Законсервована планета (на украинском языке)

Бердник Олесь Павлович

Вiкторiя, мов загiпнотизована, дивилася в обличчя Гершера i гарячково думала: що робити?

Гєршер, уже заспокоївшись, сiв за стiл i, полегшено зiтхнувши, сказав:

– Отже, вiдповiдайте - згоднi?!

Вiкторiя мовчала. Блiдiсть розливалась по її обличчi. Але вона блискавично подумала: вихiд лише один!

Замiсть вiдповiдi дiвчина несподiвано вихопила з кишенi маленький браунiнг i спрямувала його в груди Гершеру:

– Нi! Так не буде! Ви не зробите такої пiдлостi, мерзотнику! Ви, ради своїх егоїстичних iнтересiв,

хочете позбавити все людство єдиної реальної надiї на рятунок!..

Гєршер позеленiв вiд злостi. В наступну хвилю вiн потягся до стола i натиснув кнопку тривоги. Вслiд за тим пролунав пострiл, i президент похитнувся.

– Проклята.
– прохрипiв вiн, падаючи в крiсло.

У Вiкторiї потемнiло в очах. Але вона опанувала себе i, оглянувшись, метнулася дверей.

Назустрiч їй в кабiнет влетiв височенний лакей i, поглянувши на закривавленого Гершера, кинувся до Вiкторiї...

Та дiвчина недарма займалася спортом. Склавши два кулаки разом, вона вдарила його в груди, i - здоровило-лакей впав додолу, смiшно махнувши руками... Вiкторiя вискочила в коридор. Весь будинок Гершера пiднявся на ноги...

Серце дiвчини забилося: куди втiкати?

Загупали кроки в переходах i коридорах - це мчалися до кабiнету охоронцi.

Вiкторiя миттю вибiгла по крутих схiдцях на плоский дах будинку i опинилася бiля малесенького гелiкоптера, в якому Гершер робив недiльнi прогулянки. Радiсний крик вирвався у Вiкторiї з грудей. Вона стрибнула на сидiння, заревли мотори, i спортивна машина легко попливла в повiтрi.

Охоронцi вискочили на дах лише тодi, коли гелiкоптер був за пiвкiлометра вiд космодрому Академiї...

Шлях був лише єдиний! Треба втекти на зорельотi, щоб Гершер не мiг здiйснити свiй план. Через кiлька хвилин гелiкоптер приземлився бiля естакади, де поблискувало гiгантське тiло зорельота.

Вiкторiя вискочила з сидiння, хутко побiгла по схiдцях до люка. Охоронцi корабля, знаючи Вiкторiю як одного з конструкторiв i пiлота, мовчки дивилися на неї. Але через кiлька секунд в ворота космодрому ввiрвався автомобiль. В ньому сидiв Гершер i, потрясаючи закривавленою рукою, кричав:

– Затримайте, затримайте злочинницю!

Пролунали пострiли. Вiкторiя похитнулася, зойкнула. Та отвiр був рядом. Останнiм зусиллям вона впала в нього...

Дверi автоматично закрилися...

Гершер пiдскочив до охоронцiв:

– Негайно включiть високочастотний випромiнювач! Треба вивести з ладу електрообладнання корабля...

Два охоронцi побiгли до управлiння космодрому.

Та було пiзно! Загримiли дюзи корабля, гарячий смерч ударив у лиця присутнiх. Спалахнуло слiпуче полум'я, ослiпило на хвилину Гершера, а коли вiн вiдкрив очi, то зорельот уже зник у глибинi неба.

Вхопивши себе за волосся, Гершер впав на землю i завив якось по-собачому вiд безсилої злоби...

....................

...Тим часом всi радiостанцiї свiту невпинно ловили радiопередачу з космольота Тригуба. Люди Землi з тривогою i надiєю прислухалися до слiв iнженера, якi передавалися в ефiр потужними станцiями.

Валерiй через кожнi десять хвилин повiдомляв Землю про полiт.

– Алло! Земля! Проходжу через орбiту Марса! Корегую шлях корабля вiдповiдно до даних, якi одержанi з допомогою обсерваторних радiотелескопiв! Радiотелескоп зорельота ще не в силi знайти планети... Буду шукати, коли наближусь до орбiти Плутона!..

– Алло! Земля! Швидкiсть зорельота - п'ятсот кiлометрiв на секунду! Наближаюся до поясу астероїдiв... Радiолокатор сигналiзує, що попереду кiлька метеоритiв. Треба маневрувати!..

Потiм голос став тривожним:

– Алло! Земля!.. Я вiдчув удар ззовнi! Очевидно, маленький метеорит вдарився в космольот!..

– Алло! Вийшов зi строю радiолокатор! Справи поганi!.. Алло! Земля!.. Якщо мiй корабель загине - не чекайте, а негайно посилайте корабель з атомним зарядом! Не допускайте планету близько - бо тодi небезпеку не можна буде вiдвернути!..

Мiльйони радiослухачiв на Землi зблiдли... Через кiлька хвилин Тригуб знову заговорив:

– Проходжу через метеорний рiй! Вiдчуваю, що допустив помилку! Треба було обiйти пояс астероїдiв поза площиною орбiти!..

Раптом люди на Землi почули якийсь вибух, потiм протяжний свист i, нарештi, слабий голос Тригуба:

– Алло! Нещастя! Алло!..

I все! Бiльше нiчого на Землi не чули!..

...Хвиля страшного вiдчаю прокотилася в грудях мiльйонiв людей. Та в наступну годину Всесвiтня Академiя Наук звернулася з закликом до народiв свiту:

– Зберiгайте спокiй, люди Землi! Академiя зробить все, щоб врятувати людство! Ще не все втрачено! Залишилася невиконаною друга половина плану, про який говорив росiйський iнженер Тригуб!..

– Спокiй i ще раз спокiй, люди Землi!..

...А в холоднiй Гренландiї в захмарене небо линули клуби диму вiд атомних вибухiв, заражуючи атмосферу радiоактивним пилом. То повним ходом йшла пiдготовка страшного проекту Гершера...

Вiдчай i неясна надiя рвали мiльйони сердець!..

Кiлька тижнiв мали вирiшити - жити людству чи вмерти безглуздою смертю...

ЗУСТРIЧ У КОСМОСI

Вiкторiя опам'яталася лише тодi, коли зорельот вирвався за межi земної атмосфери. Швидкiсть безперервно збiльшувалася. В головi темнiло. З руки Вiкторiї текла кров темним струмочком, але вона не могла поворухнути навiть пальцем...

Напружуючи волю, Вiкторiя дивилася в перископ, на якому телемеханiзм проектував зображення Землi. Ось все меншою стає куля рiдної планети, тане в фiолетовiй безоднi Космосу. Ще кiлька хвилин - i перевантаження закiнчилося. Нiби гора звалилася з плечей дiвчини. Вона включила регулятор для рiвномiрного прискорення зорельота, потiм з трудом пiдвелася i почала перев'язувати руку...