Жорстокий ліс
Шрифт:
— Не бреши! По очах бачу… — Грицько нараз пружно ступнув до Сергійка, схопив його за руку, вивернув. — Ну, показуй, що тут?
— Не чіпай! — малий смикнувся, але Грицько тримав міцно. — От зараз Пилип повернеться, він тобі дасть!
— Ми твого Пилипа — одною лівою! — Грицько почав викручувати Сергійкову руку.
— Пусти!
— Покажеш? — нараз Грицько закричав і випустив хлопця. — Ти що, кусатися! Я тобі зараз! — наздогнав малого, який відскочив до очеретів, підставив
Сергійко лежав, уткнувшись обличчям у пісок, і плакав.
Грицько тримав червону зірку з серпом і молотом — такі зірки носили радянські солдати на пілотках і кашкетах, він сам бачив їх, коли відступали з боями через Острожани, навіть зірвав одну з кашкета вбитого командира. Зберігав кілька днів, поки батько не побачив — облаяв і викинув на смітник.
А тут — блискуча червона зірочка…
— Де взяв? — запитав гнівно.
— У лісі знайшов. — Сергійко дивився злякано.
— Брешеш! — схопив малого за вуха, притиснув потилицею до землі. Вдивлявся пильно в чорні очі. — Кажи правду, де взяв?
Сергійко заскиглив жалібно:
— Пусти, боляче
— Де взяв?
— Та давно вона в мене!
Раптом Грицько побачив в очах малого торжество. Не встиг здивуватись, як щось важке й гаряче навалилося на нього, боляче стиснуло шию.
Грицько відпустив Сергійка і закричав тонко й жалібно, бо, здалося, прийшла його остання хвилина.
Пилип налетів на Грицька, мов коршун. Кинув клунок з продуктами, який прихопив з дому, впав з розгону, схопив за чуприну й тицяв обличчям у мокрий пісок.
— У-у, гад, тебе хто вчив на малих кидатися? Їж землю, вар'ят паршивий, ось тобі!
Грицько вже оговтався, він був сильніший за Пилипа — спритно викрутився й зробив спробу підім'яти того під себе. Та Сергійко потягнув його за ногу, а Пилип навалився знову — Грицько зрозумів, що проти двох йому не впоратись, і одразу заканючив:
— Пустіть мене, двоє на одного, це чесно, га?
— А ти на малого — це чесно? — Пилип ще раз тицьнув його носом у пісок. — Ану, просися!
— Я не хотів… Пожартував тільки…
— Проситимешся?
— А нікому не розповідатимете?
— Потрібен ти нам!
— Простіть….
— Отож… — Пилип відпустив Грицька, той спритно відскочив убік, насварився кулаком.
— Я вас, гадів, поодинці спіймаю! Голота клята!
— Ох ти ж свиня! — здивувався Пилип. — Та ми тебе зараз!..
— Плювати я на вас хотів! От вуйку Кирилові скажу, хто червоні зірки ховає. Разом із своїм батьком на дубі гойдатиметесь!
Пилип
— Колись і в тебе таку бачили.
— То в мене, а то у вас… Голота нещасна, знаємо, чим дихаєте!
— Ах ти ж куркульський вилупок!
— За вилупка ти мені заплатиш!
— Теж мені ґазда! Не ґазда, а фирцик! — Пилип підняв грудку сухого глею, швиргонув у Грицька. Ледь не вцілив. Той відскочив, погрозив кулаком і побіг до села. Нараз зупинився, постояв трохи, роззираючись по боках, і рушив, низько пригнувшись до землі, буцім щось винюхував.
Пилип чув, як винувато дихає за спиною брат, та нічого не сказав малому, мовчки почав підбирати огірки, що розсипалися з клунка».
— Я йому не показував, — першим почав Сергійко. — Він питає, що в руці, а потім налетів і розтулив пальці.
— До хижі не підходив?
— Що йому там робити? Але ж дали ми йому! — Сергійкові явно хотілося перевести розмову на інше. — Більше з нами не задиратиметься!
Пилип підняв з трави півхлібини, суворо попередив малого:
— Я взяв з комори, і мати не бачили. Якщо питатимуть, мовчи.
— Дай, я віднесу, — Простягнув руку за хлібом Сергійко.
— Зірку заховай у хижі.
— Навчений
— Попитай, може, потребують чого…
Пилип обдивився, чи нема нікого близько, і, відімкнувши замок, пропустив Сергійка до хижі.
Андрій крутився біля комори з півгодини, поки тітка Ганна поралася там, але все даремно: тітка не відлучалася, і пролізти в комору не було ніякої можливості.
Нарешті, коли вже терпець урвався, допоміг щасливий випадок.
Тітка визирнула з комори, побачивши, що свиня пролізла до городу, схопила дрючка й, голосно лаючись, побігла виганяти.
Андрій югнув до відчинених дверей, схопив шмат сала, засунув за пазуху, підстрибнув і зірвав кільце копченої ковбаси, обережно визирнув і заховався за спіжарню.
І там ніс у ніс зустрівся з Грицьком.
Андрій удав заклопотання, хотів проминути Грицька, але той зупинив його. Дихав збуджено, видно, щось дуже схвилювало його і не міг не поділитися з кимось.
Запитав:
— На нічліг обидва Демчуки з тобою їздили?
Андрій склав руки на грудях так, щоб хоч трохи прикрити пазуху.