ залишився у дверях.
— Відпусти, гад! — закричав він і що було сили рвонувся назад, вигнувши спину, наче олімпійський чемпіон зі стрибків у воду, й забувши про поламані дошки, що поясом із гвіздків впиналися в тіло. Аж раптом він відчув, що джинси на стегнах трохи зісковзнули й хватка лапи дещо послабилася.
Джейк знову заходився пручатися. Потвора сердито стиснула лапу, але джинси з'їхали до колін, і Джейк упав на спину. На щастя, наплічник пом'якшив удар, тож падати було не так боляче. Мабуть, прагнучи вхопити жертву надійніше, лапа ослабила хватку. Цієї миті Джейк трохи підтягнув коліна вгору, і коли лапа знову мідно стислася, штовхнувся ногами. Натомість рука потягнула його на себе, і сталося те, на що сподівався Джейк: чудовисько стягло з нього джинси (разом із другою кросівкою), і він знову був вільний. Бодай на одну мить. Він побачив, як чудовисько повернуло лапу на зап'ястку з дощок і потрісканого тиньку та запхало джинси собі до рота. Побачив і притьмом поповз на руках і колінах до засипаного землею проходу в дверях, не зважаючи на уламки битого скла від люстри, прагнучи якомога швидше добутися ключа.
І був уже майже біля дверей, коли лапа вхопила його за голі ноги й знову потягла до себе.
39
Нарешті ключ був готовий. Форма відтворена бездоганно.
Едді вставив його назад у замкову щілину й натиснув.
На частку секунди йому запаморочилося в голові. І він зрозумів, чому, щойно подивився крізь дверний прохід: хоч він і дивився згори вниз, тобто вертикально, але бачив усе горизонтально, так, як зазвичай бачить людина. Перед його очима наче розгорталася оптична ілюзія, створена призмами і дзеркалами. А потім він побачив, що Джейка щось тягне по всипаному битим склом і уламками тиньку коридором. Лікті волочаться по підлозі, литки стискає велетенська рука. Попереду на нього чекав гігантський потворний рот, з якого виривалася якась біла імла — невідомо, дим то був чи курява.
— Роланде! — закричав Едді. — Роланде, його вхопи…
Але не встиг доказати, бо його збило з ніг.
40
Сюзанна розуміла, що її підняло вгору й закрутило у вирі. Світ навколо здавався розмитим, наче вона мчалася на каруселі: поставлене сторч каміння, сірі небеса, земля, всипана великими градинами… а ще прямокутний отвір, що скидався на прочинену ляду в землі. Звідти долинали чиїсь крики. Демон у тілі Сюзанни нестямно борюкався, бажаючи одного: втечі. Але він не міг вийти, поки Сюзанна йому не дозволила.
— Давай! — кричав Роланд. — Відпускай його, Сюзанно! Заради свого батька, відпускай його НЕГАЙНО!
І вона відпустила.
Не без Деттиної допомоги вона створила в своїй уяві щось на кшталт пастки з вовняних ниток, а тепер, за командою Роланда, просто їх перерізала. І відчула, як демон корком вилетів із неї, а всередині виникла страшенна спустошеність, жахлива порожнеча. Проте ці відчуття миттєво змінилися іншими: полегшенням і водночас — опоганеністю та бажанням якнайшвидше відмитися від бруду.
Коли невидимий демон відлітав, вона встигла спостерегти його обриси, такі несхожі на людські. Він був подібний до ската і мав величезні закручені крила. Внизу бовталося щось схоже на страшний гігантський гак. Вона радше відчула, ніж побачила, як промайнула ця істота над розверстою дірою в землі. Побачила Едді, який дивився вниз широко розплющеними очима. Побачила Роланда, котрий широко розставив руки, щоб упіймати демона.
Стрілець заточився назад, мало не збитий з ніг невидимим тілом. А потім знову подався вперед, стискаючи в руках порожнечу.
Стрибнув у дверний отвір і зник з очей.
41
Зненацька коридор Маєтку затопило біле світло. Об стіни й поламані дошки підлоги задріботіли, відскакуючи навсібіч, градини. Джейк почув спантеличені вигуки й побачив, як у дверях з'явився стрілець. Зайшов, наче згори стрибнув. Руки він виставив перед собою, зчепивши кінчики пальців.
І тут Джейк відчув, як його нога прослизає в пащу охоронця дверей.
— Роланд! — пронизливо скрикнув він. — Роланде, допоможи мені!