Замкнена кімната
Шрифт:
— Але ж їх нема вдома.
— Ох, дурненький. Я там прибирала пилосмоком, а скінчивши, захряснула двері. Та, мабуть, надто сильно, бо защіпка підскочила й опустилася в прикручене кільце. Тепер їх не відчиниш.
Мартін Бек натиснув на двері. І справді не відчиняються.
— Гачок на дверях, а кільце на одвірку, — пояснила Рея. — І обоє міцно прикручені.
— Ну, і як тепер туди зайти?
Рея здвигнула плечима.
— Мабуть, доведеться вдатися до сили, — сказала вона. — Давай. Як то кажуть, на це і є в хаті чоловік.
Мабуть, у нього був дуже безглуздий вираз, бо Рея знов засміялася. Тоді легенько погладила його по щоці зворотним боком касті і сказала:
— Кинь їх. Я сама якось відчиню. Але бачиш — ось тобі й замкнена кімната. Не знаю тільки, котрий варіант.
— А не можна щось просунути в щілину?
— Немає щілини. Я ж кажу, що сама ставила защіпку. І прикрутила її міцно.
Справді, он скільки він натискав, двері не відставали від одвірка.
Рея взялася за ручку, скинула правий капець і вперлася ногою в одвірок.
— Стривай, я сам, — сказав Мартін Бек.
— Гаразд, — погодилась вона і пішла до своїх гостей у кухню.
Мартін Бек хвилину оглядав двері. Тоді зробив те саме, що й Рея: вперся ногою в одвірок, і взявся за ручку. Вона була давня, міцно зроблена.
Нема іншого способу, якщо не вибивати шплінтів із завісів.
Він натиснув раз не з усієї сили, тоді вдруге вже наліг як слід. Та аж за п'ятим разом защіпка відскочила. Гвинти, зарипівши, висмикнулися з деревини, і двері відчинились.
Це були ті гвинти, що тримали гачок. Кільце на одвірку і далі щільно прилягало до дошки. Воно було вилите разом із пластинкою з чотирма дірочками на шурупи.
Гачок навіть не вискочив з кільця — широкий, негнучкий, видно, сталевий.
Мартін Бек озирнувся довкола. Дитяча кімната була порожня, і вікно зачинене наглухо.
Доведеться пересунути защіпку й. кільце на кілька сантиметрів, бо навколо давніх дірок деревина була поколена.
Він пішов до кухні, де точилася жвава розмова про геноцид у В'єтнамі, і спитав:
— Реє, де в тебе інструменти?
— Он там, у скриньці.
Рея показала ногою, оскільки в руках тримала дротики — вона вчила дівчат щось плести.
Він знайшов долото й викрутку, але Рея спинила його.
— Нема чого з цим квапитись. Бери чашку й посидь з нами. Анна напекла таких смачних булочок.
Мартін Бек сів і почав їсти свіжу булочку. Спершу він неуважно прислухався до розмови, та потім у його мозку ніби ввімкнулася магнітофонна стрічка з записом, зробленим у пам'яті одинадцять днів тому.
Розмова в коридорі Стокгольмського міського суду, що відбулася в четвер четвертого липня тисяча дев'ятсот сімдесят другого року.
Мартін Бек: Отже, ви вибили шплінти з завісів, відчинили двері й зайшла до квартири?
Кеннет Квастму: Так.
Мартін Бек: Хто зайшов перший?
Кеннет Квастму: Я. Крістіансон почав блювати від смороду.
Мартін Бек: Що ти зробив, коли зайшов? Опиши якнайдокладніше.
Кеннет Квастму: Стояв страхітливий сморід. У кімнаті було темнувато, але я помітив труп за два-три метри від вікна.
Мартін Бек: І що далі? Згадай геть усе.
Кеннет Квастму: Там не було чим дихати. Я обійшов тіло й опинився біля вікна.
Мартін Бек: Вікно було зачинене?
Кеннет Квастму: Так. І завіса спущена. Я намагався її підтягти, але нічого не виходило. Зіскочила пружина. Проте вікно треба було відчинити, щоб напустити повітря.
Мартін Бек: 1 що ти зробив?
Кеннет Квастму: Я просто відсунув завісу вбік і розчахнув вікно. Потім ми скрутили завісу й поправили пружину. Та це вже пізніше.
Мартін Бек: А вікно було зачинене?
Кеннет Квастму: Так. Принаймні на один гачок. Я його відчепив і відчинив вікно.
Мартін Бек: Ти не пам'ятаєш, то був спідній чи верхній гачок?
Кеннет Квастму: Добре не пам'ятаю, мабуть, верхній. А що було зі спіднім, також не пам'ятаю. Здається, я і його відчепив, але не певен цього.
Мартін Бек: Але ти певен, що вікно було зачинене зсередини?
Кеннет Квастму: Цілком певен. На сто відсотків.
Рея легенько штовхнула його ногою.
— Візьми ще булочку, чуєш?
— Реє, в тебе є ліхтарик?
— Є. Висить на цвяшку в коморі.
— Можна мені його позичити?
— Звичайно, можна.
— Мені треба вийти. Але я скоро повернуся й полагоджу двері.
— Чудово, — мовила Рея. — Іди.
— Бувай, — сказав Мартін Бек.
Він узяв ліхтарик, викликав по телефону таксі й поїхав просто на Бергсгатан. Там він кілька хвилин постояв на тротуарі, дивлячись через вулицю на одне з вікон третього поверху.
Потім обернувся. Перед ним здіймався кам'янистий пагорб Круноберезького парку, зарослий кущами.
Мартін Бек побрався вгору, поки опинився на такому рівні, як вікно. Звідти до нього було щонайбільше двадцять п'ять метрів. Він витяг кулькову ручку з нагрудної кишені і прицілився нею в темний прямокутник. Завіса була спущена: поліція заборонила власникові будинку тим часом здавати комусь ту кімнату, хоч як він обурювався.