Заповіт мисливця
Шрифт:
— Я з племені евенків. Мене звуть Майюл, по батькові Каундіга.
— А скажи-но, ти хрещена, православна? — розпитувала цікава тітонька.
— Хрещена, православна й письменна.
— Навіть так! Диви, який ти молодець, дівчинонько!
— Ну, тітонько, — чемно стримував свою родичку Родіон, — ви ж розпитуєте, наче губернський суддя. А Майюл полохлива, мов лань.
— Гляньте-но на нього! Кажеш, Родіонушко, лань, та ще й полохлива? Ото ж я й дивуюся, що вона збирається вийти заміж за такого дикого мисливця. Та ви ж сідайте! Фронько, як там самовар?
Тітка
— Ось тобі й маєш. Можна сказати, герой, гроза ведмедів, а ходить круг лані й тільки облизується! Добре, що тобі допоміг товариш! Інакше ти б ще казна-скільки жив у тайзі, мов самотній пугач. Може, й гукати навчився б. Ну, дівчинонько, запала ти мені в душу! У Родіонушки немає батьків, то благословіння вам дасть його тітка. А як у вас удома?
— У мене теж немає батьків. Десять років тому в нашому стійбищі спалахнула страшна хвороба, і багато людей померло. Мої батьки теж. Лишилося два брати й тітка. Вони дадуть мені посаг.
— Отже, зійшлися дві сирітки. Добре, що є на світі тітки. Яке ж це було б весілля без благословення, тоді небо й щастя вам не послало б.
Цілий тиждень приймала в себе тітка Гафія заручених і відкривала нареченій таємниці домашнього господарства, про які дівчина-евенка мала тільки приблизне уявлення.
— За місяць до весілля привезеш мені наречену ще раз — треба її ще дечому навчити. А весілля справимо в мене. І ніяких відмовок! Чи ти хочеш, щоб весілля відбулося під ялиною біля твого барлога в тайзі? Так, хлопче, діла не буде. Що б на це люди сказали! Чоловік ти солідний, перший мисливець на всю округу — а весілля в глушині тайги, де самі лише ведмеді грають у піжмурки. Е ні. А ти, дівчинонько, подбай, щоб ваші прийшли при повному параді. Ми таке весілля влаштуємо, що про нього десять років говоритимуть!
— Ну, це мої родичі люблять. Аби тільки на полюванні їм щастило. Інакше їх небагато прийде. Кожний день зими дорогий для мисливця. Полювання годує нас, а весілля в наших краях триває аж шість днів.
— А в нас буде сім! — весело додав Орлов, прощаючись з тіткою.
— Ай-я белапі таура! — вигукнула Майюл.
— Глянь, а це що значить?
— Бувайте здорові, тітонько! — пояснив Родіон, уже сидячи в санях, і ляснув бичем. Застоялий кінь рвонув з місця в кар'єр, і бубонці задзвеніли так, що аж луна пішла поміж будинками.
Так і вирішили. Турботи з підготовкою весілля взяла на себе тітка Гафія. Вона була рада, що стане центром уваги всього села і зможе похизуватися своєю незвичайною невісткою, яка затьмарить красою дочок усіх заздрісних сусідів.
Заручені повернулися до хатини Орлова, де Феклістов з Хатангіном цілий тиждень господарювали самі, чекаючи, поки приїдуть хазяїн та його обраниця.
Феклістов перестав читати й замислено гортав пошарпану книжку, яка, очевидно, пройшла через багато рук, перш ніж потрапила до фельдшера, а вже від нього до Співучої долини.
— Облиш свої думки, Хомичу, —
Феклістов вимушено посміхнувся й махнув рукою. Почав читати далі:
— «Китайські лікарі твердять, що жень-шень зміцнює організм людини й навіть омолоджує його. До вмираючих, яким давали відвар з кореня, поверталася свідомість, і вони ще деякий час жили — іноді годину, іноді навіть кілька днів.
Старі й нові лікарські книги свідчать, що цей корінь виліковує третину всіх відомих хвороб.
Відомий стародавній підручник з фармакології «Бень Цао-ганьму», що його написав знаменитий лікар за панування династії Мінів у тисяча п'ятсот дев'яносто шостому році, наводить понад сто рецептів виготовлення ліків з цього кореня.
У Лхасі, столиці Тібету, в головному монастирі старших лам навчали лікування хвороб за допомогою ліків з кореня жень-шеня. При китайському імператорському дворі була спеціальна лікарська колегія, яка досліджувала дію, вплив і силу кореня.
Простий люд, для якого жень-шень був недоступний, століттями складав різні легенди про рідкісний корінь.
Одна з них розповідає.
Колись давно жили два стародавні роди Сун Сін-лі та Сін Сао-вин. Вони ворогували між собою. Старшим сином роду Сун Сао-лі був хоробрий воїн Жень Шень. Він мав добре серце, захищав бідних і слабких. Ці якості юнак успадкував од своїх предків, які вели свій рід від царя лісових звірів — тигра. Старший син роду Сін Сао-вин, воїн Ші Хо, надзвичайний красень, був повною протилежністю Жень Шеню. Він був грубий, немилосердий і жорстокий. Ші Хо грабував і палив селища і винищував урожаї селян на їхніх полях. Обурений люд прийшов якось до Жень Шеня просити захисту. Жень Шень пообіцяв допомогу, вибрав слушний час, напав на Ші Хо, обеззброїв його й прикував до скелі. Одного разу він привів свою сестру Ліу Лу і показав їй полоненого. Дівчина закохалася в бранця: вночі, коли всі спали, вийшла тайкома з табору, звільнила Ші Хо і втекла з ним у гори. Однак Жень Шень переслідував утікачів і викликав противника на бій. Боротьба була запекла й довга. Жень Шень був дужчий, бо в ньому жив дух тигра, і він смертельно поранив Ші Хо. Ліу Лу, яка спостерігала бій з укриття, скрикнула від жаху.
Жень Шень оглянувся на сестру, а Ші Хо в ту мить зібрав свої останні сили й встромив кинджал у серце героя. І тут же обидва воїни вмерли.
У відчаї від горя Ліу Лу схилилася, поцілувала брата й коханого і пішла в ліс. Вона йшла й плакала. І всюди, куди падали сльози красуні, виростала чарівна квітка жень-шень, могутнє й чудодійне джерело життя.
Інша легенда розповідає, що жень-шень народився з блискавиці. Якщо попаде блискавиця в кришталеве гірське джерело, вода зникає глибоко в землі, а на тому місці виростає корінь життя, наділений силою небесного вогню. Тому-то жень-шень іноді означає ієрогліфами жень-дань-шень, що значить корінь-блискавка.