Зворотний бік темряви
Шрифт:
– Але ж воно вас ледве не вбило. – Остап бив останнім аргументом, чекаючи реабілітації, яку мала зробити Птаха.
– Це не кохання мене ледве не вбило. Це Стрибог мене ледве не вбив. А кохання мене врятувало, Остапку, справді врятувало. – І вона згадала слова, які шепотів рятівник їй на вухо: «Не помирай, Пташко, моя кохана!»
Птаха підвелася, трішки сумна та ледь-ледь розгублена:
– Ну от, ти тепер знаєш, хто ти. Цей світ – твоя батьківщина. – Вона обвела поглядом довкола себе. – Але це ще не вся розмова, Остапку. Не буду довго ходити околяса, тому – до справи відразу.
Птаха засунула руку в кишеню свої довгої сукні та витягла з неї червону шкатулку. Остап її впізнав. Схожу скриньку він колись передав Мальві.
– Це він, Перемінник? Я знову маю його комусь передати? – запитував, не вірячи собі. Бо здогадувався, що…
– Так, тут Перемінник, і його не треба нікому передавати. Він твій. Це я маю за честь вручити його тобі. – Птаха стала на одне коліно, схилила голову та простягнула скриньку перед собою.
Остап взяв, але не відкривав. Зачудований не так самим фактом того, що він має Перемінника, як іншим – світла безсмертна стояла перед ним навколішки. Він вертів, перекручував його в своїх долонях. Схоже відчуття було тоді, коли отримав вказівку передати скриньку Мальві. Тоді він стримався і не відкрив, бо не мав права, це ж не для нього, але зараз… Зараз він може легко це зробити, бо ця річ належить йому.
Птаха побачила невпевненість у рухах хлопця. Підвелася з колін, глянула уважно в очі.
Говорила:
– Знаєш, коли ти з’явився у нашому світі, маленьке розгублене дитя, але таке щире та миле, яке просто не можна було не полюбити, то… Остапку, я любила і любитиму тебе, як рідного. Любитиму завжди. І ніколи нікому не дозволю ображати. Чи коли-будь я бажала тобі долі безсмертного? Ні – кажу чесно. І не тому, що ти недостойний. А тільки тому, що це надто важка ноша. Але, на жаль чи на щастя, ще не знаю, так трапилося, що ти і Мальва зустрілися. І не просто зустрілися. Ох! Думаю, це також не випадковість. І я боялася ваших стосунків, помітивши, як вона на тебе дивиться, відчуваючи, як твоє серце співає, коли вона поруч. І коли Стри… – заткнулася на півслові. – Тобто після того, як Стрибог стріляв у мене і я ледве не загинула…
Замовкла, перевела подих, тоді заговорила більш впевнено:
– Я довго думала про стосунки між різними. І зрозуміла, що простіше, коли орел кохає орлицю, а лев левицю.
– Тобто Мальва левиця, і ви хочете з мене зробити лева?
Птаха щиро розсміялася:
– Ой, оце сказав! Якщо ти народився ослом, то як би не силувався перетворитися на лева – тобі це не вдасться.
Тоді вже зовсім серйозно додала:
– Я раптом зрозуміла те, що завжди було у мене перед очима, але я так була зайнята рятуванням інших, така далекозора, що не помічала в себе під носом очевидного. Ти ж син безсмертного, розумієш! Ох, отой нокаут від Стрибога поставив усе на свої місця. І я просто попросила Мару зазирнути у Книгу Вічності, в якій записуються долі усіх безсмертних та їхніх дітей. Тільки про Книгу Вічності нікому, добре? Це таємниця, яку знають майже усі. – Птаха підморгнула хлопцеві та продовжувала далі: – Мара зазирнула в ту Книгу. Ти не просто син смертної жінки зі світу Замерзлого Сонця, Остапку, розумної та освіченої Зорини. Ти й син безсмертного, як і Мальва. Ти нічим не гірший від неї. Ти за своїм походження навіть ліпший, аніж я. Бо я донька звичайних простих смертних.
– Але ж я син сірого безсмертного, пані Птахо! – Остап говорив розпачливо. – Мій батько зрадник, дурисвіт. А я? Я виродок?
