Алхімік
Шрифт:
Юнак спакував стару вівчарську торбину разом з іншими речами. Зійшов по сходах; старий обслуговував пару якихось іноземців, а двійко інших покупців походжали собі, попиваючи чай з кришталевих чар. Як на таку ранню пору, відвідувачів було більше ніж звичайно. Він вперше помітив, що волосся в Торговця Кришталем чи не таке ж, як і в старого короля. Йому пригадалася посмішка цукерника — того першого дня в Танжері, коли він був голодним та безпритульним: вона теж була схожа на посмішку старого короля.
«Так ніби він тут побував, залишивши по собі сліди», — подумав юнак.
Він вийшов, не попрощавшись з Торговцем. Боявся, що розплачеться перед чужими людьми. Але знав, що згадуватиме з тугою цей час і все, що навчився тут доброго. Тепер він певний себе й готовий підкоряти світ.
«Я вертаюсь до рідних полів, де знову пастиму овець». Не відчував радості від цього рішення. Цілий рік він працював, щоб здійснити мрію, а тепер з кожною хвилиною вона втрачала значення. Може, це не його мрія?
«Хтозна, чи не краще бути таким, як Торговець Кришталем, — так ніколи й не рушити до Мекки й жити, тільки мріючи про це». Але він тримав у руках Урім і Туммім, й камінці передавали йому силу й енергію старого короля. Випадково — хоча, подумав юнак, це могло бути й знаком — він підійшов до тієї таверни, в якій опинився тоді, першого дня. Злодія там не було, а власник подав йому чай.
«Я завжди зможу знову стати чабаном», — подумав хлопець. «Я вмію пасти овець і ще не розучився це робити. А от нагода дійти до єгипетських Пірамід може більше не трапитись. Старий мав золоту пектораль і знав про мене все. Він справді був королем, мудрим королем».
До рівнин Андалузії — дві години кораблем, а від Пірамід його відділяє ціла пустеля. Хоча можна глянути й під іншим кутом зору: фактично, він на дві години наблизився до свого скарбу. Щоправда, для цього довелося затриматись тут на рік.
«Я знаю, чому хочу вернутися до своїх овець. Я їх розумію; з ними я не маю проблем, вони вміють бути друзями. Хтозна чи таким другом стане пустеля, хоч саме у ній захований скарб. Але якщо його не знайду, то завжди зможу вернутися додому. Маю досить грошей і часу. Чому б ні?».
І тієї ж миті відчув величезну радість. Він завжди може знову стати пастухом. І завжди може стати торговцем кришталем. Можливо, на світі є й інші заховані скарби, але йому двічі приснився сон, і він зустрів короля. Таке трапляється не кожному.
Він вийшов з таверни у гарному настрої. Пригадав, що один із постачальників Торговця привозив кришталь у караванах, які перетинали пустелю. Юнак тримав у руці Урім і Туммім, — завдяки цим камінцям він знов на шляху до скарбу.
«Я завжди поруч з тими, хто живе своєю Леґендою», — казав старий король.
А чому б не піти на склад товарів й довідатись там, чи так уже далеко ті Піраміди?
Англієць сидів у приміщенні, яке смерділо тваринами, потом і пилюкою. Важко було навіть сказати, чи то склад, чи загін для худоби. «Не сподівався я, що тут опинюсь», — думав він, неуважно гортаючи сторінки хімічного журналу. «Десять років університету, й ось я — у стайні».
Але треба було рухатись далі. Він вірив у знаки. Все його життя, всі наукові пошуки мали одне на меті — віднайти унікальну мову, якою говорить Всесвіт. Спочатку він захопився есперанто, тоді релігіями, а тепер ось — Алхімією. Він вивчив есперанто, досконало знав різні релігії, проте Алхіміком ще не став. Він розгадав немало загадок, це так. Але у своїх пошуках дійшов до межі, перетнути яку не міг. Його зусилля нав’язати контакт бодай з одним алхіміком виявилися марними. Алхіміки були дивними людьми, які дбали лише про себе й майже ніколи не хотіли допомогти. Мабуть, вони так і не розгадали секрет Архитвору — так званого Філософського Каменя, — тому й мовчать.
Він уже витратив частину батьківської спадщини, шукаючи намарно Філософський Камінь. Побував у найкращих бібліотеках світу й придбав усі найрідкісніші та найцінніші алхімічні книги. В одній з них він вичитав, що багато років тому Європу відвідав славетний арабський алхімік. Подейкували, що було йому понад двісті літ, і що він добув Філософський Камінь та Еліксир Життя. Ця історія вразила Англійця. Проте була б вона для нього не більш, як леґендою, коли б не його товариш, котрий повернувся з археологічної експедиції в пустелю і розповів йому про араба, наділеного винятковою силою.
— Він живе в оазі Аль-Фаюм, — повідомив приятель. — Кажуть, йому двісті років, і будь-який метал він вміє перетворити в золото.
Англієць не міг стримати хвилювання. Він негайно скасував усі свої справи, зібрав найважливіші книги — і ось тепер сидить на цьому смердючому складі, чекаючи, коли підготують караван для переходу через Сахару. Шлях цього каравану пролягатиме через Аль-Фаюм.
«Мушу знайти цього клятого Алхіміка», — подумав він. І сморід тварин здався йому не таким уже й нестерпним.
Зайшов молодий араб, також обтяжений багажем, і привітався з Англійцем.
— Ти куди прямуєш? — поцікавився молодий араб.
— В пустелю, — відповів Англієць і заглибився у читання. Йому було не до балачок. Треба пригадати все, що він вивчив за останніх десять років, адже Алхімік неодмінно влаштує йому іспит.
Молодий араб витягнув книгу й почав читати. Книга була іспанська. «Це добре», — подумав Англієць. Він знав іспанську краще від арабської, отож, якщо цей юнак прямує до Аль-Фаюму, то буде з ким побалакати у вільний час.
«Сміх та й годі», — подумав юнак, уже вкотре перечитуючи сцену похорону, з якої починалася книга. «Оце вже два роки я беруся її читати й ніяк не можу подолати перші сторінки». Хоча йому й не заважав король, він ніяк не міг зосередитись. Усе ще сумнівався в своєму рішенні. Але розумів важливу річ: будь-яке рішення — це щойно початок справи. Приймаючи рішення, людина пірнає в бурхливий потік, а той несе її в такі місця, яких вона й уявити не годна.
«Вирішивши шукати скарб, я не припускав, що працюватиму в крамничці з кришталем», — подумав юнак. «А тепер ось я вирішив пристати до каравану, хоча теж не знаю, чим це закінчиться».