220 днів на зорельоті
Шрифт:
— У мене немає часу, — відповідав Хепгуд.
Він з головою поринув у роботу, готуючи рейс. Чим ближче був призначений день, тим дужче захоплювала його суто спортивна «передстартова лихоманка».
10 липня величезний натовп народу щільною стіною оточив поле зранку. Місцевість навколо ракетодрому була мало заселена, і переважну більшість цього натовпу становили ті, хто приїхав з різних міст країни, не виключаючи навіть Нью-Йорка і Вашінгтона, щоб бути присутнім під час старту зорельота.
В багатьох місцях майоріли американські прапори, привезені патріотично
Старт було призначено на восьму годину ранку.
Спортивні комісари, спеціально запрошені Бейсоном, востаннє оглянули печаті, накладені на прилади пульта керування, і, попрощавшись з обома зореплавцями, вийшли з корабля.
Хепгуд і Бейсон залишилися самі. Обидва були одягнуті в гумові костюми, бо треба було зануритися в воду, щоб зменшити шкідливий вплив на організм п'ятиразового збільшення ваги під час зльоту, прискорення якого мало становити п'ятдесят метрів на секунду.
Хепгуд наглухо зачинив вхідні двері. Вони були в єдиній тісній каюті, заставленій ящиками з провізією, балонами, резервуарами рідкого кисню та іншими речами експедиції. Вільного місця майже не лишалося.
Хепгуд подивився на годинник.
— Лягайте! — сказав він.
Бейсон нерішуче підніс до голови гумову маску, з острахом дивлячись на довгий алюмінійовий ящик, який викликав неприємне почуття: він був схожий на труну.
— А коли з вами що-небудь трапиться, — спитав він, — як я вилізу звідти?
— Коли зі мною щось трапиться, то вам не треба буде й вилазити з ящика, — відповів Хепгуд. — Хіба не однаково, як умерти? Без мене ви все одно загинете, бо керувати зорельотом не вмієте.
Бейсон важко зітхнув і покірно надів маску. З усіх сил намагаючись перебороти страх, він з допомогою Хепгуда заліз в ящик. Він чув, як Хепгуд з'єднав шланги подачі повітря, загвинтив кришку ящика, відчув, як вода наповнила його «труну».
Отже, він замурований і не зможе вибратися звідси. Повітря, як він знав, вистачить на сорок хвилин, і якщо його не витягнуть до того часу, то він неминуче задихнеться.
А хіба мало що може статися з Хепгудом! Раптом він втратить свідомість або просто забуде про нього…
Бейсон в думці лаяв сам себе найгіршими словами. Навіщо він встряв у цей політ? Правда, космічний рейс обіцяє йому великі гроші, але зараз він з радістю відмовився б від них, аби тільки вийти з проклятої ракети, не перебувати в такому безпомічному становищі, під цілковитою владою Хепгуда…
А що як ця людина навмисне захоче знищити його? Адже так легко, повернувшись на Землю, придумати яку-небудь історію, щоб пояснити причину його смерті. Хто зможе перевірити? І вся честь польоту, всі привілеї випадуть на долю одного Хепгуда. Як він раніше не подумав про це? Звичайно, саме так і станеться! Чому Хепгуд не стукає об кришку ящика, щоб довідатися, чи все гаразд, як вони про це домовилися? Варто закрити кран повітропроводу — і все одразу скінчиться…
Ось уже дихати стає важче…
Бейсон почув три чітких удари об кришку ящика…
Умовний стукіт!.. Ні, повітря добре проходить… Дихати легко…
Стук повторився. Бейсон підняв руку і відповів трьома ударами.
Переконавшись, що його супутник почуває себе добре, Хепгуд перевірив, чи щільно прилягає кришка, і відійшов од ящика.
Поглянувши у вікно, він побачив, що на величезному полі ракетодрому бігали кореспонденти з кіноапаратами і фотокамерами, намагаючись бути якомога ближче до зорельота. Кінні поліцаї ганялися за ними, відтісняючи їх за встановлену кілометрову зону.
Хепгуд подивився на годинник і вилаявся. До початку старту лишалося менше десяти хвилин.
Невже ці люди не розуміють, на яку небезпеку вони наражаються, перебуваючи так близько біля ракети? Ну що ж, хай нарікають самі на себе! Зореліт не затримається через них.
Він почав поспішно готуватися до старту: ще раз перевірив, чи справні шланги, які подають повітря в ящик, де лежав Бейсон, і в його власний, що стояв поряд; оглянув проводи, за допомогою яких пустить в дію атомно-реактивний двигун.
Переконавшись, що все гаразд, надів маску і з'єднав її з гумовим костюмом, щільно затягнув герметичний комір. Потім вліз у ящик і з'єднав шланги повітроподачі. Загвинтивши зсередини кришку, впустив воду.
Все було готове до відльоту.
Крізь окуляри маски він бачив світний циферблат годинника на своїй руці. Залишалося ще дві хвилини.
Хепгуд був цілком спокійний. Хоч він добре знав, що створений ним зореліт далеко не досконалий, але не боявся тих небезпек, які загрожували під час старту. Він просто не хотів про них думати. Мета, якій він присвятив своє життя, була досягнута. Він вирушав у міжпланетний політ. Все інше зникло з його свідомості. Якщо станеться катастрофа, він не хотів залишатися живим. Перемога або смерть! Третього виходу для нього не було.
Залишилася одна хвилина…
Він згадав про Камова. Його супротивник летить зараз далеко від Землі, не підозрюючи, що зореліт Хепгуда ринеться за ним, що цей зореліт буде на Марсі раніше від нього…
Думки Хепгуда перервала секундна стрілка.
Час!..
Він зловтішно подумав про тих безтурботних кореспондентів, які, не слухаючи ніяких попереджень, в погоні за сенсаційними знімками, товпляться десь поблизу зорельота, і впевнено натиснув кнопку.
Нестерпно повільно минав час… Сто сімдесят днів дороги, днів, які нічим не відрізняються один від одного, сповнених томливого неробства, минали з одурманюючою монотонністю.
Усвідомлення незвичайності становища, відсутність ваги, грандіозна картина всесвіту, що постала за вікнами ракети, швидко втратили гостроту новизни.
Робити було абсолютно нічого.
Ракета летіла за одвічними законами небесної механіки і повинна домчати їх до мети, якщо не станеться зустрічі з яким-небудь небесним тілом, котрого він не встигне помітити. А втім, Хепгуд не вірив, що така зустріч можлива.
Відносини з Ральфом Бейсоном різко й непоправно зіпсувалися. Причина полягала в тому, що журналіст весь час пив віскі і був безперервно п'яний.