Житейське море
Шрифт:
Хвиля. А ви сімейні!
Ваніна. Я женщина й артистка: ілюзії легко находять стежку до нашого серця.
Хвиля. Зрозумів! Іван грає ролю батька, а ви плачете?
Маруся. Даремно! Іван прекрасний сім’янин і благородний батько перш усього, а потім уже артист.
Хвиля. І поет...
Маруся. Щоб ви знали! Одно достоїнство не виключає другого, а тільки доповня й робить чудовий, гармонійний акорд, який чарує душі всіх!
Ваніна. Правда, свята правда! (Цілує
Хвиля. І ваш?
Ваніна І мій! Ха, ха, ха! У вас, власне кажучи, язичний бронхіт, вам би не вадило полічитись!
Хвиля. Тут нема добрих лікарів. Один, правда, є; коли ж і той, під упливом поезії, не хоче практикувати! Може б ви взялися полічити мене?
Ваніна. Приїжджайте до нас у Харків, там ми вас скоро вилічимо!
Хвиля. Боюсь, щоб мій бронхіт не обернувся в карманну сухоту. [32]
Ваніна. А мені здається, що вам нічого боятись; у вас і зараз, певно, карманна сухота. Ха, ха, ха!
Хвиля. Хто сам сміється свойому остроумію, той не остроумний!
Маруся, засміявшись.
– Еге, ви вже ображаєтесь! Явна признака, що сіли на міль..
Хвиля. На такій мілі сидіти приятно.
32
– сухоти на кишеню (моск.)
Ваніна. Ха, ха, ха! Де ви його взяли? Їй-Богу, оригінальний моряк! Я дуже люблю оригіналів!
Хвиля. А я дуже люблю гарних жінок!
Ваніна, до Марусі.
– З ним не заскучаєш!
Маруся. Докучить! (Входить Іван.)
Ті ж і Іван.
Іван, до Ваніни, подає руку.
– Ну, тепер доброго здоровля! (Ваніна робить рух, хоче поцілувати Івана, Іван держить її за руку, до Хвилі:) А що: правда, Людмила Павлівна гарна й весела молодиця?
Хвиля. Бой [33] жінка!
Іван. А тобі, Людмило, як здається мій друг?
Ваніна. Бой чоловік!
Хвиля. Пара п’ятак.
Ваніна. Дешева рибка - погана юшка! Я до тебе... я до вас, Іване Макаровичу, на хвилинку, - мене там ждуть.
Хвиля. Хто?
Ваніна. А ну, вгадайте.
Хвиля. Звичайно: поклонник таланту.
33
– козир-жінка, боєва
Ваніна. Я не талант.
Хвиля. Гарненькі жінки всі з талантом.
Ваніна. Спасибі.
Хвиля. Вибачайте, чим Бог послав, тим
Ваніна. От чудак! З вами не зговориш... [34]
Хвиля. Так договоришся! (Іван і Маруся сміються.)
Ваніна. Та ну вас к чорту! Дайте побалакати з Іваном Макаровичем.
Хвиля. Сип!
34
– звичайно кажуть: не збалакаєш, не добалакаєшся
Ваніна, тупа погою.
– Та постійте бо хоч хвилину!
Хвиля. Ні, я краще посиджу. (Сідає.)
Ваніна. Ха, ха, ха! От іще морський чорт! Як же ви себе почуваєте, Іване Макаровичу?
Іван. І добре й погано: добре, бо відпочив, погано, бо знову починається противна суєта, для якої я мушу покидати свій рай!
Ваніна. А ваша дача справжній рай!
Іван. Це не моя - я тут гість; дача Марусина, і цей рай без неї не був би раєм!
Ваніна підходить до вікна. Іван іде до неї і стає поруч.
Хвиля, до Марусі.
– Парочка.
Маруся. Мефістофель!
Ваніна. Ах, яка краса: і море видко, як на долоні.. і тори...
Іван, тихо.
– І якого чорта ти приперлась! Писав же, що виїду сьогодні...
Ваніна. Не можна очей одірвати. (Тихо.) Не видержала - прости! Ах, сад. (Одходить.) Ах. сад який! Рай, рай кругом! Я вам, Маріє Данилівно, завидую... Нікому не завидую - це не в моїй натурі, - а вам завидую: дача - едем і муж - великий артист! Щаслива!
Маруся. На-половину; я мужа не бачу пів року, а тут прикована тільки обов’язком матері...
Ваніна. О, обов’язок матері - приятний обов’язок: він над усім панує в жіночому серці, для нього все можна в жертву принести, все віддати!
Хвиля. І чоловіка?
Ваніна. І чоловіка.
Іван. Ну, це вже занадто!
Хвиля. Коли б материнство над усім так панувало в жіночому серці, то не робили б стільки абортів.
Ваніна. При чому тут борт? Моряк від борта [35] ні на ступінь. (Сміється, і всі сміються.) А ви, Маріє Данилівно, як дивитесь на материнство? Вам і книги в руки.
Маруся. І я, і муж, і діти, і материнство одне ціле, а ціле повинно бути вкупі, з нього не можна виділити й малої частини, бо тоді, крім страждань душі, пропадає і святість, і краса, і гармонія сім’ї.
Іван. О, моя люба Марусечко! Ще не багато терпіння, і в тебе буде рента, яка дозволить нам не розрізнятись ніколи.
35
– Тут двозначний жарт виходить із гри слів: „аборт" (викидень) і „борт“ (прилавок у човні)