Житейське море

Карпенко-Карий Иван Карпович

Крамарюк. Так, так! Ах, у життю багато драм, я сам люблю більше комедію.

Хвиля. Будемо правду говорити, що хо­роша зі сучасного життя драма теж слуха­ється охотно.

Крамарюк. А-а! Так, так! І я люблю хорошу зі сучасного життя драму.

Хвиля. Хоча тепер драми зі сучасного нашого життя нема, все більше переводні. [62]

Крамарюк. Переводні, всі переводні.

62

– переклади

Хвиля. А з нашого життя одноманітні,

безідейні; флірт - і більш нічого.

Крамарюк. Одноманітні, аж нудить, без­ідейні; флірт - і більш нічого... Справедлива рецензія!

Хвиля. А де ж Людмила Павлівна?

Крамарюк. Голова розболілась: пішла додому.

Хвиля. Жаль. А я хотів із нею пове­черяти.

Крамарюк. Знаю, знаю... Людочка теж мій друг і приятель. Вона мені сказала: „у мене головка болить, а ти, Стьопочко, йди з моряком вечеряти!“

Хвиля, про себе.
– Ідея! За вечерею підпою й вивідаю все, що для мого плану треба. (До Крамарюка.) Прошу, прошу!

Крамарюк. Сердечно дякую, сердечно дякую. Людочка так і сказала: „він сам тебе попросить”... Ке, ке, ке... Мене ґраф просив, але я відрікся. Не люблю аристо­кратів, хоч і сам потомственний дворянин.

Хвиля. А Іван, здається, з ґрафинею. (Клаца язиком.) А?

Крамарюк. Ке, ке, ке! Великий артист нарозхват!... Тілько Іван Макарович ні-ні!

Хвиля. Боїться Ваніни?

Крамарюк. Ваніни? (Довго дивиться на Хвилю, хита головою.) Не знаю.

Хвиля. Ну от, ну от! Це не таємниця - всі знають.

Крамарюк. Невже всі знають?

Хвиля. Та що там, залишіть! І ви знаєте!

Крамарюк. Я?! Ке, ке, ке! Ви не про­курор?

Хвиля. Е, дружище, при чому тут про­курор? Ви старий кіт і розумієте добре, що кохання не втаїш, а публика слідкує за кож­ним рухом знаменитого артиста - ну, і знає все.

Крамарюк. Правда, правда! Публичність страшенно цікава. Є такі, що, повірите, розпи­тують, що їсть Іван Макарович; ну, а брехунців у нас у трупі багато, й від них усе йде у світ... Живіть тихо, смирно - ніхто й не зна­тиме, хто ви; а бийтеся, лайтеся, сваріться, залицяйтесь, то не тілько всі будуть підслу­хувати, розпитувати, а навіть у двері загляда­ють! Ка-ка-ка! Люде люблять скандали більше, ніж людей.

Хвиля. Та тут і скандала нема. Світова річ: Іван Макарович без жінки, Ваніна не­замужня діявольськи гарна, [63] куліси, ілюзії, настрій, молода кров, ну... Натурально.

63

– чорт, яка гарна

Крамарюк. Натурально, натурально! Я не суджу! Боже сохрани! Я нікого не суджу; сам був молодим.

Хвиля. Та ви ще й тепер, певно, ходок! [64]

Крамарюк. Ке, ке, ке! Більше язиком!

Хвиля. А! Ха, ха, ха!

Кактус, у двері.
– Тихо!

Хвиля. Ну, дружище, я тільки сьогодні приїхав, не поспів зробити Іванові візита. Де вони живуть?

64

– тут: шибеник, збитошник, пустій

Крамарюк. В готелю „Росія“; роскішні номера. (Чути аплодисменти.)

Хвиля. Кінець акту?

Крамарюк, прислухається.
– Так; визиви! [65] (У двері.) Вася!

Хвиля. Ходім, пропустимо. [66]

Крамарюк.

Конячку? А, а, а! Жаль, що ми не пішли рані ше, тепер треба підождати Ваню. (Входить портний.)

Хвиля. Я тікаю. (Виходить.)

65

– викликують (моск.)

66

– ковтнемо

Крамарюк. І я прибуду зараз. (До портного.) Будь тут; може, що треба.

ЯВА VI.

Крамарюк, портний, потім Усай.

Портний. Івана Макаровича оточили дами, - не дадуть і переодягтись.

Крамарюк. А Усая не бачив?

Портний. Там, лає робочих. [67]

Крамарюк. Сердитий?

Портний. Збор [68] неповний.

67

– робітників (моск.)

68

– збори, каса

Крамарюк. Погано. Не дасть авансу. [69] (Входить Усай.)

Усай, до портного.
– Чого ти ховаєшся по закутках, як собака від мух, ніде не знайду?!

Портний. Я тут...

Усай. Бачу. Які ти штани дав Родріґові? А?

Портний. Звичайні, як завжди.

Усай. Звичайні, як завжди? В тебе все звичайне... На самому поганому місці дірка. (Портний біжить.) Ну, народ, не дай Бог! Тільки сам не глянь - скрізь проріхи.

69

– гроші наперед, завдаток

Крамарюк. Добрий вечір, Лупе Лупичу! Сьогодні приймають дуже добре.

Усай. Приймають, приймають! На чорта мені їх прийом? Що я актор? Вам аби прийом, а жалування [70] злупите з Лупа! Мені нужно 483 рублі платить у день, а зборів нема, хоч вішайся.

Крамарюк. Сьогодні мало неповний.

Усай. А контромарки ти лічив? А ученичеські [71] ти лічив? А ті дворублеві міста, [72] що я продав по шісдесять копійок, аби не пустували - лічив? То-то одних контромарок: офіціяльних, півофіціяльних, редакцій­них, типоґрафських, реквізиторських, [73] кумовських, сватовських, музиканських - пів театра (Входить портний.) Бачив, які ти штани даєш?

70

– платня

71

– звичайно ученикам була така знижка, що вони могли всюди сідати на непродані місця, заплативши па школярський білет

72

– місця (моск.)

73

– вільний білет для тих, що визичають реквізит