Живий звук
Шрифт:
Ще Анжела не забуває наголосити: народилася вона в День усіх жінок [6], а хрестили її майже через рік, аби відбути це дійство точно в День усіх закоханих — святого Валентина [7]. Таким чином, бути жінкою, яка хоче дарувати всім тепло та кохання, — її призначення та приречення. Цю фразу я навіть виділив жирним і спробував пустити сльозу. Аби це дівчисько спочатку не викурило в мене в машині косяк, потім не займалося в ліжку акробатикою, для якої я вже, здається, трохи застарий, а потім не розповіло дещо про темну сторону так званої слави — точно пустив би. Не дивлячись на свій випещений роками чоловічий та професійний цинізм.
У школі особливими співочими талантами юна Анжела не виділялася. Закінчивши її, подалася в Чернівецький університет на філологію, яку так само закінчила як без особливих проблем, так і без надто помітних успіхів. Перший раз удача посміхнулася Сонцевій, як і годиться, несподівано. І зовсім не там, де вона посміхається майбутнім співачкам.
Не маючи можливості влаштуватися на нормальну роботу за фахом «Викладач української мови та літератури» як у рідній Кіцмані, так і в Чернівцях, Анжела послухалася поради подруги і пішла офіціанткою в невеличке, але пристойне кафе. Там вечорами грала жива музика і співала шансонетка. Репертуар свій вона скомпонувала з пісень Люби Успенської, Каті Огоньок та інших «зірок» російського шансону, репертуару Софії Ротару (на бенкетах дуже цінувалася «Одна калина за вікном»), додала туди кілька старих хітів груп «Міраж» та «Комбінація» [8]і чотири українські народні. Одного разу співачка застудилася, захрипла, і Анжела напівсерйозно попросилася спробувати заспівати замість неї.
Досі вона співала хіба в студентських компаніях чи вдо- ма, коли доводилося допомагати мамі на городі. Зі слів самої Анжели, взявши тоді мікрофон, вона навіть не намагалася старатися — в неї вийшло все само собою. Вона заспівала «Водограй» так, наче робила це все життя і лише два дні тому вирішила відпочити. Того ж вечора на постійних відвідувачів чекала нова шансонетка.
Дуже скоро на місце Сонцевої-офіціантки взяли іншу дівчину. Аби не ображати іншу співачку, Анжела просто почала з нею чергуватися. Ще трошки — і вона відмовилася співати чужі пісні. Так виявилося, що вона до всього ще й пише вірші, котрі спокійно лягатимуть на музику. Тепер у дівчини склався невеличкий власний репертуар.
За півроку Анжела Сонцева вже працювала в одному з найкращих та найдорожчих чернівецьких ресторанів. Туди якось зайшов повечеряти відомий продюсер Микола Бобров. Професійна чуйка не підвела його. Аби мати можливість слухати виступи Анжели, Бобров залишився в Чернівцях ще на три дні. Увечері третього дня він познайомився зі співачкою і запропонував робити серйозний сольний проект. Для цього треба кинути все, що вдалося нажити та напрацювати тут, і починати штурм першої вершини — Києва.
«Я виросла в передгір’ї, ми з батьками часто ходили в гори. Тому для мене підкорювати кручі — справа не нова. Можна сказати — звична», — скромно зізналася Сонцева журналістці одного глянцевого журналу, куди її фотографували на обкладинку ще в листопаді минулого року.
На початку довелося сутужно. Спочатку жила в Боброва, потім він допоміг найняти однокімнатну квартиру на Південній Борщагівці в панельному будинку. Починала з виступів у невеличких клубах, давала концерти на периферії, з групою артистів майже півроку каталася Україною від Донецька до Ужгорода. Потім її почали вирізняти із загальної обойми, навіть помічати, впізнавати у кліпах та збірних концертах. Миловидне личко не стало безіменним серед подібних. Ім’я Анжели Сонцевої зазвучало, як і її пісні.
