Знахар
Шрифт:
– Вам було відомо, що Косиба прибув у ваші краї відносно недавно і до цього протягом багатьох років часто змінював місце проживання?
– Так.
– І попри це ви йому вірили, що він не порушить обіцянки?
– Так. Зрештою, я й не помилився, бо ж він не втік.
– Дякую. У мене більше немає запитань.
Наступним свідком був доктор Павлицький. Спочатку він неохоче заявив, що йому нічого додати до своїх попередніх свідчень, але після наполягань прокурора почав відповідати.
– Я
– З якою метою?
– Спершу, щоб застерегти його від виконання незаконної медичної практики, пізніше мене викликали як лікаря, і нарешті, з метою відшукати вкрадені хірургічні інструменти.
– Які гігієнічні умови панували в цьому приміщенні?
– Жахливі. Одяг підсудного був засмальцьований, руки дуже брудні. Під стелею в багатьох місцях павутина. Я помітив, що горщики, у яких варили трави, були вкриті масним брудом. Напевне, у них готували й страву, і здається, ніколи не мили. На підлозі лежало сміття й різний мотлох. Задуха панувала така, що дихати було важко.
– Де Косиба проводив операції?
– Якраз у цьому приміщенні.
– А якщо проводити серйозні маніпуляції в таких умовах, то чи може пацієнтові загрожувати зараження?
– Звичайно, причому не лише при серйозних. Якщо до будь-якої найменшої ранки потрапить бруд або пилюка чи щось подібне, це може викликати зараження або правець.
– Як відповів обвинувачений на ваші зауваження?
– Він їх цілковито проігнорував.
– Ви бачили хірургічні інструменти, якими знахар користувався під час операцій?
– Бачив, але це ніякі не хірургічні інструменти. Я помітив звичайні молотки, долото, обценьки… І ще простий кухонний ніж і садову пилку.
– У якому стані були ці знаряддя?
– На деяких видніла іржа. На одному долоті я побачив стару закреплу кров. Від усіх смерділо гасом або бензином, які підсудний використовував як дезінфекційний засіб.
– А гас і бензин мають якісь знезаражувальні властивості?
– Так, проте незначні.
– Скажіть, а чи багато знахарів практикує в околицях Радолишок?
– Кільканадцятеро. У цілому повіті їх не менше, ніж кількадесят. Це справлене лихо.
– Чим ви це пояснюєте?
– Людським невіглаством.
– А смертність серед населення висока?
– Дуже висока.
– Чи викликали вас у випадках, коли смерть наставала внаслідок дій знахарів?
– Дуже часто. У документах справи є копія мого звернення до влади, де я подаю цифри. Я особисто занотував сімдесят два випадки протягом двох років. У цілому повіті, згідно даних лікарів, дії знахарів спричинилися до смерті понад двохсот осіб.
Тепер до свідка звернувся адвокат:
– Ви щойно сказали, що вас дуже часто викликали до жертв знахарів?
– Саме так.
– Скільки разів ви зіштовхувалися із жертвами Антонія Косиби?
– Не пригадую.
– Он як. А ви пригадуєте бодай один такий випадок?
– Ні.
– Дуже дивно. Косиба лікував зовсім близько від Радолишок, лікував у жахливих санітарних умовах, користувався найпримітивнішими знаряддями для операцій, та попри це ви не чули про жоден випадок смерті з його вини? А може, чули?
– Ні, – подумавши, відповів лікар.
– Чим це можна пояснити? Тим, що в Косиби було мало пацієнтів?
– Я не рахував його пацієнтів.
– Ви помиляєтеся, пане докторе. У ваших свідченнях у першій інстанції ви стверджуєте, що вели підрахунки. Прошу вас, ваша честь, прочитати цей уривок зі свідчень. Том другий, сторінка тридцять шоста, абзац перший.
Головуючий скривився.
– Це не важливо для справи.
– Я хочу продемонструвати, що в Косиби було до двадцяти пацієнтів щодня за підрахунками доктора Павлицького.
Вказаний уривок зачитали, потому адвокат знову звернувся до свідка:
– На питання пана прокурора ви заявили, що тричі бували в хаті Косиби, причому один раз за викликом?
– Саме так.
– Навіщо вас викликали?
– Після катастрофи на мотоциклі до двох тяжко поранених.
– Хто вас викликав?
– Такий собі Войдилло, пізніше я довідався, що саме він і був винуватцем катастрофи.
– А хто наказав йому вас викликати?
– Здається, що Косиба.
– Ви не пригадуєте, пане докторе, чим пояснював Косиба те, що вас викликав?
– Звичайно, пригадую. Було двоє важко поранених, і він стверджував, що сам не впорається.
– Він благав вас урятувати поранену дівчину?
– Так, але я визначив її стан як безнадійний. Зробив лише укол для зміцнення серця.
– А Косиба просив у вас дозволу скористатися вашими хірургічними інструментами, щоб прооперувати поранену?
– Звичайно, але жоден лікар на моєму місці не виконав би такого прохання.
– І жоден лікар не прооперував би помираючу дівчину лише тому, що побіжний огляд дозволив йому припустити, що операція не врятує хвору?
Доктор Павлицький почервонів.
– Ви не маєте права мене ображати!
– Питання відхилено, – сказав голова.
Адвокат кивнув головою.
– Що примусило вас подумати, що стан хворої безнадійний?
– Це був перелом основи черепа! Пульс практично не прослуховувався.
– А вам відомо, що знахар Косиба провів цю операцію й урятував пацієнтку?
– Так.
– Чим це можна пояснити?
Лікар знизав плечима.
– Це найдивовижніший випадок у моїй практиці. Гадаю, що все це просто дивний збіг обставин.