220 днів на зорельоті
Шрифт:
В цей час до неї було близько двох мільйонів кілометрів, і її видимий поперечник був майже такий самий, яким ми бачимо Місяць у повній його фазі. Простим оком було видно, що поверхня планети суцільно закрита білими хмарами.
На фоні чорного неба, всіяного безліччю зірок, білосніжна «сестра Землі» була казково прекрасна…
Я припав до свого вікна, не маючи сили відірватися од цієї картини, і весь час фотографував її на кольорову плівку.
Забув раніше сказати, що на кораблі влаштовані спеціальні вікна з шибками із особливого сорту гірського кварцу, який не заважає
О сьомій годині ранку п'ятнадцятого вересня Камов запропонував нам надіти шоломи, які були вже приготовлені заздалегідь, а потім ввімкнув двигуни, призначені для гальмування корабля.
Пролунав знайомий стугін, але не такий гучний, як вперше.
Крізь вікна проник відблиск полум'я.
Досі ми всі перебували в найрізноманітніших положеннях, а тепер опустилися на передню стінку, яка стала нашою підлогою. Сила ваги, що виникла з пуском двигунів, одразу визначила, де верх, а де низ. Політ корабля набув певного напряму — вниз, на Венеру, яка опинилася у нас під ногами.
Відчути знову свою нормальну вагу було приємно, але, як і говорив Камов, рухи були утруднені і тіло здавалося дуже важким. Сімдесятичотириденна звичка до повної невагомості давалася взнаки.
Я перейшов до другого вікна і влаштувався біля нього лежачи. Пайчадзе і Бєлопольський, які вже більше доби не залишали обсерваторії, не відходили од астрономічних приладів, захоплені своєю працею. Їхнє вікно було в кілька разів більше від мого, і вони могли не залишаючи своїх справ спостерігати планету, що помітно наближалася.
Камов сидів біля пульта управління. На цьому посту він мав пробути багато часу. Взявшись за рукоятку, він припав до окуляра перископа. Я непомітно сфотографував його. Венера, диск якої за цей час став разів у десять більший від повного Місяця, була прямо під нами, і корабель з височини сорок тисяч шістсот кілометрів падав на неї з неймовірною швидкістю, що становила двадцять вісім кілометрів на секунду. Гальмуюча робота двигунів повільно, але неухильно зменшувала цю швидкість.
Коли б не було гальмування, то ми врізалися б в атмосферу планети менш ніж через двадцять хвилин і згоріли б, як метеор. Та потужна сила наших двигунів, переборюючи притягання планети, рівномірно зменшувала швидкість на десять метрів в секунду.
Спуск тривав сорок сім хвилин, і протягом цього часу я відходив од свого вікна тільки для того, щоб перевірити роботу автоматичних кіноапаратів, які знімали планету, що наближалася, і замінити плівку.
Чотири фотоапарати, а також багато негативних матеріалів були поруч. Все це було наготовлено заздалегідь, бо ходити з обсерваторії в інші приміщення корабля було дуже важко. Двері опинилися зараз на «стелі», і до них вела прикріплена декілька годин тому легка алюмінійова драбина. Щоб добратися до моєї лабораторії, розташованої в середній частині, довелося б підніматися на височину чотириповерхового будинку. Це було і довго і стомливо. Ми заздалегідь вжили всіх заходів, щоб якнайменше виходити з обсерваторії, поки
Планета наближалася.
Через двадцять хвилин швидкість корабля зменшилася до шістнадцяти з половиною кілометрів на секунду, тепер ми були за чотирнадцять тисяч кілометрів від неї.
Венера закривала собою майже весь видимий горизонт. З цієї близької відстані вона здавалася сліпучобілою, однак ясно було видно тіні між окремими масивами хмар. Я уважно шукав у сильний бінокль хоч невеличкого розриву в цій густій рухливій масі, яка клубочилася, але не знаходив ні одного. Товщина хмар була, мабуть, дуже велика.
«Невже, — думав я, — побоювання Камова виправдаються, невже хмари простягаються до самої поверхні планети? Як буде прикро, коли ми нічого не побачимо! А що ми взагалі можемо побачити? Бєлопольський казав, що на Венері, як припускають учені, існують тільки океани і заболочені простори суші. Тепер майже напевно з'ясувалося, що там є рослинність. Можливо, зазирнувши під хмаровий покрив, ми побачимо квітуче життя населеної країни, великі міста, оброблені поля, кораблі в океані. Що побачать наші очі через декілька хвилин?»
Я дуже хвилювався. В такому ж стані були і мої товариші. Навіть завжди незворушний Камов признався мені потім, що і в нього виникали такі ж думки, як у мене. Вперше за всю свою історію люди готувалися проникнути в таємницю іншого світу. Правда, вони були на Місяці, але тоді всі заздалегідь знали, що це — позбавлений життя, мертвий світ, а тут все було загадкою. Тоді був добре вивчений маленький супутник Землі, а тут велика таємнича планета, майже така за розміром, як і наша.
Минуло ще п'ятнадцять хвилин, і відстань, або, вірніше сказати, висота стала близько п'яти тисяч кілометрів. Швидкість корабля зменшилася до семи з половиною кілометрів на секунду і далі невпинно знижувалася.
Ще через десять хвилин корабель був уже так близько, що я не міг осягнути оком всієї поверхні хмарового покриву.
В цей час Камов порушив мовчанку, яка за весь час спуску ні разу не переривалася.
— Костянтине Євгенійовичу, визначте віддаль до верхнього шару хмар.
— Сто шістдесят п'ять кілометрів, — майже одразу відповів Бєлопольський.
— За радіопрожектором віддаль до поверхні планети сто сімдесят сім кілометрів, — сказав Камов. — Отже, верхня межа хмарового покриву знаходиться на висоті дванадцяти-тринадцяти кілометрів.
Наближалася вирішальна хвилина. Швидкість корабля настільки зменшилася, що віддаль у сто шістдесят кілометрів, яку ми зовсім недавно пролітали за п'ять з половиною секунд, була достатньою для маневрування.
Камов натиснув кнопку, і мені було видно з мого вікна, як із борта корабля повільно висунулося широке крило. Таке ж крило з'явилося і з другого боку.
Ще кілька секунд, і хмаровий покрив планети зімкнувся навколо нас. Ми опинилися в густому тумані. Я виразно почув, як двигуни на мить змовкли і потім знову почали працювати, але вже набагато тихше. Гальмування припинилося, змінившись поступальним рухом.