У вересні минулого року Сонцева як співачка дала два десятки виїзних концертів на підтримку політичної сили, яка йшла на дострокові парламентські вибори окремим блоком. Політична сила в парламент не пройшла, зате безкоштовні концерти Сонцевої всюди мали стабільний успіх. Та й заплатили політики достатньо, щоби Анжела змогла купити собі маленький, але пристойний будиночок у Бучі. Коли Бобров прямо сказав про це журналістам, не назвавши лише розмірів самої винагороди, критикани заткнулися. Усі артисти беруть бабло за агітаційні концерти, але не всі в цьому зізнаються і тим більше не поспішають хвалитися, куди витратили гонорар. Зате щиро доводять: співаємо, мовляв, не за долари-євро, а тому, що наш кандидат нам симпатичний як людина.
Хто ж у нас кандидат? Не так важливо. Важливіше, хто в нього спонсор. Григорій Захаревич, фінансова група «Південь». Це його я бачив позавчора на вечірці. Значить, будиночок у Бучі частково придбаний за його гроші…
Нарешті, першого січня цього року відбувся реліз [9] першого альбому Анжели Сонцевої. У перший день нового року робити презентацію — справа як ризикована, так і вдячна. Ризикована, бо народ і преса відсипаються, а колеги — або так само валяються без задніх ніг після корпоративів, або десь на морях. Вдячна — бо зазвичай першого січня ніде нічого не відбувається, крім хіба прем’єрних показів нових кінохітів та новорічні дитячі вистави. Бобров урахував це. Сонцева, кожних півтори години переїжджаючи з вечірки на вечірку, всюди представляла дебютний диск, виконувала три пісні з нього і кочувала далі. Аби гарантовано пробитися в найбільш круті та престижні місця, де гуляють, як кажуть, «всі-всі», Бобров навіть скинув гонорар співачки на третину від звичайного для таких концертів. У чому за два тижні, коли про альбом заговорила, нарешті, на повний голос преса, чесно зізнався. Назвавши участь Анжели Сонцевої у новорічних корпоративних вечірках «атракціоном небаченої щедрості».
Я нічого не розумію в шоу-бізнесі. Зате я знаюся на моніторингу преси. Так щоб ви розуміли: про вихід альбому «Сонце від заходу до світанку» написали дванадцять друкованих газет, сім інтернет-видань і показали в новинах культури чотири популярних телеканали, два не дуже популярних і шість взагалі не популярних. Це якщо не рахувати спеціалізованих музичних. Та-а-ак, не знаю, як у них там уся ця солодка музична лабуда продається, але те, що Бобров — дядько з головою на плечах, визнаю.
Тільки для чого ж ти, головастику, за наркоту взявся колись і повернувся до неї тепер? Не так: хто і для чого тобі тепер її підсунув…
Звичайно, про Сонцеву писали різне. Її прямо не називали дурноголовим дівчиськом, яке пробилося завдяки вродливому личку, вмінню співати і таланту продюсера. Але в багатьох публікаціях колеги непрямо на це натякали і дуже старалися максимально «жовтити» свої тексти. Тільки з досвіду знаю: журналіст не може бути чиїмось особистим ворогом. Може когось не любити, але так, щоб затятися фізично зжити зі світу співачку Анжелу Сонцеву, яка, будемо чесні, поспіває кілька років і перестане…
Наш брат тут ні до чого. Значить, Сонцеву хотіли відправити, а Боброва — відправили на той світ не акули пера. Колеги по цеху? Уявляю, як Наталка Могилевська сама сідає за кермо або наймає когось через підставних осіб, аби спробувати вбити чи покалічити «зірку»-початківку. Чи група «Віа Гра» в повному складі переслідує її по мокрому та слизькому ранковому шосе. Кого я ще знаю зі співачок?
Я встав з-за комп’ютера, зробив кілька гімнастичних вправ, вирішив зварити собі кави. Так думалося краще.
Під джезвою блакитно спалахнув газ. Залишивши каву на конфорці, я присів на підвіконня, байдуже подивився через вікно на похмуру мрячну березневу суботу за вікном. Сонце не врятує ані погоди, ані мого настрою.
Сонце… Сонечко… Якщо хтось не хоче, аби Анжела далі робила успішну кар’єру, її справді не обов’язково намагатися вбити чи скалічити. Є маса інших, більш дієвих методів. І потім, бути популярною співачкою — не кримінал.