Афера на віллі
Шрифт:
Після довгих роздумів Яна вирішила не вечеряти. Але залишатися у кімнаті їй також не хотілося. А чим ще зайнятися, Яна просто не уявляла. Уперше в житті вона зовсім не хотіла читати.
Хвилини повзли, як черепашки. Яна раз у раз визирала у вікно та прислухалася до шурхоту в коридорі, наївно сподіваючись, що Дмитро, стурбований її відсутністю за столом, зайде до неї… І очікування було винагороджено. Хоча на порозі своєї кімнати Яна побачила зовсім не Діму.
—
— Я теж рада тебе бачити. Є термінова розмова, сестро.
Яна глянула на кузину з підозрою, — щось зі мною всі розмовляють, — байдужим тоном мовила дівчина, — ще зовсім трошки і помічати почнуть. А твоя увага мене дивує, кузино — це якщо відверто. Знову хочеш мене життя повчити?
— Не завадило б, — Віка, що була, мов удома, і в королівських палацах, звісно, не стала соромитися — без запрошення пройшла вглиб Яниної спальні, пошукала очима, куди б сісти, і вибрала для цього диван. Закинула ногу на ногу і поцікавилася:
— Курити можна?
— Кури, — приречено кивнула Яна. — Я все одно провітрюю перед сном.
Віта клацнула запальничкою, затягнулася тонкою дамською цигаркою.
— Слухай, може, ти ще й зарядку зранку робиш?
— Деколи.
— І не лінь тобі бути такою правильною?
— А тобі не лінь щодня вмиватися? Чи малюватися? Кожному своє.
— Мабуть, — Вікторія пересмикнула точеними плечима. — Знаєш, я ніколи не бачила такої розумної і водночас непрактичної жінки, як ти. Тобі вже двадцять вісім…
— Я в курсі…
— Вибач, що нагадую, але це для твого ж добра. Так от, ти досить пожила на світі, аби навчитися під нього прогинатися.
— Ми зі світом існуємо, як дві паралельні площини.
— Не мороч мені голову, — відмахнулася Віта. — Або мороч. Можеш дурити всіх навколо, та нащо ж дурити себе? Ти щаслива?
Яна замислилася.
— Ось бачиш! — вигукнула кузина з тріумфом. — Той, хто справді щасливий, не задумується так глибоко, коли його про це питають. Просто знає це і все. А ти занурилася у роздуми. Дуже поганий знак.
— Бути щасливою постійно неможливо.
— Маячня! З чого ти це взяла — у якогось революціонера прочитала? Мовляв, життя — це боротьба, а щастя — мить? Я вгадала? Годі тобі читати всяку лабуду! Справжні знання здобувають практикою!
— Ти говориш, як Гете.
— Що за один? — Віта примружилась. — Іноземець? Я його знаю?
— Німець. І — ні, боюся, що ви не знайомі.
— Ну й дідько з ним, із цим фашистом. Хоча він розумний мужик. Не слухаєш мене, то його послухай.
— І в якій царині я мушу поглибити практичні знання?
—
— Я хотіла спитати, що саме маю робити на практиці?
— Це інша справа, — Вікторія помовчала, струсила попіл на підлогу — точніше, на килим — і видихнула, немов кидаючись у воду. — Переспи з Дмитром.
— Що?!
— Ти чула. Тобі давно вже час зайнятися сексом.
— Віто, я не певна, що ти у курсі справи, та в усьому світі є поганим тоном обговорювати своє інтимне життя хоч би з ким.
— Ой, не треба, — заперечила Вікторія. — Я, на щастя, таки світом поїздила — тим самим, який тобі паралельний. Усі про це говорять. До психологів ходять, до сексологів, ще кудись… Бо ця тема всіх цікавить. Геть усіх!
— Сподіваюся, з тобою Дмитро це не обговорював?
Віта хіхікнула.
— Ні, звичайно. Що за припущення! Я про тебе дбаю. Чому ти мені не віриш?
— Бо ти трохи запізнилася зі своєю опікою. Років десь на двадцять. А що робити з Дімою, вирішу сама.
— Ну давай, вирішуй, — Віка підвелася. — Схаменешся вже на пенсії, в оточенні псів та котів, і нікому буде й склянки води тобі подати. Ти дурна, чи що? Тобі заміж треба! А ти стоїш, уся закута у панцир своєї порядності, і спокійно дивишся, як з-під носа вислизає останній, щоб не сказати, єдиний шанс!
— Заміж мене ніхто не кличе, — тихо зізналася Яна. Вікторія підійшла до сестри ближче, трохи схилила голову, щоб зазирнути їй в обличчя.
— Поки що — так. Та якщо мудро поведешся, тебе покличуть. Не сумнівайся.
— Справді? І хто ж?
— Дмитро. Ти повір мені, я його давно знаю. Він порядний чоловік, не легковажний… Буде зобов’язаний з тобою одружитися!
— Звучить, як давнє похмуре пророцтво, — здригнулася Яна.
Віка знизала плечима, — ну, це життя, а не кіно. Зрозумій і змирися з цим, люба. Цнота як така нічого не варта.
— А я й не стверджую, що це якась відзнака. Просто людина, розбещена у сексуальному плані, вкрай рідко здатна на відданість чи вірність.
Вікторія хрюкнула щось нерозбірливе.
— Що-що? — Не розібравши сказаного, перепитала Яна.
— Кажу, що вірність і відданість давно нікому не потрібні. Кожен сам по собі, кузино. Кожен сам за себе.
Яна зітхнула. — Віто, я розумію, що ліжко, секс — це дуже важливо. Та геть не можу втямити, чому слід починати саме з цього. Я інакше це уявляла.
— Так, аякже. Хто б сумнівався, — сестра була вся втілення сарказму. — Як типово для тебе: уявляти те, чого насправді ніколи не було. Як воно, у мріях? Спершу квіти і коштовності?