– Ото вже вигадав! – Птаха розгнівано нахмурилася. Чого-чого вона чекала від хлопця, але не такої реакції. – О Свароже! Як ти таке міг подумати? Я ж себе виродком не називаю?
– Ви? О! – Остап звів очі до неба. – Ви особлива, ви найкраща! Ви це Ви!
Птаха сумно посміхалася на захоплені вигуки хлопця і вже спокійно додала:
– Ні, Остапку, ти не виродок. Ти син світлого безсмертного, який просто не витримав у свій час випробування на міцність духу та збився на манівці. Але це не означає, що ти підеш його слідами. Бо! Ще раз повторюю! Кожен із нас має вибір, і ти його маєш також. Вибір бути і стати тим, ким ти захочеш стати. От наша Мальва, наприклад. Вона донька темного безсмертного, онука самого Мора, проте це не робить її душу найтемнішою. Ти ж знаєш її! Яка там з неї темна? Маленький сонячний зайчик, який, щоправда, може допекти, але не тому, що вона лиха паскуда, а тому, що не навчилася ще контролювати свої сили. Навіть сонця буває інколи забагато, правда ж? Завжди обираєш ти.
Остап замислився на мить, тоді раптом:
– А мій батько живий, пані Птахо? Де тепер він?
– Не знаю. Того, хто не має імені, доволі важко відстежити, не те що знайти. Хіба легко впіймати тінь? От вона є, і ти йдеш за нею назирці. Але раптом сонце закриває хмара, і тінь зникає. Думаю, що батько твій живий. Бо сірі досить активні, а він має те, без чого їм важкувато довелося б.
– Силу світлих? – запитував.
– Ні! Просто силу. Вона в тобі або є, або її нема. А вже далі – то твій вибір, якого кольору вона стане. Ти хотів би зустрітися з батьком?
Остап замислився. Тоді різко відповів:
– Поки що ні. Надто всього багато відбувається зараз. Він шукав мене?
Птаха заперечливо похитала головою.
– Ні, ніколи. Він навіть не знає, що я тебе привела у світ світлих. Ти був просто врятованим, а тебе могли поселити в будь-якому Світлому чи нейтральному світі. Та ти так солодко заснув на моїх руках, що в мене не стало духу віддати тебе комусь чужому. – Ніжно посміхалася і вже серйозно додала: – Сірим заборонено мати дітей, заводити родини і тим більше кохати. Почуття руйнують мир у людині – один із постулатів їхньої філософії. Покохавши, твій батько порушив купу приписів. Може, тому і ти досі живий, і цей світ, хай мертвий, але за тисячу літ досі не перетворився на порох. Щось той мертвий світ вкупі досі тримає. Може, це ти.
– Що? Тисячу літ? Але ж мені тільки вісімнадцять.
– Так, час у цьому світі тече геть по-іншому.
– Тобто цей світ, пані Птахо, має досі шанс? – запитував, не вірячи сам собі.
Птаха не відповіла, натомість казала геть інше:
– Ти син безсмертного, хай і відступника, але його син по крові. Тому маєш повне право бути серед претендентів на обраних. Мара просила тобі передати Перемінника. А сила, яку дасть тобі Перемінник, можливо, дасть відповідь на твоє запитання. Отримання та прийняття Перемінника – це смерть тебе колишнього і народження нового. Але, зрештою, ти матимеш час, щоб про це подумати і погодитися чи не погодитися зі мною.
– Дякую за Перемінника, – трохи невпевнено та несміло прошепотів Остап.
– Нема за що. Повір мені, відповідальності у безсмертних набагато більше, аніж у звичайних людей. Відповідальності і за себе, і за свої вчинки, і за вчинки та дії тих, ким ти опікуєшся. Говорити правду, жити за правилами, завжди ставити інтереси творця вище власних, не піддаватися спокусі ставати богами, володарями, вершителями. Доля безсмертного не проста. Ти це дуже швидко зрозумієш. Бо одне споглядати, співчувати, навіть заздрити безсмертному, інше – бути ним. І найгірше, що відмовитися від цього майже не можна. Бо… Це твоя доля, яка вибирає тебе.