Афера на віллі
Шрифт:
— Ні. Спершу — довгі прогулянки і не менш довгі розмови ні про що і про все на світі. Спогади, спільні інтереси, теплі погляди, перші обійми, поцілунки, вечірні зорі, одне на двох морозиво, і…
Вікторія вибухнула, не витримавши й півхвилини.
— Що ти верзеш? Блекоти об’їлася? Де ти зараз таке бачила? Де?! У книжках своїх чи по телевізору?!
— А ти хочеш мене переконати, що нині всі, ледве познайомившись, до ліжка стрибають?!
— Майже всі, — авторитетно
— Тим гірше для людей. А любов? Вона також вийшла з моди, сестричко?
— Я не знаю, — Віта поправила біле хвилясте волосся, надзвичайно, як для неї, скуйовджене. — Не стикалася з нею.
— Ти ніколи нікого не любила? — вжахнулася Яна.
— Ні, ніколи і нікого, крім себе.
— Мені шкода.
— Себе пожалій. Я чудово сплю і добре виглядаю, а на тобі лиця немає.
— І тобі ніколи не хотілося?..
— Закохатися? Ні. У моїй реальності все продається і купується, і знаєш, що? Іншої реальності не існує.
— Я не вірю, — Яна стояла на своєму. — Так не буває. Не може бути. Ти перебільшуєш.
— Ні, на жаль, тому й переймаюся…
— Чому?
— Бо Дмитро — далеко не найгірший варіант. І секс із ним — не найстрашніше, що може трапитися з жінкою. Гляди, як би потім не довелося лікті кусати, якщо проґавиш його.
— Я хотіла б упевнитись, що він мене любить. Він казав мені це, але…
— Не повірила.
— Я хочу вірити. Хочу і боюся.
— Яно, зараз я скажу тобі те, що ти мусиш затямити раз і назавжди. Діма тебе кохає, наскільки взагалі здатен кохати мужчина. Ти вабиш його, притягуєш, цікавиш… Те, що буде далі, і те, чим усе закінчиться, залежить виключно від тебе. Будеш грати черницю — лишишся ні з чим. А даси собі трохи волі, зайдеш далі, ніж звичайно — і хлопець буде твій. З усіма тельбухами. Секс цементує стосунки.
— Коли є що цементувати. Скажи, а ти з Джемалом спиш?
Проти очікування, Віта не образилася.
— Уже ні. А ти ним цікавишся?
— Ким? Хлопцем твоїм?! І у кого з нас хвора фантазія?..
— Ти ж не про це хотіла спитати?
— Це не питання, а твердження. Ваші стосунки, якщо вони взагалі були, секс не врятував.
— Твої порівняння ще гірші, ніж припущення. Щодо Джемала у мене були суто меркантильні інтереси.
— Він що, розорився?
— Ні, та знаєш, як воно буває — завжди знайдеться хтось багатший.
— Ігор мав рацію. Ти б уже на Біла Гейтса замахнулася, чи що…
— Ах, Ігор, — замислено промовила Віка, незважаючи на шпичку сестри. — Я так і думала. Вірніше, я цього боялася. Ти що ж, сохнеш за цим сільським дядьком?
—
— Тим краще для тебе. Бо Ігор твій дорогоцінний тільки язиком плескати вміє. А як лишишся з ним, то приставить тебе до корів, свиней, собак, ти й газети не встигатимеш читати, не те, що книги свої… Думай, сестро. Я тобі добра хочу.
Несподівано для самої себе Яна розчулилась.
— Дякую. І ти… тобто я… ти нічого не кажи Дімі, але… я це зроблю.
— Прошу?
— Я буду з ним. Скоро. Завтра. Я просто хочу дізнатися, як це, коли тебе справді хочуть, саме тебе, і… коли тебе обнімають…
Стиснуті вуста Вікторії пом’якшали, напіввідкрились в посмішці.
— От і добре. Вір мені — ти не пошкодуєш.
Віта змушувала себе йти спокійно, хоча всередині усе співало від щастя, і хотілося щоб спів цей вирвався назовні, затанцював у вузькому довгому коридорі другого поверху, відбиваючись від стін, щоб усі знали про її тріумф!
Ось чого вона досягла, звичайна сільська дівчинка, середнячка, безталанна в усьому, окрім вміння подати себе. Ось що може людина, не обтяжена безглуздими нормами так званої моралі!
Усе складалося добре, як ніколи, але прийшов час зробити останній хід. Віка підійшла до Лідиної спальні, прислухалася. Здається, сестра вже на місці, вовтузиться, наводячи лад у своїх численних речах.
Незважаючи на свою ефектну зовнішність та посаду стиліста у провідному салоні краси обласного центру, в чомусь Ліда залишалася такою собі квочечкою, хазяйновитою, досить спокійною, і вміла вдовольнятися тим, що має.
Сама Віта ніколи цього не вміла. І не сказати, щоб сильно за цим шкодувала.
Вона підняла руку і постукала.
— Заходьте, — пролунало у відповідь.
Вікторія не увійшла, а радше впурхнула, мов метелик, і без зайвих передмов — із Лідою вона завжди могла бути і була цілком відвертою — попросила:
— Будь ласка, візьми на себе Джемала.
— Надірвуся, — коротко відказала Ліда, сортуючи за кольором нічні сорочки. — Він для мене заважкий.
— Я серйозно.
Ліда звела очі від білизни, глянула на сестру.
— А що сталося?
— Мною зацікавився власник банку!
— Он як? То що, ви тепер плануєте разом випускати цінні папери?
Віка засміялася.
— Майже. Андрій — так його звуть — від мене у захваті, і я запросила його з нами на прогулянку до соляних печер!
— Авжеж. Поза сумнівом, видобуток солі — дуже прибуткова галузь. Цікавий інвестиційний проект. Тобі анітрохи не шкода Джемала?