Арсен
Шрифт:
— Нещасною він був людиною… — додала бабуся Ліда.
І ми з Нійолє, мов флюґери, повернули голови в її бік:
— Чому нещасною?!!
— Може, й так… — зітхнув дід Олег. — Кожен має право на свою думку. — І, звертаючись до нас, сказав: — Зараз бабця розповість вам свою версію!
— І розповім! — весело сказала бабуся й сіла поруч із нами.
Я пошкодував, що не можу все занотувати у свій щоденник, щоб потім не заплутатись у фактах. Але подумав, що Шерлок Холмс теж нічого не занотовував, покладався на свій розум і пам'ять. Тому просто
Версія бабусі Ліди
…Ярема ріс хворобливим і доволі відлюдкуватим хлопчиком. До того ж, хтось із мешканців села повідомив йому, що він не є рідним сином родини, а лише підкидьком. Або, як кажуть у селі, байстрюком. Хлопець не міг пройтися селом, щоб не почути знущальні слова: «Байстрюк! Байстрюк!» Як не заспокоювали його прийомні батьки, як не переконували у своїй любові, хлопець похмурнів з кожним днем.
А тоді сталася подія, яка геть засмутила його: у подружжя нарешті народилася власна дитина.
Це і був Арсен…
На честь його народження Макар улаштував великий бенкет для всього села. Навіть виписав зі столиці феєрверки. Весь день і всю ніч на подвір'ї грали музики, лилося рікою вино, смажилася баранина та свинина. Усі танцювали й раділи. Лише на горищі заливався гіркими сльозами хлопчик — Ярема.
Але Марія не забула про свого старшого сина. Коли немовля заснуло, вона кинулася шукати Ярему. І знайшла на горищі — хлопчик лежав на соломі з червоними від сліз очима і стиснутими кулаками.
— Тепер ви не будете мене любити! — сказав він названій матері.
Марія обняла його і запевнила, що він помиляється.
— Ти тепер дуже поважна особа — старший брат! — сказала вона.
Почувши таке, Ярема припинив плакати і, здається, заспокоївся.
З того часу він став ще більше допомагати батькам у роботі, кидався виконувати будь-яке завдання наввипередки з найманими робітниками, був слухняним і покірним. Він хотів, щоб батьки любили його більше за Арсена.
І хоч як це дивно, але зрештою так і сталося!
Однак набагато пізніше, коли Арсен виріс і батьки мали з ним купу клопотів. На відміну від спокійного і розважливого старшого брата, Арсен був справжнім розбишакою. Він дуже рано почав рахувати, читати й писати. А коли йому ледве виповнилося вісім років, організував у селі «військо Робін Гуда» з таких самих малюків, як він. І керував ним, як справжній полководець. «Військо» крало курей у заможних селян і підкидало бідним. В одинадцять років Арсен уперше втік із дому, намагаючись дістатися берегів Африки. Там він хотів полювати на тигрів і стати ватажком абориґенів. У дванадцять сам пішов до лісу і пробув наодинці з природою кілька діб, полюючи на ведмедя. В тринадцять пішов із циганським табором і опинився з ним аж у Бессарабії.
Одне слово, це була неймовірно жвава дитина.
Батькам доводилося наймати загони добровольців-односельчан, щоб укотре розшукати бешкетника на неосяжних просторах країни. На чолі цих загонів завжди стояв Ярема.
Макар і Марія ставили його за приклад молодшому братові.
— Колись ти зведеш батька в могилу! — часто повторював Ярема, тягаючи Арсена за вуха.
Коли Арсенові виповнилося вісімнадцять, Макар, якому набридло терпіти вибрики молодшого сина, вирішив хоч якось приборкати неслуха, і доручив йому торгівельну справу.
Арсенові це спочатку дуже сподобалося. Він їздив до столиці, торгував там усім, що вироблялося на хуторі — м’ясом, олією, молоком, медом. А натомість привозив до села різні корисні речі — нитки, сіль, інструменти, якими також торгував у невеличкій крамниці. І справи його йшли добре.
Але за два роки це заняття здалося йому нудним і одноманітним. І Арсен запропонував батькові поставити господарем крамниці Ярему, а він займеться розширенням торгівельної справи. Ідеї у нього були найнезвичайніші. Скажімо, якось він зібрався до Балтійського моря, щоб привезти звідти бурштину. Бурштин йому замовив один столичний архітектор, що саме в той час працював над оздобленням панського маєтку.
Одного дня, навантаживши кілька візків розмальованими глиняними глечиками, мішками з гречкою та слоїками меду, Арсен вирушив у далеку подорож — до берегів Балтійського моря. Поїхав і… зник. Аж відтак поштмейстер приніс на хутір телеграму: «Живий. Здоровий. Знайшов бурштин. Прошу благословення на одруження…»
Ох, і розлютився ж Макар! Яке ще одруження? З ким? Він написав синові телеграму: «Ніякого благословення! Негайно повертайся!»
І з тої пори від Арсена не було ні слуху, ні духу…
— Ось така історія… — зітхнула бабуся Ліда і додала: — Час спати.
Ми з Нійолє вхопили її за руки з обох боків.
— Як? І це все? — вигукнув я.
— Звісно, ні, — посміхнулася бабуся. — Але щось треба лишити до наступного вечора. Так що, діти, вкладатися.
— Ну хоч трі-і-і-ішечки… — благально проспівала Нійолє. — Він одружився? Повернувся?
— І одружився, і повернувся, — сказав дід Олег, допомагаючи бабці підвестися.
— Із Білою Дамою? — не вгавала Нійолє.
Дід із бабцею перезирнулися.
— Ту, як ти кажеш, Білу Даму, звали так само, як тебе — Нійолє… — сказала бабуся Ліда. — І вона була вашою прапрабабцею.
Я бачив, що ця тема не дуже подобається дідові Олегові.
— Далася вам та Дама! — додав він. — Її вигадали забобонні селяни після смерті бідолашної Нійолє. Казали, що вона блукає селом, шукає кривдників і не заспокоїться, доки не знайде! А тепер марш по ліжках!
Нам довелося послухатися старших. Дід вимкнув світло. А я знову опинився віч-на-віч із глибокою ніччю, зірками і лісом, що виднівся на протилежному боці річки. Я вже знав, що скоро там мають замайоріти знайомі мені загадкові вогники, і намагався не заснути. Я твердо вирішив з'ясувати їхнє походження. Для цього навіть заховав під подушку дідів бінокль, який знайшов на горищі.