Авіаційний гурток
Шрифт:
Загули:
– О, а чому не слухати? Просимо дуже.
– Нам треба, щоб з нами говорили.
– Давно вже треба.
XI. ПРО АВІАЦІЮ
Збились тісніше. Ті, що стояли далі, підійшли до гурту. Малеча посідала спереду, на моріжку, дорослі стали стіною. Літун став на аероплані, щоб усіх бачити, й почав:
– Перш за все,- запитав він селян,- для чого, на вашу думку, потрібні нам аероплани?
– Звісно для того, щоб воюватись,- одповіли селяни.
– Так,-
– Далі він говорив про те, що авіація, яка служила до останніх часів для військових потреб, незабаром буде служити культурним і науковим цілям.- Вже й тепер,- казав він,- почали будувати аероплани й дирижаблі для перевозки вантажу й пасажирів, для наукових дослідів. Прийде час, і вони будуть служити для зносин між далекими країнами, що між ними лежать пустелі та непроходимі ліси й болота...- Казав про те, що і в сільському господарстві теж авіація буде мати значення, що вже й тепер в Європі і у нас навіть із аеропланів фотографують землю й роблять межові плани, труять сарану на полях...- Зразу навіть трудно уявити собі,- казав він,- скільки всякого полегшення, скільки користі принесе людині авіація.
Слухають уважно, але погляд гострий - помітно, не дуже ймуть вони цьому віри. Зітхає хтось:
– Ехе-хе. Коли то тільки буде цеє...
– Та чи й буде...
– Як же воно не буде, коли вже воно майже є в людей. В Німеччині після війни вже почали будувати пасажирські й грузові дирижаблі, які хоч і не так швидко літають, як аероплани, зате можуть піднімати до 2000 пудів вантажу.
– 2000...- загуло в натовпі.- Ой щось мені того...
– Авіація росте неймовірно швидко,- казав далі літун,- ще недавно вважали, що найбільше без перепочинку аероплан може літати 25-26 годин, але в Америці вже літають більше 37 годин. Тепер аероплан без перепочинку може пролетіти до 3000 верстов, а за одну годину може пролітати мало не 400 верстов.
Загомоніли гаряче, замахали руками:
– Не було цього й не буде!.. Що він морочить голову, 3000 верстов... Де це видано? Це він уже трохи теє...
– Товариші, я не байки прибув вам провадити. Кажу те, що люди давно вже знають. А це видано було, щоб до вас у село прилітали з Києва? Що це, байка?
Тож і школярі:
– А пароплав - байка, а машина - байка, а оце-о - байка?
– показують на свою моделю.
Притихли. Стриманіше:
– Не знаю, хто тільки буде на ньому літати?
– Хто буде літати? Будьте певні, всякий полетить. Колись, як повелися були залізниці, хіба наші діди не виходили з попами та з корогвами проти потяга, як проти нечистої сили, а тепер що ми бачимо - часом не дотовпишся і в вагон. Що? Може, неправда?
Сміються. Пом’якшали.
– Ми їздимо по залізниці, плаваємо пароплавом, любісінько будемо літати в повітрі. Та коли зважити добре, то на аероплані далеко менше буде небезпеки, ніж, скажемо, в потязі. Вже й тепер кажуть, що з аеропланами менше буває катастроф, ніж із потягом.
Повеселіли,
– Воно, правда, тут гайки вже не одкрутиш.
– І моста не зірвеш...
– І насипу ніякого, й ремонту не треба - вигода видима...
– Треба сказати, що тепер будують такі аероплани, що можуть сідати не тільки на землі, а й на воді. Так звані гідроаероплани. Лети, куди хочеш - через моря, через пустелі, через непроходимі хащі...
Один не втерпів, здвигнув плечима, усміхнувся:
– Це зовсім, як у тій казці. Оце якось мій школяр купив книжечку про Іванушку-дурачка, так там те ж саме: сів на горбоконика, не вспів озирнутись, як уже і в столицю дім-чав!..
Сміх. Хтось додає:
– А я читав, як один іще на такому килимку летів...
Почали гомоніти, сміятись. Сміявся й літун.
– Бач, про це ви знаєте всі, а про справжні чудеса ніхто й не чув! А я ще скажу,- казав він далі,- що й у казці не вигадано нічого кращого од аероплана. Навпаки, на аероплані, мені здається, далеко зручніше літати, ніж на різних кочергах, мітлах, жлуктах та килимах. Там сиди, та й трусись, та держись.
Сміються всі.
– Та ще й добре держись,- уставив хтось.
– Що? Мо' доводилось?
– Сміх.
Інші:
– Та годі! Тут діло, а вони...
– Інше діло на аероплані. От, скажемо, тепер у Парижі: треба вам у Лондон, купуєте собі квиток, увіходите, як у вагон... Повно людей, в кріслах, на канапах порозсідалися, книжки, газети читають. Підняло, понесло вас - вам байдужісінько. На протязі всієї аеролінії, що тягнеться на 380 кілометрів, у різних місцях прив’язані аеростати, що вказують дорогу - вже не зблудить. Кожних 60 кілометрів - аеродром; там - станції, полустанки з сигналами, з маяками. Про якусь небезпеку вам і в голову не приходить. Подорожуючи, розмовляєте радіом з тими станціями, над котрими пролітаєте, розпитуєте передні станції про погоду чи слухаєте концерти - чи то з Парижа, чи Лондона. Поки те-се - незчулись, вже й у Лондоні. Ні, я все ж таки з більшою охотою полетів би на аероплані, ніж на якомусь жлукті,- додав він, сміючись.
Довго ще говорили, часом жартували, сміялись, але помітно вже було - думніші стали очі в людей, більш довірливий голос. Кінчив літун побажанням:
– Хай же живе наша червона авіація, хай росте, шириться вона у нашому багатому, талановитому краї!
– Шукав очима школярів-авіаторів.- Хай живуть молоді піонери, що кинули у вашому селі перше проміння свідомості щодо цієї великої, для всякої країни необхідної справи!
Дехто аж загорівся:
– А що? Хай і наших знають! Наша Ковалівка теж не абищо. Молодці школярі.
– Слава! Слава!
– Вхопили на руки Петра, Андрія, Матвія, далі всіх членів авіаційного гуртка, більших і малих, гойдали вище голови.
XII. В КИЇВ ПО СІЛЬ
– Громадяни! Товариші!
– махає руками літун.- Увага! Маю ще вам сказати дещо.
Помалу затихли. Усміхаються.
– Хто хоче проїхати на аероплані до Києва й назад? Можна взяти двох - одного з більших школярів, другого - коли із дорослих хто охочий. Хто сміливий? Хто на голову міцний?