Загублена земля. Темна вежа III
Шрифт:
— «Ширінька на липучці»? — перепитав Джейк. — Яка дурна назва для пісні.
— Та ні, прикольна, — сказав Едді. — Ти просто спізнився на десять років, друже.
— Краще нам уже лягати, — сказав Роланд. — Завтра рано вставати.
— Я під цю дурню заснути не зможу, — категорично заявив Едді. А потім, трохи повагавшись, сказав те, що було в нього на думці з того самого ранку, як вони витягли блідого й перестрашеного Джейка крізь двері в цей світ. — Роланде, а тобі не здається, що нам час по черзі розповісти кілька історій? Раптом виявиться, що ми знаємо більше, ніж гадаємо?
— Так, час для цього вже майже настав. Але не в темряві. — Роланд перекотився на бік, натягнув на себе ковдру і, судячи з усього, заснув.
— Господи, — сказав Едді. — Як у нього все просто. — І гидливо присвиснув крізь зуби.
— Правильно він каже, — погодилася Сюзанна. — Едді, лягаймо спати.
Він усміхнувся й поцілував її в кінчик носа.
— Добре, мамусю.
За п'ять хвилин вони з Сюзанною, попри весь барабанний дріб, спали мов убиті. Але від Джейка сон втік. Він лежав, дивився на чужосвітні зорі і слухав рівний ритмічний стукіт, що долинав з пітьми. Можливо, то Юни танцювали свій шалений танець під «Ширіньку на липучках», доводячи себе до нестями перед ритуальним жертвоприношенням.
Він думав про Блейна Моно — поїзд, який так швидко перетинав величезний населений примарами світ, що за ним тягнувся хвіст звукового вибуху. Цей хід думок привів його до Чарлі Чух–Чуха, якого списали на всіма забуту запасну колію, коли з'явився новий локомотив «Берлінгтон–Зефір». Він згадав вираз фізії Чарлі, яка за задумкою художника мала бути жвавою й приємною, але чомусь справляла інше, протилежне враження. Подумав про Залізничну Компанію Серединного світу та великі пустирі, що простиралися між Сент–Луїсом та Топікою. Згадав, що Чарлі був у повній боєготовності, коли він знадобився містерові Мартіну, що Чарлі міг сам дудніти в свій гудок і підкладати вугілля собі в паливню. І Джейкові знову стало цікаво, чи це, бува, не Машиніст Боб зіпсував «Берлінггон–Зефір», щоб дати своєму дорогесенькому Чарлі другий шанс.
Нарешті барабанний дріб припинився так само зненацька, як і почався, і Джейк нарешті зміг заснути.
16
Йому снився сон, але не про тинькового велетня.
Натомість снилося, що він стоїть на чорному асфальті шосе десь посеред Великого Пустиря в західному Міссурі. З ним був Юк. Обабіч автостради виструнчилися залізничні попереджувальні знаки — білі, Х–подібні, з червоними ліхтариками посередині. Ліхтарики блимали, дзвенів дзвінок.
І тут з південного сходу, поступово наростаючи, долинуло гудіння, неначе блискавка потрапила всередину пляшки й застрягла там.
Він наближається, сказав Джейк Юкові.
Ається! погодився Юк.
Аж раптом виявилося, що просто на них, розтинаючи повітря, мчить рівниною велетенська рожева проява довжиною колеса зо два. Поїзд був низький і мав форму кулі. Побачивши його, Джейк перелякався на смерть. Два величезних вікна спереду поїзда, що виблискували на сонці, скидались на очі.
Безглуздих запитань не треба, сказав Джейк, звертаючись до Юка. З тобою він не грає в ігри. Він просто страшний чух–чух поїзд, що зветься Блейн Негідник.
Зненацька Юк стрибнув на колію і сів, притисши вуха до голови. Золотисті очі горіли вогнем. Зуби відчайдушно вишкірилися.
Ні! закричав Джейк. Юк, ні!
Але Юк не звертав на нього уваги. Рожева куля мчала просто на крихітну фігурку пухнастика–шалапута, що насмілився кинути її виклик. Здавалося, це гудіння повзає по тілу Джейка, і з носа тече кров, і кришаться пломби в зубах.
Він стрибнув, щоб врятувати Юка, і тієї ж миті на них налетів Блейн Моно (чи це був Чарлі Чух–Чух). І Джейк прокинувся, весь спітнілий. Його били дрижаки. Важка ніч притискала його рукою до землі. Джейк перекотився на інший бік і почав відчайдушно шукати рукою Юка. Уже перелякавшись було, що шалапут зник, він нарешті намацав пальцями шовковисту шкурку. Юк пискнув і зацікавлено подивився на нього сонними очима.
— Все добре, — прошепотів Джейк. У горлі пересохло. — Поїзда нема. Мені наснилося. Лягай спати, малюк.
— Юк, — погодився шалапут і знову заплющив очі.
Джейк перекотився на спину і дивився на зорі. «Блейн
не просто негідник, — подумав він. — Він небезпечний. Дуже небезпечний».
Так, можливо.
«Жодних «можливо»!» відчайдушно наполягала його свідомість.
Гаразд, Блейн — негідник, і це факт. Але в його іспитовому творі про Блейна говорилося ще дещо, правда ж?
Блейн — це правда. Блейн — це правда. Блейн — це правда.
— Господи, я вже нічого не тямлю, — прошепотів Джейк. Він заплющив очі й за кілька секунд уже міцно спав. Більше цієї ночі йому нічого не наснилося.
17
Приблизно опівдні наступного дня вони зійшли на верхівку чергового схилу і вперше побачили міст через Сенд. Він перетинав річку там, де вона звужувалася, повертала на південь і текла повз місто далі.
— Господи Ісусе, — тихо сказав Едді. — Сьюз, тобі це нічого не нагадує?
— Так.
— А тобі, Джейку?
— Так… схоже на міст Джорджа Вашингтона.
— Стопудняк, — погодився Едді.
— Але що міст Джорджа Вашингтона робить у Цинциннаті? — спитав Джейк.
Едді уважно на нього подивився.
— Де–де, синку?
— Тобто в Серединному світі, — засоромився Джейк. — Ну ви розумієте.
Тепер Едді дивився на нього ще уважніше.
— А звідки ти знаєш, що це Серединний світ? Коли ми підійшли до дороговказа, тебе з нами не було.
Джейк запхав руки в кишені штанів і заходився зосереджено вивчати свої черевики.
— Уві сні бачив, — буркнув він. — Авжеж не через батькового турагента забронював.
Роланд торкнувся плеча Едді.