Жменя вічності
Шрифт:
— Ми не діятимемо так прямолінійно. Наша тактика полягатиме в здійсненні диверсійних актів. А позитронні ракети — це крайній захід. Перші п’ять-шість штук — як вітання. Мовляв, ласкаво просимо, дорогі гості. А ще ця атака має відвернути увагу Чужих від шатла, щоб містер Матусевич зміг безперешкодно вивести його за межі контрольованої орбітальними станціями зони. Протирадарний захист — це добре, але підстрахуватися не завадить.
Як і під час розмови з Шанкаром, мені аж стислися груди. Виходить, я справді полечу. Полечу в справжній
А Рашель радісно поглянула на мене, потім на імператора:
— То ви допоможете мені? Я повернуся додому?
— Так, моя люба, — відповів Падма. — Звичайно, ми допоможемо тобі. А заразом допоможемо й собі. Ми мусимо якнайшвидше зв’язатися з вашим урядом, щоб він скориґував свої плани. Нас не треба готувати до повстання, ми вже готові до нього. Тепер справа за вами. Скоро чужинцям буде не до дром-зони, у них з’явиться купа проблем на самій Магаварші.
Якийсь час Рашель мовчала.
— Ви вважаєте, що це й було завданням татової команди? Підготувати повстання і змусити Чужих до вторгнення на планету?
— Я цього певен. Чужі, звісно, не дурні, але вони не знають однієї важливої речі.
— Якої?
— Що ви спостерігаєте за нами вже двадцять років. Якби вони знали, то не сунулися б на Магаваршу, а зосередили б увагу на підступах до системи. До того ж їхнє рішення окупувати планету свідчить про те, що їм нічого не відомо про катастрофу корабля. Напевно, вони вирішили, що на Магаваршу висадився цілий загін ваших аґентів, які навіть прихопили з собою дітей. — Падма силувано всміхнувся. — І ми маємо скористатися з цього. Зараз наше першочергове завдання — встановити контакт з Террою-Ґаллією й погодити подальші дії.
— І хто ж буде нашим представником на переговорах? — поцікавився я.
— А як ви думаєте? — З цими словами імператор поглянув на Шанкара. — Кому ще можна доручити таку відповідальну місію? Та й він сам нізащо не погодиться на будь-яку іншу кандидатуру. Зрештою, він наш патріарх і більше за всіх заслужив право представляти Магаваршу на перших за останні сто років міжнародних переговорах.
— Йому потрібен помічник, — несміливо зауважив Аґатіяр. — Ну, скажімо, референт чи секретар…
— І перекладач не завадить, — так само несміливо додала Ріта. — Та й лікар на кораблі має бути.
Імператор кивнув:
— Ясна річ, ви теж полетите. І я б радо полетів з вами, але… — Він похитав головою. — Моє місце тут, на Магаварші.
14
Цього разу наша тригодинна подорож по Катакомбах не закінчилася черговим підйомом на ліфті. Проминувши кілька шлюзів, ми опинились у великому анґарі. Там стояло з десяток ґравікарів і дві старі армійські амфібії, що поєднували функції бойового флаєра та глибоководної субмарини.
Ще при проходженні шлюзів імператор затемнив прозорий ковпак кабіни, тому п’ятеро людей, що знаходилися в анґарі, не могли нас бачити. Втім, їхніх облич я теж не розгледів, позаяк стояли вони далеченько, а освітлення
Падма кілька разів мигнув фарами, мабуть даючи умовний сиґнал. Двоє з цієї ґрупи залишилися на місці, а решта троє, помахавши нам руками, забралися досередини найближчого ґравікара. Запустивши двигун, вони рушили до виходу з анґара. Тільки коли перегородка шлюзу за ними опустилася, імператор відкинув ковпак кабіни і сказав:
— Ну все, можемо виходити. Ті двоє з вашої команди, містере… капітане Матусевич. Адже вам знадобиться не лише лікар, а й другий пілот з бортінженером.
Лишивши Шанкара спати в кабіні, ми вибралися з ґравікара. Тим часом мої майбутні підлеглі підійшли до нас. Тепер я вже міг розгледіти їхні обличчя і з подивом виявив, що одне з них мені добре знайоме.
— Ахмаде, ти?!
Майже одночасно зі мною вигукнув Аґатіяр:
— Арчі!
З усього було видно, що і для мого напарника Ахмада Рамана, і для професорового учня Арчібальда Ортеґи наша зустріч виявилася такою ж несподіванкою, як і для нас. А за кілька секунд, упізнавши імператора, вони взагалі отетеріли.
Привітавшись з ними, Падма запевнив їх, що звертання „ваша величносте“ абсолютно зайве, можна просто казати „сер“. Відтак запропонував їм зачекати пояснень у товаристві Аґатіяра й Ріти, а сам відвів нас з Рашеллю до протилежної стіни анґара.
Там також був шлюз, на вигляд значно міцніший, розрахований на куди більше навантаження, ніж усі попередні.
— Отже, моя люба, — звернувся імператор до Рашелі, — звідси до місця зі вказаними тобою координатами трохи більше трьохсот кілометрів. Це найближчий до твого шатла океанічний термінал Катакомб. Сподіваюся, ти зможеш викликати його прямо звідси, і нам не доведеться користуватися амфібіями— вони не такі швидкісні, до того ж не мають протирадарного захисту.
— На таку відстань потужності має вистачити, — сказала Рашель, дістаючи з кишені свій дистанційний пульт.
Вона натиснула „APL“ і, втримуючи її, вибрала ще одну кнопку, позначену літерою „P“ в кружечку. На дисплеї з’явилось меню з доброго десятка пунктів, більшість яких були зрозумілі навіть без перекладу.
Рашель встановила максимальну потужність, мінімальний кут розсіювання і запитала в імператора точні координатами розташування анґара. Той був готовий до цього й дістав з кишені папірець, де були зазначені широта, довгота і глибина нижче рівня моря. Рашель швидко ввела дані і сказала:
— Тепер він автоматично визначить потрібний напрямок і передасть туди сиґнал. Його внутрішній компас уже налаштований на місцеві маґнітні полюси та сітку координат. Коли зв’язок установиться, будь ласка, мовчіть, не втручайтеся. Комп’ютер шатла ставитиме мені запитання для ідентифікації, я маю відповідати швидко та точно. Якщо хоч раз зіб’юся, він зробить попередження, а після другої помилки активує систему самознищення. Ну, ви ж розумієте, вимоги безпеки.
— Авжеж, розумію, — кивнув Падма і взяв мене за лікоть. Ми разом відступили на кілька кроків.