220 днів на зорельоті
Шрифт:
Коли обговорювалося питання, що брати з продуктів харчування, Бейсон погодився з Хепгудом на тому, що спиртні напої не варто брати з собою, але на другий же день після відльоту несподівано сказав:
— Нудьга страшенна! Давайте вип'ємо, Чарльз!
— Що ви маєте на увазі? — запитав насторожений Хепгуд.
Він не міг зрозуміти, звідки у Бейсона можуть бути спиртні напої. Весь вантаж зорельота він сам пильно перевірив перед стартом.
«Якщо він потай від мене проніс дві-три пляшки, то це ще невелика біда», подумав він.
Та виявилося
З величезним обуренням Хепгуд довідався, що Бейсон, таємно домовившись з поставщиком, навантажив на зореліт один резервуар не з рідким киснем, а з віскі.
— Ідіот! — кричав, не тямлячи себе від гніву, Хепгуд. — Чим ви думаєте дихати наприкінці дороги? Вашим проклятим спиртом?
Вчинок Бейсона загрожував найтяжчими наслідками. На кораблі було дванадцять резервуарів з киснем. Втрата одного з них ставила експедицію під загрозу.
— Ви самі говорили, — байдуже сказав Бейсон, не звертаючи уваги на лайку свого супутника, — що повітря вистачить нам на весь шлях, аж до повернення на Землю. Навіщо такий запас! Ми наповнимо наші резервуари на Марсі.
— Чим?!
— Як чим? Повітрям Марса, звичайно. У нас же є насос.
Кілька секунд Хепгуд дивився на Бейсона, неспроможний сказати ні слова.
— Звідки вам відомо, — сказав він нарешті, — що повітря Марса придатне для дихання? Невже ви не знаєте, що наші резервуари наповнені не повітрям, а рідким киснем? Ми не маємо ніякої змоги виділити кисень з атмосфери Марса.
— Що ж тепер робити? — запитав розгублений Бейсон. — Я не думав, що так, стоїть справа. Повернімося на Землю.
— Я не можу повернутися. Ось вам моє рішення, як командира зорельота: за свій злочин ви заплатите життям. Якщо кисню невистачить, я викину вас з ракети.
— Треба менше дихати! — пробурмотів зляканий журналіст. — Давайте економити кисень.
— Можете хоч зовсім не дихати, — відповів Хепгуд, вже заспокоївшись. — Це мене не стосується.
Він одвернувся від Бейсона і почав дивитися крізь вузьке вікно.
З цього дня журналіст почав пити безперестанку. Тіло п'яного зореплавця металося в тісному приміщенні, отруюючи повітря важким запахом спиртного перегару;
Хепгуд хотів спочатку знищити віскі, але після тривалого обдумування дав можливість Бейсону пити скільки йому хочеться. Він вирішив, що коли загроза нестачі кисню стане реальною, то він залишить свого супутника на Марсі, бо розумів, що здійснити свою погрозу — викинути його із зорельота на зворотному шляху — навряд чи зможе. Журналіст був молодший і дужчий від нього. Вони загинуть обидва.
Вирішивши так, Хепгуд терпляче зносив пияцтво Ральфа. Він переконався, що в резервуарі було не менше двохсот літрів міцного віскі. Цього цілком досить Бейсону на всі п'ять місяців. А якщо він помре від такого тривалого пияцтва, то тим краще. Це був би непоганий вихід. Повернувшись на Землю, Хепгуд порушить кримінальну справу проти поставщика, який замінив кисень спиртом.
Яка злочинна дурниця! Краще було б замінити ящик з консервами. Вони відбулися б тільки тим, що поголодували
Коли до Марса лишилося десять днів шляху, Хепгуд категорично зажадав, щоб Бейсон припинив пити.
— Посадка небезпечна, — сказав він. — Можливо, мені потрібна буде ваша допомога, а для цього треба, щоб ваша голова працювала нормально.
На його подив, журналіст беззаперечно підкорився.
Він змарнів, схуд, почорнів, заріс бородою і став схожий на діда. Повсякчасне пияцтво, відсутність свіжого повітря і хоч би якої фізичної роботи знесилили його.
Хепгуд почував себе не краще. Незважаючи на те, що він день у день у певний час займався гімнастикою, акуратно брився і дотримувався суворого режиму харчування, все-таки він дуже ослаб. Причиною цього був неспокійний і нервовий сон. Присутність Бейсона, який під час отверезіння похмуро мовчав і стежив за кожним його рухом, сповненим ненависті поглядом, а напившись, лаяв і погрожував, до краю напружила його нерви.
Побоюючись, щоб п'яний супутник в нападі буйства не вбив його, Хепгуд заховав усе, що могло правити за зброю, а сам ні на мить не розлучався з револьвером. Багато разів у нього виникала велика спокуса пристрілити Бейсона і цим припинити свої муки, але в нього невистачило сили підняти руку на беззбройну людину. «Я зроблю це перед відльотом з Марса», вирішив він.
— Не думайте, — якось сказав йому Бейсон, — що вам удасться вбити мене і повернутися на Землю самому. Якщо я повинен загинути, то й ви загинете зі мною.
— Не говоріть дурниць! — відповів Хепгуд, вирішивши вдатися до хитрощів. — Я, скільки міг, економив кисень і думаю, що його все-таки вистачить для нас обох.
Йому здалося, що Бейсон повірив у його слова, але це було не так. Журналіст прекрасно усвідомлював своє становище і бачив, що Хепгуд обдурює його.
«Коли б він хотів убити мене до того, як ми досягнемо мети, — думав Ральф, — то міг би це зробити десятки разів. Очевидно, він хоче покінчити зі мною на Марсі. Отже, треба перестати пити і бути готовим відбити напад. Або ми повернемося на Землю обидва, або обидва ж не повернемося. Я не дозволю йому пожертвувати мною».
Він знав, що Хепгуд має револьвер, але це його не бентежило. У внутрішній кишені комбінезона Бейсон ховав маленький браунінг, про який Хепгуд і підозри не мав.
«Він думає, що я без зброї. Тим краще! На моєму боці перевага несподіваного нападу. Під загрозою зброї я примушу його вилетіти назад на Землю, зв'яжу і залишу зв'язаним до кінця подорожі. А коли ракета буде біля самої Землі, він дістане свободу і зробить посадку. Нападати на мене йому вже не буде рації. А якщо кисню все-таки невистачить, то ми загинемо разом».